Розділ «Частина 2-га»

Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років

— Очень харашо, товаріщ, очень пріятно! Спасіба! — подякував командир.

— Местность здесь, відать, курортная, — почав я заговорювати йому зуби.

— Да, да, вероятно когда то била спокойная, для отдиха, а тепер — очень опасная. Тепер, пожалуй, здесь можно очень скоро попасть на вечний упокой, чєм на курортний отдих, — занепокоєно відповів.

— Да, — додав я, — но нам, будьоновцам, не впервиє із коварним врагом встречатся на полє боя, не даром ми закалялісь на фронтах, а с етімі груповимі бандамі ми легко справімся, — кажу йому зухвало.

Командир посміхався. Він був в доброму настрою і від моїх слів ще більше бадьорився.

— Не мешало би нам совместно проєхать і посмотреть местность, ознакомітся с обстановкой, — запропонував йому, — чтоби без потер еті петлюровскіє остаткі согнуть в баранній рог. А для всякого случая возміте с собой какіх нібудь два трі десятка!

— Да, да, конечно, я сейчас прікажу!

Наказ його був негайно виконаний. Він узяв з собою з пів сотні вершників і ми з такою ескортою рушили на огляд місцевости. Тим часом я повідомив своїх як і кудою ми будемо їхати.

Я з командиром попереду, за нами вершники. Їдемо ми спокійно, спочатку селом Цибулевим, потім розглядаємо і Робимо оцінку округи, обмінюємось заввагами. За селом поїхали дорогою через греблю на Чорноліску в напрямі до Веселого Кута. По одному боці дороги ліс і гори, а з другого боку річка й болото. Доїхали до балки, тут засідка.

Я зняв кашкета з голови, потім надів на голову. Хотів повторити це умовлене гасло та вже не було потреби. З засідки, з ярка сипнуло кулеметним і рушничним вогненним шквалом такої сили мов би це було пекло.

Вершники, що їхали за нами, рванулися врозтіч.

Спантельчений червоний командир розгублено кліпає і оглядається на всі боки, не розуміючи що потрапив в пастку;

— Что ето такос, что нам делать? — з острахом питає.

— Отступать надо, в село. Там займйом оборону.

А його вершники вже й самі, як навіжені летіли до села рятуючись від повстанських куль що свистіли за ними. Інші опинилися в болоті, деякі лежали на шляху і по ровах біля дороги.

Повертаючись до села, оборони вже не займали. Я побажав своєму "другові" командирові з пістоля вічного і спокійного відпочинку… Він впав з коня край дороги. Гнатись далі за большевицькими рештками я не дозволив, бо між ними були й мобілізовані. Все закінчилось дуже добре, без шкоди і без втрат з нашого боку. А за добру роботу червоний командир залишив нам доброго коня… — жартував Кібець.

— Ну, що ж, тобі щастить Миколо, на свому рахунку і бойовому конті маєш ще одну перемогу. Вітаємо з успіхом! — сказав Хмара і потис Миколі руку. Так само подав руку Залізняк та Завгородний. Микола свого коня віддав Хмарі, а для себе залишив щойно здобутого в червоного командира. Поклепав його по шиї, погладив долонею і промовив:

— Добрий кінь, вишколений, і хоч на мене косить сердитим оком але хліб і цукор бере, значить, будемо друзями, заприятелюємо.

— Хоч ми ізЗавгородним твій вчинок не виправдували, але роботу ти Миколе, зробив знаменито. Хай комуна затямить, не забуває що ми ще існуємо, — зробили висновок отамани Хмара і Завгородний.

З Раєвського рушили на Вербовий, Давидівський, а потім взяли напрямок на Лебедин. Дорогою обминаємо міста та села де стоять червоні залоги, бо будьововський наш одяг доношувався, багато з нас мали вже всяке різнородне вбрання і це нас виявляло перед ворогом і перед ворожим населенням.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Стежками холодноярськими. Спогади 1918 – 1923 років» автора Дорошенко Михайло на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Частина 2-га“ на сторінці 24. Приємного читання.

Запит на курсову/дипломну

Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
Введіть тут тему своєї роботи