Розділ «Холодний Яр»

Повстанський штаб почав обговорювати плян дальших дій боротьби з зайдами. Війна з ворогом ще не закінчилася, в Україні шаліла анархія, большевики провадили й далі грабунки населення, і люди з надією дивилися на повстанців очікуючи захисту. Повстанці йєамі бачили що повстанськими силами не наведеш порядку, тому вони найбільше покладали надії на армію УНР під проводом Головного командувача Симона Петлюри яка билася з большевиками в спільці з поляками.

Бойовий дух повстанців був бадьорий, сильний, рішучий провадити боротьбу до переможного кінця, але щодня все більше й дошкульніше відчувалась нестача зброї, амуніції та лікарського обслуговування. Помалу назрівала непевність, безперспективність, прнреченність на власні сіли, а головне брак сильного проводу на якїй можна було, бодай морально, психологічно покластись, звіритись, відчути що є міцна рука на яку можна опертися. І як його діяти далі?

З метою здобути зброї та боєприпасів, повстанці зва — жились захопити станцію Знаменка. Були чутки що там є чим поживитись. Але на жаль їхні сподівання не здійснились. На станції боєприпасів майже не було і повстанцям не вдалося поповнити навіть тих, що було витрачено при нападі, то ж і перемогою не дуже тішились. Так само вони здовали собі справу, що большевики за всяку ціну захочуть звільняти Знаменку від партизан, бо це була вузлова станція.

Дійно, ранком наступного дня від станції Бандурівка показався димок: червоні підтягали сили до наступу. Спереду сунулись два панцерники, а за ними два ешелони з піхотою, яка стала вивантажуватись з вагонів і розгортатись у лаву. Большевики розбігалися по гладенькому Дмитровському степу як вівці на пасовиську.

Повстанці, перебуваючи на станції, пильно слідкували за розгортанням ворога виставивши дозорців з далековидами на водогонній вежі.

Полковники Горбенко й Соловій опрацювали такий плян оборони: Свої повстанські сили поділили на дві групи, одну розмістили за залізничним насипом а другу залишили в резерві. Два зміцнених шпалами вагони з паровозом і зміцненою площадкою вивели на відкрите місце для стрільби з гармат прямою наводкою.

Розпочав стрільбу саморобний-панцерник з гармат частуючи ворожі лави в степу шрапнелями. Большевики залягли. Тоді большевики відкрили вогонь з своїх двох панцерників по ст. Знаменка та по ліску на схід від лісу Чорного де залягла оборона. Але цей двобій наслідків не приносив жодній стороні.

На поміч большевикам з Зінов'євська прибула кавалерійська школа червоних старшин прихопивши ще й гармати та скоростріли. Ходили чутки що з школою червоних старшин прибув сам Ф.Дзержинський, голова кривавого ЧеКа, большевицький демон.

Червоні розпочали наступ на Знаменку з ст. Сахарова. На поміч школі червоних старшин прийшли робітники москалі які завжди були по боці московського окупанта. Вони й захопили Миколаевський парк.

Повстанцям загрожувало оточення. Треба було вирватись з небезпечного кола.

Переконавшмсь що ворога вдвічі більше полковник Горбенко дав наказ залишити ст. Знаменку і відійти балкою в Чорний ліс. Він не хотів наражати повстанців на поразку.

Після такої перемоги над повстанцами Дзер» наський заняв Знаменку без втрат і розташувавса. Тут він негайно організував відділ ЧеКа назначивши начальником вірного яничара Пріщенка. Так само створив "Особий Отдел" керівником якого призначив якогось ката чужинця товариша Баландіна, а начальником міліції став цибулівський комуніст Ф.Нечуйко, начальником Воєнкомату, гнучкошиєнко з Еграднівки Іван Курченко.

Київський Губвоєнкомат прислав свої відділи які розмістились на ст. Бобринська. Та все це було тоді, зокрема літо-осінь 1920 р., майже безсиле в ліквідації повстань, які охопили всю Київщину, половину Херсонщини, й Катернославіцини та й на Полтавщині партизнські відділи проявляли активну діяльність. В херсонських степах розгорнув більше повстання отаман Блакитний, в селі Казанці, близько ст. Долгінцева і Долинська діяв дуже рухливий от. Іванів.

Щоб придушити ці повстання і втримати в Україні окупаційну владу, червоні комунари призначили Зінов'євську школу червоних старшин кінноти на боротьбу з повстанцями, надаючи їм необмежені права в жорстокости й терорі супроти людиости в районах, де діяли повстанці. Катуючи й винищуючи населення України, червоні командири набували практики в будівництві комуністичного суспільства.

Перший наступ школа повела на повстанське село Еградківку, де Залізняк з повстанцями приготував добру оборону. Біля Казанської церкви, на краю села, звідки чекали наступу, спорудили оборонну лінію з ровів, бліндажів барикад. На вулицях і дорогах було накидано борів, плугів, саней і всякого завалу. На головному відтинку оборони командував Сидір Назаренко з помічником Момса.

На світанку ворожі війська розгорнулись лавами перед селом і з криками урааа! ввірвалися в село. Кіннота нарвалася на вулиці на гострі зуби перевернених борін і зразу ж зупинилась, виникло замішання, покалічені коні бокували, збивали інших і створили з саміх себе живу й трагічну барикаду. В цей же час з засідки повстанці били рушничним та кулеметним вогнем. Вибухали гранати і ще більше творили паніку в ворожих лавах. Ворожі піхотинці забачивши спереду пастку зразу ж подались назад сподіваючись ще й інших пасток.

Ворог з великими втратами відступив залишивши позаду купи трупів коней та ранених вершників.

Повернувшись на ст. Трепівку, червоні зупинились і почали упорядковувати свої частини. Тепер командир школи червоних старшин зрозумів, що з повстанцями воювати не так то легко, як йому здавалося, і він покликав собі на допомогу із ст. Знаменки нач. воєнкомату Ів. Курченка. Той зорганізував загін, в який ввійшла частина лотишів і приєднався до школи червоних старшин.

За кілька днів наступ червоних на Еграднівку повторився. Вже зрання вони почали обстрілювати село з гармат. За якийсь час силу вогню комунари збільшили і тоді в наступ пішла піхота. Зав'язався жорстокій бій. Коли на цьому відтинку було кілька забитих, а командир повстанців був поранений, оборонці села напружили всі свої сили й завзяття, щоб намарно своїх голів не скласти.

Після довгої і завзятої баталії, повстанці під натиском, хоч і не переважаючої кількісно, але добре озброєної ворожої сили» змушені були відступити в ліс Круглика та до ст. Цибулева. Еграднівку зайняли червоні.