Розділ «Частина І»

„С победой Великой Октябрьской революции, когда трудящиеся свергли эксплуататорские классы и взяли власть в свои руки, союз братских народов наполнился новим содержанием, стал одним из решающих факторов в борьбе за переустройство общества на социалистических началах.

Народы-братья, руководимне партией Ленина, виступили єдиним фронтом против интервентов и внутренней контрреволюции, поднявших руку на исторические завоевания рабочего класса и крестьянства. С октября 1917 г. по март 1919 г. на Украине происходили жестокие классовые битвы против буржуазно-националистической Центральной рады, немецких оккупантов, гетманства и петлюровской Директории. В это время шел процесс становлення и упрочнения Советской власти на Украине, создавалась регулярная Красная Армия.

В марте 1919 г. в центральной части Украины на основе местных органов воєнного управлення организуется Киевский военный округ. Это было одно из важних мероприятий Коммунистической партии, которая под руководством Владимира Ильича Ленина осуществляется строительство Вооруженных Сил молодого пролетарского государства.

В борьбе за власть Советов, в создании и укреплении вооруженных сил на Украине, в формировании Киевского воєнного округа и руководстве войсками принимали активное участие видние партийные, государственние и военные деятели: В. А. Антонов-Овсеенко. С. И Аралов, Р. И. Берзин. А. С. Бубнов, С. М. Буденний, К. Е. Ворошилов, С. И. Гусев, Ф. Э. Дзержинский, В. П. Затонский, М. И. Калинин, С. В. Косиор, Ю. М. Коцюбинский, Д. 3. Мануильский, В. И. Межлаук, Г. К. Орджоникидзе, Г. И. Петровский, Н. И. Подвойский, Ф. А. Сергеев (Артем), Р. Ф. Сиверс, Н. А. Скрипник, И. В. Сталин, И. П. Уборевич, М. В. Фрунзе, Е. А. Щаденко и другие. Частями и еоединениями командовали герои гражданской войны: В. Н. Боженко, О. И. Городовиков, И. Н. Дубовой, П. Е. Днбенко, В. И. Киквидзе, Г. И. Котовский, Н. Г. Крапивянский, И. С. Локагош, С. К. Мацилецкий, А. Я. Пархоменко, В. М. Примаков, Н. А. Щорс и многие другие отважные краскомы.

В округе в разные годи работали крупные воєначальники: И. X. Баграмян, В. К. Блюхер, Н. В. Ватутин, А. А. Гречко, А. И. Егоров, Г. К. Жуков, М. П. Кирпонос, П. К. Кошевой, В. Г. Куликов, К. С. Москаленко, К. К. Рокоссовский, С. К. Тимошенко, И. Ф. Федько, В. И. Чуйко, И. Э. Якир, И. И. Якубовский" („Киевский краснознаменный", стор. 5–6).

Ось, як бачимо, „братня допомога" Москви чималенька й очевидна і якби не вона, то комуно-московська влада не вкорінилася б на Україні.

Після розгрому большевицької каральної дивізії до Гризла почали щодня приходити нові люди з довколишніх сіл і кількість повстанців під моїм командуванням росла з дня на день як на дріжджах. Розгорілися знову запеклі змагання. То ми нападали зненацька і розбивали большевицькі частини, то нас большевики били і скубли з усіх боків. Та й сили не були рівні кількісно і якісно. Большевицькі частини складалися з ідейних добровольців, що відбули військову службу, велика більшість із них і на фронтах побувала, отже — фахова, кваліфікована армія забіяк та горлорізів А наші повстанці-партизани — це в основному „зелепухи", новачки у воєнному ділі Навіть не всі уміли орудувати як слід зброєю. Чимало було таких, що крім обріза ніколи не тримали в руках іншої зброї. Треба було навчати як користуватися рушницями та кулеметами різних конструкцій, як кидати бомби, щоб самому себе не зірвати і не покалічити побратимів, як закладати міни і як їх знешкоджувати. Все це забирало багато часу, напруження, уважности і терпіння. До того ще й муніції не було в нас під достатком, доводилось щадити. І коли, наприклад, один управлявся у стрілянні чи киданні гранат, то десяток інших приглядалися збоку як і що коли робиться, чекаючи нетерпеливо на чергу, коли й вони будуть практично виконувати те, що тепер спостерігають. З харчами клопоту в нас не було. Селяни в усьому нам сприяли. Ніколи ні в чому нам не відмовляли. Навпаки — самі допитувалися чого нам бракує і пропонували все, що мали, бо знали, що ми їх захищаємо від злочинних банд і большевиків, які давно вже розграбували б їх, якби не було нас. А от щодо зброї та амуніції, то було в нас скрутно. Рушниці, багнети, шаблі можна було ще роздобути без труду, але кулі до різних рушниць, гранати, кулемети тощо треба було здобувати в большевиків. Спочатку, як організувалися повстанці, то кожний, хто йшов до „яру", приносив з собою зброю, яку роздобув десь, і муніцію. Чимало і селяни привозили, що мали закопане, або те, що знаходили випадково, залишене чи загублене ще царськими військами. Але всі ці запаси швидко зужилися І для нас залишалося єдине „постачання" — відбивати зброю і муніцію в большевиків. Треба було добре й обережно слідкувати за якоюсь большевицькою частиною і наскочити зненацька так, щоб розбити її і захопити в свої руки обоз, де було все те, чого нам дуже дошкульно бракувало.

Не зайвим буде подати цитати з большевицької книжки „Киевский краснознаменный", що кидають світло на період нашої визвольної боротьби, як і на те, проти якоъ сили ми боролися і… чи могли ми перемогти.

„Великую Октябрьскую социалистическую революцию трудящиеся Украиньї, как и все народы России, встретили с огромиой радостью. Но Октябрь на Украине имел свои особенности. Здесь гражданская война, являющаяся наиболее острой формой классовой борьбы, носила особо ожесточенний характер, проходила в более сложной обстановке, имела рельєфно выраженные приливы и отливы, победы и поражения. Это усложняло утверждение Советской власти… " (Стор. 11.)

Із цитати бачимо, що „Октябрь" на Україні „имел свои особенности", яких, очевидно, Росія не мала, як не мала нічого, що б „усложняло утверждение Советской власти".

„31 декабря 1917 г. Народний секретариат по воєнным делам обратился к трудящимся Украины с призывом вступать в полки Червоного казачества. В призыве говорилось: „Все, кто желает победы революционному движению городской и сельской бедноты над помещичье-капиталистической контрреволюцией, кто не боится смерти за землю и волю, за мир и братство трудового народа, — все, как один, пойдут под наш Красный стяг в ряды Червоного казачества, на борьбу за избавление от панского ига“ (стор. 15).

І пішли. Багато пішло. Звільнилися від „панского ига" і стали рабами жахливої імперської панщини, в якій замість панів і дворян стали тивунами і гайдуками компартійні боси.

„В то время, когда Советское правительство Украины создавало вооруженние сили, буржуазно — националнстнческая Центральная рада, обосновавшаяся в Киеве, лихорадочно вела подготовку к удушенню Советской власти на Украине. Войска головного атамана Петлюри сосредоточивались против центра революционних сил — Харькова. Из Києва в Полтаву перебрасывались националистический полк и эшелон „Вольного казачества". Отряды гайдамаков постоянно совершали налеты на железнодорожные станции и поезда, разбирали пути, срывая подвоз продуктов в Харьков и другие города Левобережной Украини. Они врывались в населенные пункты, разгоняли местные Советы, зверски расправлялись с активистами" (стор. 16).

На корінній території Росії большевики такого спротиву не зустрічали і всі свої сили гнали на Україну. Про це правильно звітував ген. Нокс своєму англійському урядові, що послав його дораджувати адмір. Колчакові в боротьбі з большевиками:

„Можно разбнть миллионную армню большевиков, но когда 150 мнллионов русских не хотят белых, а хотят красных, то бесцельно помогать белым". (З рапорта ген. Нокса англійському урядові 1919 року.)

„По распоряжению В. И. Ленина в Петрограде, Москве, Костроме, Рязани. Бєлгороде, Пскове, Коврове. Воронеже, Брянске и других городах в спешном порядке формируются сводные отряды из красногвардейцев, революционных солдат, матросов. Они направляются на Украину для борьбы с контрреволюцией. Начальником по формированню этих отрядов, вошедших в историю под названием Северных, был Г. Н. Кудняский…

Первин на Украяну прибыл сводный отряд нз Петрограда — 300 человек под командованием матроса-большевика, члена Центробалта Н. А. Ховрина и его помощника матроса А. Г. Железнякова. Вслед за ним — сводний петроградский отряд во главе с бывшим прапорщиком, членом Воєнной Организации ЦК РСДРП(б) Р. Ф. Сиверсом. В его составе — 800 матросов, два батальона Финляндского полка и около 400 красногвардейцев. Отряд располагал 6 орудиями и бронепоездом. Из Москвы прибывают 1-й Московский отряд Красной гвардии П. В. Егорова и 1-й Московский сводный отряд революционных солдат Ю. В. Саблина. Из Минска — отряд численностью 3900 человек под командованием бывшего прапорщика-большевика Р. И. Берзина. Только в декабре 1917 г. из центральной России на борьбу против националистической контрреволюции на Украине направляется более 20 тысяч человек" (стор. 17).

Значить, „братня допомога" Москви Україні була не абияка…

„В трудную годину Украина получала различную помощь от Советской Россни: политическую, материальную, воєнную…" (Стор. 21.)

Так, так, що й казати!.. За ту „различную помощь" від Москви Україна донині ще харкає кров’ю.