Розділ «ПОМПЕЇ І ГЕРКУЛАНУМ»

Минуло небагато часу, й люди забули про вибух Везувію, забули навіть, де були Помпеї та Геркуланум. Над заваленими попелом руїнами цих міст споруджено нові будинки, посаджено дерева й виноградні лози. Пам’ять про них збереглася тільки серед селян, які там оселилися. Вони назвали весь район «Civita», тобто місто.

В середні віки про Помпеї та Геркуланум уже ніхто ніде не згадував. Якби звичайну людину спитали тоді про трагічну долю тих міст, вона б тільки плечима здвигнула. Та ось несподіванка: глянувши на якусь середньовічну карту Італії, ми побачили б на ній точно нанесені Помпеї і Геркуланум. Чим пояснити цю дивну суперечність? Таємниця полягала в тому, що в середні віки було зовсім занедбано самостійні природничі дослідження; картографи сліпо й бездумно копіювали римські карти, створені ще до катастрофи, напевне, і не підозрюючи, що Помпей та Геркуланума давно немає серед живих міст.

Уже в епоху Відродження, коли люди вміли друкувати книжки, опубліковано листи Плінія Молодшого, і це знову викликало зацікавлення римськими містами Кампанії. Письменники Ренесансу згадують про них у поемах та хроніках, але й тоді ніхто не зробив спроби визначити, де насправді були ці міста.

Над Геркуланумом, як ми вже згадували, виникло село Ресіна. 1710 року один з жителів цього села, поглиблюючи свій колодязь, натрапив на мармурові плити й колони; селянин продавав їх як сировину неаполітанським каменярам. Командувач австрійських військ, резиденція якого була в Неаполі, довідався про все це й одразу ж, на власний розсуд, почав розшуки. У ямі, яку викопав селянин, він знайшов кілька чудових статуй, серед них — напрочуд реалістично виконану групу: матір з двома доньками. Цінні знахідки австрієць нишком одіслав до Відня, де вони й досі перебувають у музеї. Однак у той час ніхто не знав, що це відкрито Геркуланум.

У грудні 1738 року шукачі скарбів, викопавши під Ресіною колодязь завглибшки двадцять метрів, дісталися до амфітеатру Геркуланума. Там вони знайшли голову й тулуб коня з мармуру, а також три статуї чоловіків у тогах, причому один із цих чоловіків обличчям був схожий на Августа[59]. Крім того, викопано частини квадриги, величезну скульптуру імператора Веспасіана і кінну статую Марка Бальби, намісника Кріту й Африки. В одному будинку знайдено настінні малюнки — сцени з грецьких міфів; ці малюнки вирізано з стіни й перенесено до палацу неаполітанського короля. Але найцінніша з погляду археології знахідка була таблиця з написом. У написі сказано, що Анней Маннуніайн Руф на власні кошти побудував у Геркуланумі театр.

Так випадково відкрили спочатку Геркуланум, хоч він лежав під товстою корою закам’янілого мулу й добратися до нього було куди важче, ніж до Помпей, похованих у сипучому попелі й пемзовому камінні.

Це велике відкриття заохотило до ширших розшуків. 1755 року в Неаполі засновано «Геркуланську академію», яка мала провадити систематичні археолого-розвідувальні роботи й науково опрацьовувати всі знахідки. Того ж року один з членів академії, Баярді, видав прекрасний каталог, ілюстрований сотнями гравюр, на яких було зображено настінні малюнки, статуї і менші речі, знайдені в Геркуланумі. 1762 року вийшла в світ праця відомого німецького історика мистецтв Вінкельмара про геркуланські археологічні знахідки. Ця праця викликала широкий інтерес до античного мистецтва, яке мало глибокий вплив на європейську архітектуру, пластику, літературу й прикладне мистецтво.

Дивні були стежки, що привели до відкриття Помпей. Уже XVI століття знали, що під пагорком Чівіта лежать руїни якогось міста. 1594 року італійський інженер Домініко Фонтана, будуючи підземний акведук, наткнувся на якісь загадкові руїни. Відкриття викликало зацікавлення в науковому світі. Деякі історики висловили припущення, що ці руїни є частиною Помпей, але переважна більшість дотримувалася думки, що в Чівіті знайдено рештки містечка Стабії, де, як ми вже знаємо, загинув Пліній Старший. Навіть Вінкельман у своїй праці про Геркуланум рішуче висловився за цю останню тезу.

Поворот настав тільки 16 серпня 1763 року. Того дня в Чівіті викопано статую чоловіка в тозі, зроблену з білого мармуру. На цоколі її прочитано напис: «Іменем імператора і царя Веспасіана Августа трибун Т. Сведій Клеменс повернув місту Помпеям громадські землі, привласнені приватними особами».

Так уперше дістали незаперечний доказ, що під пагорком Чівіта лежать відомі колись Помпеї. Тоді ж докопалися й до міської брами, яка зветься тепер Геркуланською, а також до Дороги мертвих, де знайдено кілька величних римських гробниць, у тому числі й могилу жриці Маммії. Звідси відкривався широкий краєвид на Неаполітанську затоку.

Протягом двох наступних століть археолого-розвідувальні роботи провадилися більш чи менш систематично, залежно від політичних подій, які то гальмували їх, а то, навпаки, прискорювали. Нині відкопано й відкрито для туристів більшу половину Помпей. Зовсім інша справа, з Геркуланумом. Щоб цілком закінчити дослідження, треба переселити мешканців Ресіни і розвалити. Їхні будинки, що зв’язано з величезними витратами. Зробити це в умовах капіталістичного ладу археологія поки що не змогла.

Понад два століття розкопки в Помпеях провадилися хаотично, по-грабіжницьки, якщо не просто по-варварському. Метою цих робіт було насамперед прагнення зібрати якнайбільше скарбів, творів мистецтва і монет. Знахідки потрапляли в музеї або в розкішні палаци королів та вельмож, їх виставляли навіть на продаж.

В той час не могло бути й мови про наукове дослідження археологічних знахідок, про те, щоб відтворити повну картину матеріальної культури двох римських міст, котрі дійшли до нашої епохи майже в такому стані, в якому колись, І століття нашої ери, їх залишили мешканці.

Тепер важко точно встановити розміри шкоди, якої завдав вандалізм того часу. Прекрасні твори настінного живопису тоді вирізували з стін і переносили до музею в Неаполі. Більше того — коли якийсь малюнок здавався, комусь не дуже красивим, то його розбивали на шматки й викидали на смітник. Відкопані будинки спочатку геть оббирали, а потім знову засипали землею. Саме так зовсім, утрачено знайдену віллу Ціцерона «Помпейон». Коли знаходили якусь мармурову таблицю з бронзовим написом, то окремі літери обривали з мармурового тла й кидали в кошик — після цього нічого було й думати відновити напис. З орнаментів художнього різьблення робили для туристів сувеніри, на яких часто були зображення святих; ще гірше: кожен, хто приходив подивитися на руїни, міг брати собі все, що тільки йому подобалось.

Лише на початку XX століття вчені запровадили точні наукові методи археолого-розвідувальних робіт. Відповідно підготовлені працівники ретельно пересівають землю, щоб не втратити ні найменшої археологічної знахідки. Будинки залишаються в такому стані, як їх і відкопано, тільки, для збереження від дощу над ними роблять дах. Настінні малюнки й мозаїки беруть під скло; навіть речі домашнього вжитку — посуд, меблі, інструменти, іграшки залишають там, де їх знайдено, На: прилавку одного помпеянського шинку лежить римська монета: напевне, за мить до катастрофи її поклав перехожий, якого мучила спрага. Цей мідяк говорить про глибоку повагу, з якою сучасні археологи ставляться до археологічних знахідок у Помпеях та Геркуланумі.

У ЗАТІНКУ МАРМУРОВИХ КОЛОН

Внаслідок виверження Везувію трапилася незвичайна, єдина в історії археології річ. Двоє міст, у яких вирувало повнокровне життя, несподівано зникли під саваном з вулканічного попелу, де, мов ті казкові сплячі лицарі, кільканадцять віків чекали на своє пробудження.

Леонард Вуллі — англійський археолог, який відкрив царські могили в шумерському місті Урі, — одного разу написав жартома: «Якби було так як хотіли б археологи, то всі без винятку стародавні міста мали б загинути під попелом розташованих поблизу вулканів. Археологи, які ведуть розкопки в інших місцях, мало не лопають од заздрощів, коли бувають у Помпеях і бачать прекрасна збережені будинки, фрески на стінах, меблі й речі повсякденного вжитку, що лежать там, де їх лишили господарі, втікаючи від стихійного лиха».

Помпеї і Церкуланум зробили неоціненну послугу історичній науці. Завдяки цим містам перед нашими очима постала, мов жива, матеріальна культура Італії в усій своїй складній і багатющій «цілості, немовби зупинена силою могутніх чарів. Ніякі інші знахідки, зроблені на величезних просторах римської імперії, не можуть рівнятися з ними. В обох містах ми побачили не тільки храми, палаци, амфітеатри й громадські будинки, майже такими, якими їх мали римські громадяни, але й повсякденне життя звичайної людини, а їй так мало приділяє уваги стародавня історіографія.

Піднімімося на схил Везувію і здалеку погляньмо на розкопки. Перед нами як на долоні — Помпеї. Площа, яку займає місто, має форму неправильного овала окружністю три з половиною кілометри. Посередині скупчилися будинки, а навколо них іде могутня фортечна стіна завтовшки шість і заввишки шість — вісім метрів, залежно від рельєфу місцевості. Через кожні сто метрів височать вежі, дивлячись у далечінь отворами бійниць. У місті вісім брам, вузькі бруковані вулиці ведуть від них до широкого чотирикутника форуму.