Розділ «Останні фронтові бої»

Ще перед своїм від'їздом Вехтер натякав на можливість капітуляції. Він, що був відповідальний за всі чужонаціональні частини в німецькій армії - козацький корпус, Українську Дивізію і східньо-турецькі частини - мав плян стягнути їх усіх до Північної Італії через Тольмеццо і там передати західнім державам. Що більше, Вехтер ще мав ідею приєднати Українську Дивізію до польської армії генерала В. Андерса, виходячи з принципу, що українці в Дивізії - це з юридичного погляду колишні громадяни Польщі. Тому він уважав за доцільне відновити давнішу назву Дивізії «Галицька ч. І», щоб підкреслити її територіяльне походження. На його думку, Дивізія повинна б забезпечитися вдосталь харчами, головне живою худобою, бо треба буде переходити Альпи. Для цього пляну дуже підходило розташування запасного полку в Фелькермаркті, через який вона мусіла б переходити до Італії, а в ньому можна б нагромадити досить харчів і худоби. У всякому разі Дивізія не сміє попасти в руки большевиків, а мусить перейти до англійців або американців. Ці справи Вехтер хотів обговорити з головнокомандувачем німецьких військ в Італії. Перед виїздом Вехтер ще заповів прибуття до Дивізії генерала Павла Шандрука, голови Українського Національного Комітету і головнокомандувача всіма українськими частинами. [35]

Десь у половині квітня 1945 року, з повітряних збройних сил приділено до Дивізії 2 500 вояків, які не мали жадного піхотного вишколу. У цій групі було близько 70 старшин - від хорунжого до сотника - а решта були переважно підстаршини, здебільша в ранґах старшого десятника й бунчужного. Це були техніки обслуговування аеродромів та деякі літуни, які в цю останню стадію війни вже довший час не мали жадного застосування і врешті були передані в розпорядження фронтових частин. Очевидно, що тепер важко було цих вояків будь-як використати, бо вони не мали ані піхотного вишколу, ані бойового досвіду. Раніше Фрайтаґ був би радий з такого зміцнення німецьким елементом, а тепер вони прийшли надто пізно і стали радше зайвим тягарем, ніж допомогою. До того вони ще не мали зброї. Дивізія мала заледве зброї для своїх вояків, а в запасному полку бракувало зброї. Та для Фрайтаґа кожний німецький вояк був добрий вояк і він за всяку ціну хотів їх затримати у Дивізії. Щоб їх включити до Дивізії, треба було б спершу відібрати зброю у 2 500 українців, загартованих у боях, і відправити їх до робочих батальйонів. На їх місце, головне на пости ройових і чотових, прийшли б у боях незагартовані, невишколені вояки, але німці. Очевидно, таке вирішення справи в останній стадії війни дуже принизило б українців. Після довгих нарад Фрайтаґ врешті залишив цей плян і вирішив, що всі новоприбулі вояки мусять спершу відбути піхотне бойове навчання. А тому, що недавно поповнений польово-запасний курінь міг прийняти на навчання тільки 1 200 вояків, решту розподілено поміж іншими частинами Дивізії на навчання. Деяку частину з них, головне радистів, телефоністів та інших техніків, відразу включено до відповідних відділів Дивізії. Що мало б статися з іншими вояками після 3-4 тижнів бойового навчання, ніхто не знав. Усе залежало від дальшого розвитку подій. Також командири поодиноких полків не були однієї думки щодо включення цих вояків до їхніх частин. Командир 29-го полку відразу відкинув пропозицію включення цих вояків до його частини. Тотожню думку відстоював начальник штабу. Зате командир 30-го полку був іншої думки. Він бажав якнайшвидшого й найчисленнішого включення цих вояків до його частини. Його бажання було задоволене як експеримент, і тим самим створено третій курінь у 30-му полку. Два інші полки вже перед тим одержали поповнення і створили треті курені. Варто ще згадати і про інший плян Фрайтаґа. Він хотів через перегрупування створити у кожному полку один чисто німецький курінь, але через незвичайні організаційні труднощі (адже всі частини перебували на першій лінії фронту) цей плян був відкинутий. Капітуляція унеможливила будь-яке застосування цих вояків з повітряних збройних сил. Крім включення більшої кількости до 30-го полку, решта їх перебувала останні дні війни на бойових вправах у запасному курені чи в окремих частинах Дивізії. Добре, що так склалося, бо таким чином уникнено ще одного нового напруження між українцями й німцями.

Тим часом розбудова укріплень відбувалася далі. Їх будувалося на накази армії, корпусу й самої Дивізії. Розбудова укріплень вимагала великого числа робітників, і тому рішено зменшити вишкільно-запасний полк, а частину вояків перевести з нього в робітничі батальйони. Цей плян пізніше схвалив також генерал Шандрук, як головнокомандувач усіх українських частин. Ці заходи не мали наміру приниження вояцької гідности, але тут ішлося про практичну потребу ведення дальшої боротьби навіть з лопатою, замість зброї, в руках. Одначе через брак знаряддя та будівельного матеріялу цього пляну не можна було повністю реалізувати.

Десь у половині квітня 1945 року Дивізію підпорядковано 6-ій армії, якою командував генерал танкових військ Г. Бальк (Herman Balck). 6-та армія передала її в розпорядження IV-му СС-танковому корпусові, під командування оберґруппенфюрера зброї СС Г. Гілле (Herbert Gille). Таким чином Українська Дивізія стала правим крилом 6-ої армії і дістала додатковий відтинок аж по Фельдбах, включно з шляхом і залізничою лінією, які проходили із заходу на схід. На новому відтинку Дивізія мала два головні оборонні пункти: один - в замку Ґляйхенберґ, а другий, стратегічно важливіший, - під Фельдбахом (дивись схему ч. 15). На устабілізованому фронті частини Дивізії виконували свої завдання з кожного погляду дуже добре. Постачання функціонувало нормально, харчування було аж до останнього дня війни дуже добре, бо Дивізія мала ще багато додаткових харчових запасів. Натомість, через поганий транспорт, стан амуніції був прямо катастрофічний, головне бракувало набоїв для артилерії та важкої зброї. Дивізія, що на початку мала досить амуніції, мусіла пізніше поділитися з іншими частинами, які вистріляли майже всю амуніцію. А проте, на день капітуляції на кожну гармату в Дивізії припадало пересічно 10-15 набоїв. З цього погляду Дивізія також стояла на першому місці поміж усіма дивізіями всієї армії. Поза тим, Дивізія ще віддала іншим частинам деякі припаси харчів. Начальник відділу I(b) та дивізійний інтендант добре виконували свої завдання.