Розділ «ПОМПЕЇ І ГЕРКУЛАНУМ»

Знов лагідний Зефір повіє.

Невідомий юнак вигукує з зітханням: «Ах, я б хотів краще вмерти, ніж бути навіть богом без тебе!»; інший у хвилю невимовного захоплення славить вроду своєї коханої: «Хто не бачив на картині Венери, хай гляне на мою дівчину — вона така ж прекрасна, як та богиня». А нещасливець, якого не любить кохана дівчина, прощається з нею, виливаючи в написі на стіні всю гіркоту нерозділеного почуття.

На колодязі, де напували мулів та ослів, прочитано напис, який квапить надмірно байдужого возія: «Ах, якби ти відчував вогонь кохання, ти б швидше одвіз мене до моєї дівчини. Вперед же, вперед, поганяй свою худобину, мерщій бери батіг і віжки! Поспішай до Помпей, бо там живе моя найдорожча!»

Ревнивці теж не приховували своєї люті й розчарування. Один із них погрожував суперникові: «Якщо хтось надумає відбити в мене дівчину, то хай його в безлюдних горах зжеруть страшні ведмеді».

А ось цікаві написи, зроблені людьми, яким не пощастило в коханні і які вдавали, що їм це зовсім байдуже. «Венеро! — пише невідомий холерик. — Я поламаю тобі всі ребра й так одлупцюю, що ти окривієш. Якщо ти могла пробити стрілою моє ніжне серце, то чому я не можу розтрощити тобі черепа». Інакше розцінює любовні справи насмішник і вітрогон, а може,! хлопець, яким знехтувала дівчина, хоч він і не показує того. Ось його слова: «Один кохає, іншого кохають, а я на все це плюю». А якийсь скептик до цього додав: «Якщо плюєш, значить, кохаєш». Були й такі, що пускали плітки про дівчат, котрі, напевне, давали їм гарбуза.

А втім, жінки не лишалися в боргу перед чоловіками. Якась Лівія досить безцеремонно сповістила про своє ставлення до Олександра: «Твоя доля ніскілечки не цікавить мене; якщо ти зникнеш — тим краще для мене». А інша дівчина, відповідаючи на небажане залицяння, написала: «Віргула до свого товариша Тортія. Мій любий, ти мені дуже бридкий».

Почесну роль у житті міста відігравало вино, тому на стінах лишилося багато написів, які стосуються цього трунку. В одній корчмі читаємо таку рекламу: «За один ас тут можна купити вина, кращого, ніж деінде за два; за чотири аси можна придбати келих фалерну»[70] Інший напис виник, мабуть, пізно вночі, коли гурт гультяїв повертався з корчми додому. Хтось із них зупинився, щоб на мурі чванькувато висловити своє задоволення. «Привіт! — написав нетвердою рукою. — Ми вже повні, як бурдюки!» Але його товариш був зовсім незадоволений вечором і тому надряпав таке побажання корчмареві: «Щоб тобі боком вилізла твоя хитрість: нам продаєш воду, а сам жлукчеш чисте вино».

Звичай залишати на стінах усякі закарлючки був такий поширений, що в місті навіть гробниці спотворено різноманітними написами. Тут ми знаходимо виборчі афіші, оголошення про гладіаторські бої, дрібні повідомлення, за допомогою яких жителі міста спілкувалися між собою. В одному такому повідомленні — на гробниці біля Геркуланської брами — йшлося про кобилу, яка втекла від господаря. Ось що там було написано: «Той, у кого 26 серпня втекла кобила з вантажем, хай звернеться до Деція… за Сарненським мостом…»

Читаючи тисячі таких написів, що ними попсовані благородні стіни майже всіх помпеянських будівель, не дивуєшся, що серед мешканців міста знайшовся розумний чоловік, якому увірвався терпець. Але навіть він — ось що цікаво! — не зміг устояти перед фатальною спокусою і написав не без гумору: «О стіно, я дивуюся, що ти досі не розвалилася. Ти мусиш терпіти стільки пустопорожнього базікання!»

Помпеяни любили всякі гасла й короткі афоризми, тому й малювали їх на стінах своїх будинків або ж викладали мозаїкою на підлогах. У написі в одному будинку читаємо таку мораль: «Найменше зло переростає у велике, якщо на нього не звертають уваги».

Якийсь Епідій Гіменей дійшов у цій моді просто до безглуздя. На всіх стінах його будинку повно набридливих написів, часто дуже смішних — недвозначних свідчень того, що хазяїн був типовий багач-вихватько досить невисокого розумового розвитку. Ось про що він нагадує гостям, запрошеним на бенкет: «Відклади, якщо можеш, ненависні сварки, а інакше — рушай собі додому»; або: «Не дивись на чужу дружину кокетливим і облесливим поглядом, хай на твоєму обличчі буде вираз скромності»; і, нарешті, чи не найсмішніше: «Будь обережний із нашими льняними скатертинами!»

Заможний пекар і домовласник, задоволений нажитим багатством, велів намалювати в пекарні великими літерами: «Тут живе щастя». Купець передав клич свого життя двома словами: «Вітаємо зиск». А ще якийсь торговець щиро признався всім, що для нього «Зиск-це радість».

Пороги будинків теж було прикрашено різноманітними написами та малюнками. Дуже відома серед них мозаїчна картина собаки з попередженням: Cave canem — «Остерігайся пса». Але здебільшого перед дверима зустрічається лаконічне слово привітання: Salve!

Цього поширеного звичаю не дотримався один домовласник, який написав на сходах довге речення: «Мої двері замкнені для злодіїв і відчинені навстіж для чесних людей».

Звичайно, ці написи викликають у нас тільки усмішку. Але є серед них один такий, що з разючою силою передає трагічну долю Помпей. У тісній Геркуланській брамі діялися страшні речі. Несамовиті од жаху люди хотіли якнайшвидше вибратися з міста на відкритий простір, у паніці штовхали й давили одне одного, незважаючи ні на малих, ні на старих. Якийсь чоловік, не маючи сили пробитися, спочатку заховався до сусіднього будинку, щоб там переждати катастрофу, але потім знову вибіг на вулицю. Чекаючи в тому домі, він видряпав на стіні двоє слів, промовистих своїм страшним змістом: «Содом і Гоморра»[71].

Цей зловісний напис проливає світло на те, що переживали мешканці Помпей під час катастрофи. А наочним доказом стали людські скелети, знайдені в будинках і на вулицях міста. Їх нараховано, як ми вже згадували, понад дві тисячі.

З того, як лежали ці скелети, можна відтворити трагедію кожного з тих людей. Кілька століть археологи збирали кістяки в музеях, де вживаючи відповідних заходів до їхнього збереження. 1864 року в керівника археологічних розкопок Дж. Фіореллі виникла щаслива. думка. Ось як це сталося. На одній вулиці відкопали людський череп; решта скелета була в затверділому вулканічному попелі. Дослідження показали, що під час катастрофи мокрий від дощу попіл щільно обліпив тіло людини; згодом воно згнило, зосталася тільки точна форма його.

Фіореллі заповнив отвір рідким гіпсом. Розчин застиг, затвердів, і тоді на поверхню витягли чотири людські постаті. Вони були мов живі, на їхніх обличчях відбився жах і передсмертні муки.

З положення жертв неважко догадатися, що сталось на тій вуличці. Попереду лежала літня жінка і з нею — цілий скарб, який тільки вона могла врятувати: три пари золотих сережок, понад сто срібних монет і два залізні ключі від дому. Права рука жінки була переламана, а лівою вона затулила обличчя, немовби захищаючись від кам'яного дощу. Тут же біля її ніг сконала чотирнадцятилітня дівчинка, можливо, її донька. Трохи» збоку була інша жінка, як свідчить залізна каблучка на правій руці — рабиня. Ще далі, розкинувшись навзнак, лежав раб — великий на зріст чоловік із залізним перснем на пальці і з слідами сандалів на ногах.

Відтоді археологи почали застосовувати метод Фіореллі скрізь, де тільки можна було. Так учені дістали багато цінних виливків, які зберігаються тепер у Неаполітанському музеї. Крім того, під час розкопок у Помпеях знайдено дуже багато скелетів, і ті знахідки проливають цікаве світло на окремі епізоди катастрофи.