Розділ «Князь Ігор»

Ігор  завмер. Ураз  посірілі вуста  видихнули:

— Що? Невже щось із сином Володимиром? Святослав поклав йому  на  плече руку.

— Ні,  слава  Богу, Володимир живий. І Всеволод живий... А племіника Святослава Ольговича немає. Кажуть, хан  Кза приніс його  разом з кількома десятками полонеників у жертву своїм поганським богам на  могилі загиблого сина свого Чугая...

Ігореве обличчя враз  спотворила страшна болюча гримаса.

— О  Боже!  — простогнав він  і закрив обличчя долонями.—  Бідний Святославе! Це  ж я винен у смерті твоїй!

2

Того  ж дня, надвечір, незважаючи на  важкий удар,  якого  зазнав він  від  звістки про  загибель племінника,  Ігор   з невеликим почтом поїхав до Славути. Горе-горем, а діло  — ділом. Поки живий, князю, мусиш про  живе  дбати!

На  стукіт  у ворота відчинилося оглядове віконце і чийсь, як  здалося князеві, знайомий голос запитав:

— Хто  там?

— Ігор, князь сіверський.

За  віконцем хтось  радісно скрикнув.  Грюкнув засув, і важкі дубові  ворота, обковані залізом, розчинилися. З  них вибіг  Ждан.

— Княже! — І притиснувся щокою до  Ігоревого коліна.  — Який я радий бачити тебе  при  доброму здоров’ї!

Ігор   скочив з  коня і,  на  подив усьому почтові, міцно обняв привратника.

— Ждане! Ти тут? Отже, подався-таки до Славути! Я так і думав!..  Ну  що  ж, Славута — добра  душа, і тобі  з Любавою буде  тут непогано... Веди  ж мене до нього хутчій!

Славута уже  ждав  його  — обняв.

— Спасибі, що  прибув, княже. Ігор  зітхнув сідаючи.

— Прибув... З поклоном до князів прибув.

— Це  добре!.. Казав колись віщий Ян:  «Тяжко тобі,  голово, без пліч, зле тобі,  тіло,  без голови!»  Це  треба  розуміти так:  «Києву, голові, без  Сіверської та Галицько-Волинської земель не вистояти супроти ворогів, що  напирають зі степу, а тілу,  тобто  Русі,  без  голови, без  Києва, без  великого князя київського теж  не втриматися! Тож  добре, що  ти,  княже, у важкий для себе час приїхав до Києва, до князів київських, на  снем, щоб  спільними  силами рятувати нашу землю від кочовиків. Ти  вчасно вирвався з неволі та прибув сюди, бо зле  Руській землі  без  Ігоря.

Ігор  скрушно похитав головою.

— Який же я був нерозумний, учителю, що  не послухався тебе!..  Скільки разів  давав  ти слушні, як  тепер мені  стало ясно, поради, а я...  От і мушу  йти  з поклоном до Святослава, до Рюрика та інших князів, щоб  дали  військову силу  для захисту  Посем’я, грошей — для викупу полонеників, зброї  — для  оснащення і  спорядження нового війська. Бо  який я князь без  війська? А війська без  зброї не  поставиш! Людей зберу, та  чого  вони варті  в бою  без  мечів, луків, списів та іншого військового обладунку!.. За  цим  приїхав! Не  знаю, що  великі князі скажуть на  це.  Як  ти гадаєш?