Розділ «Холодний Яр»

Цей комісар звернувся до них за допомогою щоб скоріше добратись йому до Харкова, або хоч до Кременчуку поки весна ще не попсувала дорогу. Їхав він особовим автом і віз терміново важливі доручення від Дзержинського. Місцевих доріг до Харкова він не знав, а тому попросив провідника.

Чорнота доручив адьютантові Ю. Горлиці зайнятися комісаровою подорожжю і Горлиця вирушив у дорогу разом з комісаром. Возив їх кругом та довкола доки вистачило бензини. Шофер догадався, що попали в пастку і зумів утекти, а тоді Горлиця промовив до комісара:

— Ми вже приїхали на місце…

І дві партизанські кулі перетяли червону нитку подорожі кривавого комісара та його супутниці.

Забравши пакети і все що було треба, Горлиця поспішно зник у лісі.

В пакетах було знайдено багато списків із прізвищами. Біля кожного прізвища було зазначено село, а зверху стояли примітки: червоним олівцем літера "Р", що, як видно, означало 1 розстріляний.

Після наради полк. Хмара поїхав на відпочинок до землянок у Чорному лісі та Чути, а Завгородний лишився в районі Головинське Ставидло.

По дорозі, близько села Кучерівки, Хмара наказав розібрати залізницю і викопати на насипові яму. Вночі потяг вскочив до цієї пастки але користи з нього повстанцям не було жодної, бо був навантажений лише залізом.

Пішли далі, обминаючи Богданівну, бо тоді стояли в ній червоні частини вислані на боротьбу з повстанським "бандитизмом". Большевики вже вспіли обшукати малі ліси в яких нічого не знайшли, а тому почувалися спокійно: пили, їли досхочу, бо досі село це зберігалось не торкнене війною і харчів мало досить. Цю частину червоних водив по лісах наш місцевий зрадник Трихманенко, який і розмістив їх на постій по вул. Лагерній, Та не довго червоні тут розкошували. Надійшов Хмара і наказав Кібцеві вигнати їх геть звідси.

На світанку, коли всі спали солодким сном, Кібець з повстанцями підкрався до села і дав наказ сурмачеві грати збір. Червоні скоро вискакували з хат і строїлись у ряди. В цей час із-під лісу застрочив кулемет повстанців і червоні в паніці почали тікати, при цьому їх було багато вбито і поранено. Частина з них побігли до залізничного рову, там залягли й почали відстрілюватись. Наступу на них Кібець не робив, щоб не наражувати селян на помсту та непотрібні жертви, підібрали трофеї і відійшли.

Настала весна 1921 року. Оживає природа, радіє пташка, комаха й тварина. Але у повстанців нема радости, а сум огортає їхні душі, бо не видно надії на краще, щасливіше майбутнє.

На польському фронті стабілізація миру. Махно допоміг червоним покінчити з Вранґелем, незабаром червоні візьмуться по-справжньому очищати ліси і від повстанців.

Та наразі є спокій і повстанці почали відвідувати своїх рідних.

У таких відвідинах, на жаль, загину» завзятий повстанець Момса із Еграднівки. У його хату зайшло троє червоних, тікати не було куди і він, схопивши свою палаш-шаблю, почав рубати непрошених гостой. Тим часом червоні оточили його хату і в боротьбі з ними Момса загинув. Але слава про нього не загинула. До Кіровоградського революційного музею потрапив цей палаш Момси і над ним було написано: " Цією шаблею бандит Момса зарубав трьох червоноармійців".

Чимдалі, тим більше комуністи почали вдаватись до сильніших засобів для ліквідації повстанських загонів.

З цією метою Олександрійський воєнком організував Владимировський ескадрон по боротьбі з "бандитизмом". Ескадрон цей було розташовано на постій по близьких до лісів селах. До ескадрону вербували місцевих людей, які знали в лісах усі входи й виходи.

Командиром ескадрону, склад якого доходив до 250-х осіб, був якийсь Грецький, а полткомісаром Яша Ґолемба жид. Їздили вони по селах, скликали збори, вивішували на всіх видних місцях оголошення про амнестію та гарантували всім поворотцям недоторканість.

— Але грім і блискавиця на тих, кого зловимо зі зброєю в руках! Їм помилування не буде, бо вважатимуть тих найлютішими ворогами совєтської влади, — загрожував комісар.

Тепер повстанці не мали великої сили і наступальних акцій не провадили, обмежуючись несподіваними наскоками на місця з малою охороною. Там вони карали большевицьких провідників, перешкоджали переведенню всяких акцій, що приспішували закріплення комуністичної влади.

Одного разу розігнали в Цибулево театральну виставу, яка відбувалася в клюбі. Хата загорілася з середини, там були поранені Онуфрій Іванченко і Гонтар А.