Розділ «Частина друга Московський улус Орди»

«У книзі Утемиша Хаджі «Чингіз–наме»… не згадується Куликовська битва, а сповіщається про перемогу Тохтамис–хана над Мамаєм і його убивство.

Про Куликовську битву повідомляють тільки російські історики. Повідомлення очевидців тих подій, арабських істориків, послів та Утемиша Хаджі, які не є зацікавленою стороною, стали доказом, що Куликовської битви не було» [57, с. 160].

Про битву, яка відбулася в 1380 році між Мамаєм та Тохтамишем, повідомляєя і ВРЕ: «Тохтамиш в 1380 році розгромив військо Мамая на р. Калці»[18, том 9, с. 561].

До речі, неодноразові археологічні розкопки, проведені на Куликовому полі, не дали жодних підтверджень щодо битви. Як кажуть, все перерили, а слідів немає. Більш ніж дивно!

А тепер пригадаймо, як довго Мамай збирав своє військо перед Куликовською битвою, і зрозуміємо: дві велетенські битви в 1380 році він провести не міг. Тим більше, що після поразки від нового хана Золотої Орди Тохтамиша втік до Криму, де і був страчений 28 листопада 1380 року. Така правда про битву 1380 року.

Отже, на престол Золотої Орди зійшов хан Тохтамиш.

Вище ми вже повідомляли, що до нашого часу збереглися такі золотоординські ярлики:

а) ярлик хана Тохтамиша Бек Хаджі від 10 вересня 1391 року;

б) ярлик (лист) хана Тохтамиша до польського короля Ягайла від 20 травня 1392 року;

в) ярлик хана Тимур–Кутлука Мухаммеду від 24 травня 1397 року.

Спробуємо за цими документами і свідченнями арабських, перських і російських істориків відтворити історичну достовірність подій, які відбувалися в Золотій Орді з 1380 до 1400 року. Тому що московське подання реалій того часу не просто наповнене брехнею, але фактично всю історичну канву подій перевернуло догори ногами. І ми в цьому переконаємось.

Ми вже говорили, що Тохтамиш–хан прийшов до влади у Золотій Орді в 1380 році за допомогою еміра Тамерлана (Тимура), який на той час узурпував владу в Мавераннахрі, відібравши її у нащадків Чингісидів — Тоглук–Тимура і його сина Ільяса Ходжі.

Звичайно, Тохтамиш як вірний Чингісид виступив проти захоплення Тимуром старих володінь Золотої Орди в Закавказзі. Там, на Кавказі, в 1389 році зіткнулися збройні сили Тохтамиша і Тимура. Дуже велику частину військ Тохтамиша складали військові дружини Московського, Володимирського, Тульського, Наровчатського (Мохшинського) улусів. У 1389 році він вимушено відступив із Закавказзя — перегрупувавши війська, відійшов на Поволжя.

У 1391 році Тимур вдруге виступив проти Золотої Орди: пройшовши навесні через теперішній Казахстан і вийшовши на Поволжя північніше від сучасного міста Куйбишева (Самари), був зупинений ханом Тохтамишем на ріці Кундурчі.

Майже всі московські версії трактують битву на Кундурчі тенденційно. Вони мають одну мету: принизити і зганьбити Золоту Орду. Дійшли до твердження, що, мовляв, у складі військ хана Тохтамиша не було військових дружин московитів. Очевидна брехня. Адже хан Тохтамиш знав про воєнний похід Тимура і готувався його зустріти.

Дуже цінними є свідчення арабських істориків. Послухаймо:

«Тоді Тохтамиш послав до старійшин… і начальників своїх народів…, скликаючи їх і запрошуючи їх до спротиву і бою… Вони прийшли, озброєні мечами і стрілами… Ці люди — найдобірніші і найвлучніші стрільці… Потім він (Тохтамиш. — В. Б.) рушив у бій і приготувався до битви»… [45, с. 464–465].

Як бачимо, московські байки про битву на Кундурчі між військами Золотої Орди і Тимура абсолютно недоречні. Тохтамиш знав про наближення Тимура і, зібравши війська, перекрив йому шлях. І московити брали участь у цій битві, та тільки приховали старовинні першоджерела. Ми вже писали, як це відбувалося.

У битві на річці Кундурчі перевагу здобув Тимур, оскільки в рядах Тохтамиша виявилося кілька полководців–зрадників. Але навіть програвши битву, Тохтамиш виграв стратегічно.

Якщо читачі подивляться уважно на карту, то зауважать: Тимур завдав удару в стратегічно невигідному для себе місці. Він опинився майже в центрі Золотої Орди, відокремлений від своєї землі і оточений з трьох боків: з півночі — Булгарським улусом, із заходу — Московським, Володимирським і Мохшинським улусами, з півдня — татарськими ордами.