Розділ «Холодний Яр»

— Якщо маєте тверду волю і переконання що вам там буде краще рятувати своє життя — нехай вас Бог благословить, а ми бажаємо вам усього доброго!…

Після цього всі вирішили вертатися назад, в Україну. Ті що думали йти до Польщі, роздумали і приєдналися до більшости.

Під кінець наради Хмара запитав зустрінутого втікача, що він думає робити далі.

— Прошу прийняти мене до вашого повстанського загону, — була його тверда відповідь.

Назад вертатися було спокійніше. Червоні, бачучи нас одягненими так як і вони, мабуть думали, шо це якась їх частина поспішає на заслужений відпочинок.

Річку Бог перейшли бідя Люшнюватої, зайшли в Голеванський ліс, а далі в село Покотялове.

В цій місцевості випадково натрапили на загін якогось Вернигори. Він видавав себе за прихильника "петлюрівців" та бунтував людей до повстання проти червоних та, провокуючи людей, говорив навіть шо виконує доручення самого Головного Отамана С.Петлюри. Вернигора роз'їжджав по селах, скликав збори і на них аґітував вступати до його загону, бо він воює за визворення України від червоної Москви. При цьому, щоб здобути довір'я він вдавався до найогидніших лайок на комуністичну владу, проклинав червону армію і все разом називав чужим і ворожим Українському Народові.

На горе бідних, довірливих людей, його підступнопровокативні слова зворушували патриотичні почуття не в одного щирого українця, і найкращий цвіт села вступав до загону цього провокатора, не помічаючи в цьому згубного для себе кроку. Жили бо вони не довше як до наступної ночі, а тоді всіх їх у лісі розстрілювали й закопувавли а сліди злочину замасковували від людського ока.

Одного разу на нараді старшин повстаців, полк. Хмара повідомив що загін Вернигори — це спеціальний відділ ЧеКа, який недавно зорганізований в місті Зінов'євському з найзапекліших негідників, карних злочинців і головорізів. Треба за ним слідкувати і при нагоді ліквідувати, бо він провокатор і робить людям багато лиха, — суворим і наказуючим голосом зауважив Хмара. Тут же постановлено поділити загін повстанців на два відділи і переслідувати Вернигору двома напрямками. Полковних Хмара пішов із своїм відділом на Виску, а Чорнота і Завгородний в напрямку Ново-Миргорода. Незабаром повстанці натрапили на сліди кривавої роботи Вернигори, було виявлено братню могилу розстріляних ним людей. За наказом полк. Хмари зроблено в лісі засідку на хижака, який мав сюди повернутися з новими жертвами. Так і сталося. Вернигора прибув із своїм загоном та новопристалими людьми до нього і привів нові жертви до розстрілу.

В одну мить загін Хмари оточив Вернигору з усіх боків наставивши зброю:

— Стій! Хто ви такі, складайте зброю бо всіх розстріляємо! — наказав Хмара.

— Ви що, не бачите хто ми такі? Та ж ми спецчастина! — люто відповів Вернигора.

— Ми також спецчастина і наказуємо скласти зброю бо всіх тут розстріляємо.

Для Вернигори це була велика несподіванка. Він і не думав що це може бути повстанський загін. Але його вояки почали кидати зброю.

Вісімдесят рушниць, два станкових кулемети "Максіма", два легких, ручних "Люйса", сто ручних гранат, тридцять наганів з набоями. Цієї зброї повстанцям дуже потрібно було. Коли самого Вернигору зв'язали, він став кричати не своїм голосом:

— Ми попали в руки бандитів! Пропали тепер ми всі!

Хмара, посміхаючись, спокійно відповів:

— Не хвилюйтесь, товариші! Ми не бандити, а будьонівська частина уповноважена по боротьбі з бандитизмом.

Тут же в лісі було болото, а серед нього невелике озерце ще покрите льодом. На цьому озері й найшли собі належну нагороду чекісти разом з Вернигорою. Залишилися вони будувати комуністичне царство в гнилому озері. Довірливих хлопців, після остереження, відпустили додому.

Після цієї операції повстанські відділи з'їхалися на відпочинок до села Осітнянки. Туди прибули також Чорнота і Завгородний та й розповіли про пригоду з комісаром Подільської Губ. ЧеКа і його коханкою.