Розділ «Холодний Яр»

Миронів та Гачковський ще раз повірили в амнестію і з'явилися до яничара Нечуйка. Він зфотографував їх, дав якісь папери і відпустив, але ненадовго.

В червні 1921 р. їх знову заарештувала Знаменська ЧеКа. Горем прибиті родичі щодня оббивали пороги цієї установи, бажаючи довідатись що буде з їхніми синами та чоловіками, але з ними ніхто не хотів говорити. Однак вартовий шепнув одного разу:

— Як не розстріляють, то дадуть їм по 10 років ув'язяення в далеких таборах півночі"…

Повстанці про всі ці події добре знали і в декого із них, а особисто в автора цих спогадів, виникла думка — написати до Кременчуцької Губ. ЧеКа та й описати все що діється. Якщо влада не буде дотримуватись виданої амнестії, то ніхто з повстанців не буде вірити і не повернеться додому.

Ми знаємо що зроблено з поворотцями — Мироновим і Гачковським і тому не хочемо повертатися, — такнми словами повстанці закінчили листа.

Цим зверненням до Губ. ЧеКа повстанці сподівалися врятувати життя деяким холодноярцям, які були заарештовані. Пізніше довідалися, що цей лист в деякій мірі подіяв.

За тиждень до Знаменської ЧеКа приїхав якийсь чекіст-росіянин, викликав до свого кабінету в'язнів, їх було зо 20 осіб і оголосив що вони є вільні, бо ув'язнено їх помилково. При цьому сказав, щоб вони йшли по хатах та переказували своїм товаришам — повстанцям, щоб ті зголошувалися до " амнестії" й жили спокійно, вільно разом зі своїми родинами.

Після цього звільнення, авторові цих спогадів довелося випадково зустрітися з побратимом Миронівим, який не знав причини свого швидкого звільнення з ЧеКа.

— Зникай з своїх околиць, — порадив автор, — і то якнайдальше, бо тут тебе рано чи пізно знову заарештують і розстріляють …

З повстанців уже ніхто більше не вірив у "амнестію" і не поспішав здаватися на ласку ЧеКа.

Одного дня всім тим що працювали в "Желєзкомє" наказано було зібратись на переїзді біля Цибулева та на посту біля Еграднівки. Сюди під 'їхав "службовий потяг", на який забрали всіх і привезли на ст. Знаменка, де їх було віддано під варту міліції, а потім відвезено до Кременчуку. Тут ними вже "заопікувалася" ЧеКа, їх припровадили до в'язниці і повідомили, що вороги совєтської влади — дезертири й учасники банд.

Почалися допити й тортури. Хто признавався до провини, того зараз же виводили й стріляли, а хто якось викручувався, того поволі добивали щоденним катуваннями кого не добили, з Кременчука перевели до Павлограду та йкинули за колючі дроти.

Незабаром настала осінь з вітрами й холодними дощами, і половина в'язнів у цій ізоляції вимерла від перестуди. Другу частину перевезли в Харків, до в'язниці на Холодній Горі, а звідти аж до Вологди на лісорозробку. Тут також не довго "розкошували", бо забракло хліба, одягу, взуття і тому в січні 1922 р. їх, що були вже кістяками, знову привезли в Україну, з правом розходитись по домах, помирати дома.

Авторові цих рядків, виконуючи розвідку, трапилось зустріти їх на залізничій станції в Кременчуці. Всі вони були неймовірно виснажені й обдерті. Деякі з них пізнали побратима і хрипкими голосами просили хліба.

— Хоч крихотку хліба, побратиме, вже три дні нічого нее їли… — ледь чутно просили.

Автор спогадів дав своїм колишнім товаришам — холодноярцям по шматочку хліба, перекинулись кількома словами і поспішив відійти, ховаючись від "всевидячого" ока сексотів.

Надходила друга повстанська зима. Землянки в скритих місцях лісу Дядюра викінчив і замаскував так, що й повстанці часто блудили. Землянок було досить для людей і коней. Больевики були зайняті південним фронтом і в підлісні села, як і ліси, не заходили і повстанців не турбували. Тож щоб не мирнувати часу повстанці зрбнли реорганізацію своїх сил, бо після амнестії ряди їх змаліли.

Команду пішими частинами й на далі доручено Соловію, Залізняку та Вусенкові. Кіннота залишилась під командою Хмари та Кібця. Було вирішено кінноту кинути на допомогу Завгородному, відділи якого доходили до Ново-Архангельських та Голованівських лісів. Туди пізніше й піхота мала вирушити.

Одного разу, переходячи через залізницю біля станції Цибулево натрапили на робочий поїзд який підбирав по дорозі робітників і підвозив їх до ст… Знаменки. Паровіз стояв на парах готовий щохвилини рушити в дорогу. В повстанців виникли думки використати цей поїзд нормального залізничного руху — для саботажу. Машиніста і кочегара та пасажирив було знято з поїзда, знайшлися й повстанці що розумілись в паровозі, пустили поїзд в рух, самі позскакували і ешелон на всіх парах порожняком помчав до ст. Знаменка. На ст. Хиронка помітили дикий поїзд що мчав без машинистів і відкрили йому вільний шлях повідомивши про це Знаменку. Знаменка в свою чергу дала знати всім дальшим станціям відкрити вільниі шлях для дикого поїзду що мчить на всіх парах. І аж коли в паровозі забракло палива поїзд зупинився аж недалеко ст. Бандурівка.

Цей повстанський трюк шкоди нікому не наробив а самим повстанцям, комуністи знову пустили по цій лінії курсувати свого панцерника.