Але далеко коняка не втекла, бо заплуталася у дроті, яким було огороджено поле.
Тут, на своє нещастя, появився дядько. Зловивши тварину, скочив у сідло й потихеньку поїхав до хлопця. Той, радіючи, біг назустріч.
Коли селянин порівнявся з ним, хлопець схопив коня за повід, подякував і попрохав злазити. Але чоловік, видно, вже вподобав собі верхівця. Відпихнувши юнкера, він устромив п’яти коневі під боки. Але хлопець не дався, повода не відпустив та ще й почав кричати на злодія і “грозити йому штабом”.
“Дядько тягне за один кінець повода, кінь крутиться на місці... – оповідав Григорій, – хлопчина тримає другий кінець однією рукою, а другою б’є дядька нагаєм по ногах. Нараз дядько вдарив коня в боки, кінь шарпнув і хлопчина покотився на бік дороги, а дядько поїхав собі далі”.
Хлопчина одразу підхопився і побіг услід коникові, який так по-дурному зрадив його. І з ким? З отим селюком-злодієм!
А навстріч дядькові вже їхала смерть. Наближалася неквапом, у возі, серед військових. Всього ж на підводі вмостилося шестеро денікінців.
Селянин порівнявся з ними. Його завернули, наставивши зброю.
А назустріч вже біг радісний юнкер.
Раптом почувся сухий стріл із пістоля. Дядько похитнувся в сідлі, потихеньку зсунувся й звалився на дорогу.
Хлопець смерті кривдника не злякався, швидше навіть зрадів.
І побіг до свого дорогого розбишаки. Того вже прив’язали до люшні та сунули не поспішаючи далі. Юнкер вже добігав. Напевно, радість переповнювала його серце. Як-не-як свої їхали на підводі та й коника рідненького підводили...
Юнак махнув руками, мовляв, зупиняйтеся, “спасіба вам, я уже здєсь”...
І знову короткий стріл сполохав польових птахів...
Хлопчина впав...
Григорій Груша не на жарт злякався, адже підвода котилась далі, а він сидів на її шляху, на камені, що лежав при дорозі.
Військові порівнялися з ним... Григорій заплющив очі.
Він чекав третього – сухого і такого ж короткого – пострілу...
І це було б логічно – адже свідки нікому не потрібні.
Але денікінці вже вгамували спрагу вбивства – як-не-як без зусиль двох людей спровадили з цього світу, та й коня придбали. Через нього, власне, і порішили незнайомців. Коня доведеться, щоправда, продати. За безцінь, звісно...
А Груша, пополотнівши, із жахом в серці, не розплющуючи очей, чекав свого кінця. Та замість пострілу полем розляглася “удалая пєсня”:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «За волю і честь. Невигадані історії і вояцькі біографії» автора Коваль Р.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Невигадані історії“ на сторінці 32. Приємного читання.