Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

13) “Прежде сего, какъ у нихъ бывали договоры съ королемь и съ паны радами, и имъ де давалъ договорь за сенаторскими руками,-а вы де отъ вел. государя присланы съ полною мочью и о томъ всю мочь имЂете”.- Акты Х с. 246.

14) Мякотин в своїх Очеркахъ соціял. исторіи Украины (що друкувалися в 1894 р.) писав: “Формальная правота въ этомъ спорЂ была, несомнЂнно, на сторонЂ противника Н. И. Костомарова (Карпова себто). Московскіе бояре... какъ подробно разсказано объ этомъ въ ихъ статейномъ спискЂ, рЂшительно отказались присягать за государя, и въ Моск†они получили потомъ за это спеціальную похвалу оть царя. Условія присоединенія къ МосквЂ... не могли быть читаны и приняты на Переяславской радЂ уже по той простой причинЂ, что названная рада происходила в январЂ 1654 года, а условія эти были окончательно выработаны лишь въ переговорахъ съ посольствомъ Б. Хмельницкаго въ мартЂ того же года (нижче побачимо, що се не вірно). И въ окончательномъ своемъ видЂ эти условія, сформулированныя уже послЂ принесенія населенімъ Малороссіи присяги на вЂрность московскому государю, носили форму не скрЂпленнаго двумя сторонами договора, а односторонняго пожалованія-царскихъ жалованыхъ грамотъ и царскихъ же резолюцій, положенныхъ на просительныхъ статьяхъ гетмана. Но эта внЂшняя сторона, несомнЂнно, имЂющая извЂстное значеніе, не должна, конечно, все же заслонять отъ насъ собою существо дЂла. Оторвавшись отъ Польши, Малороссія не просто перешла въ подданство московскаго государства. Она, или точнЂе говоря, ея тогдашнее правительство поставило при этомъ рядъ условій, которыя и были приняты новымъ ея государемъ; только принятіе ихъ было облечено въ форму не договора, а пожалованія” (праж. вид. I, с. 21-2).

I. Б. Розенфельд, ученик звісного свого часу російського державознавця Б. Е. Нольде, в своїй студії “Присоединеніе Малороссіи къ Россіи”, 1915, навівши довгий-хоч все таки не повний спис дослідників які признавали акти 1654 р. за договір, в таких виразах розвивав тезу свого учителя: “Разсуждая объ юридической природЂ статей 1654 г., мы прежде всего должны имЂть въ виду, что эти статьи явились результатомъ переговоровъ и тщательнаго обсужденія всЂхъ вопросовъ, въ которыхъ участвовали д†равныя стороны, вносившія въ статьи то, что обезпечивало интересы каждой стороны. Для Малороссіи права исчисляются довольно детально, а обязанности заключаются въ собираніи доходовъ въ царскую казну, в послушаніи и военной помощи; права Малороссіи накладываютъ на Москву соотвЂтствующія обязанности соблюденія и исполненія, а права Москвы-это право на помощь и доходы. Независимо отъ такого общаго содержанія акта, въ которомъ ясно сказывается договорный моментъ, надо отмЂтить, что статьи Б. Хмельницкаго опредЂляются самимъ московскимъ правительствомъ, а затЂмъ и петЂрбургскимъ какъ “договорныя статьи”, какъ трактаты, и даже позднЂйшія гетманскія статьи въ оффиціальныхъ документахъ именуются договорами” (с. 31-2).

15) Див. т. VIII ч. З с. 210-125 сеї історії.

16) “И будетъ царское величество пожалуетъ ихъ, велить принять подъ свою государеву высокую руку, и онъ о тЂхъ о всЂхъ статьяхъ учнетъ договариваться, на которыхъ статьяхъ тому быть, что имъ быть подъ его государевою высокою рукою”. Акты Ю.З.Р. III, с. 462.

17) “А будетъ бояромъ и воеводамъ учинятца вЂсти прямые про приходъ къ Кіеву воинскихъ людей, и имъ, смотря по вЂстямъ о прибылыхъ, писати къ гетману къ Богдану Хмелницкому, чтобъ онъ по прежнему своему договору, какъ онъ договорился съ бояриномъ В. В. Б. съ товарищи, прислалъ къ нимъ бояромъ и воеводомъ въ Кіевъ полковниковъ”.-Акты Ю.З.Р. X. с. 368. Говориться, мабуть, взагалі про взятий гетьманом на себе обовязок воєнної помочи.

18) Словеси бо царскому твоего царского величества всячески вЂровахомъ какъ насъ тотъ же ближней твоего цар. величества бояринъ съ товарищи увЂщалъ и увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоклебимыхъ утвердилъ... Таково бо государское твоего цар. величества слово намъ тотъ же ближней твоего царского вел. бояринъ съ товарищи обЂщалъ: И болшая сихъ рЂчей одержите отъ вел. государя, е. ц. в., егда воспросите! Болшими васъ-рече-свободами, державами и добрами пожалуетъ е. цар. вел. паче королей полскихъ, княжатъ древнихъ россійскихъ-точію челомъ бейте и вЂрно служите е. цар. величеству”-писав цареві гетьман висилаючи послів до Москви 17 лютого.

“Однако помните в. м. и сами, какъ В. В. Бутурлинъ словомъ его цар. величества насъ утвержалъ, что е. ц. вел. не токмо намъ права и привилія отъ вЂка давныє подтвердити и при волностяхъ нашихъ стародавныхъ сохранити, но и паче еще особныє свои всякого чину людемъ показовати имЂли милость”, нагадував гетьман сим же послам у Москві в березні. А Виговський вторував: “О всемъ припоминати, какъ насъ словомъ царя е. м. В. В. Бутурлинъ обнадеживалъ, что и свыше прошенія нашего чего бы єсмо желали (в Переяславі), і царь е. м. однолично удоволитъ-і се очевидно писалось на те щоб його показано московській стороні. Акты X с. 434-5, 553 і 558.

19) Акты IV с. 1256.

20) Курсъ рус. исторіи III с. 150.

ПЕРЕГОВОРИ СТАРШИНИ З ПОСЛАМИ В ПЕРЕЯСЛАВІ, ПЕРЕГОВОРИ В ПЕРЕЯСЛАВІ ПРО БУДУЧІ ВЗАЄМИНИ.

Після присяги гетьмана і старшини Бутурлин згідно з даною йому інструкцією розпитував гетьмана про ситуацію, головно про можливости війни з Кримом. Гетьман розповів ще раз про жванецьке замиреннє, з деякими против попереднього подробицями. Хан з королем договорилися на тім, що король буде давати ханові по 260 тис. червоних щороку, на забезпеченнє тому дав йому трох панів в застав, при них 6 слуг і 6 пахоликів; сі заставники мають що-року перемінятись. Хан лишив у короля Мамбет-мурзу і з ним 6 простих Татар, вони мають одвозити до Криму гроші. Писаного договору не було, тільки словесно умовлялись канцлєр з Сефер-казі, щоб на весну йти спільно на Московщину. Король просив хана намовити гетьмана, щоб і він пішов з ним; Сефер-казі від того відмовлявся-мовляв гетьман однаково не піде на Москву, бо у них одна віра, але хан таки присилав до гетьмана і той рішучо відмовився. Канцлєр також казав Сефер-казі, що він відмовляв короля від сих переговорів-бо гетьман однаково не піде. А між ним, гетьманом, і королем не було ніякого ні з'їзду ні договору. Король прислав гетьманові листа, щоб він прислав на переговори Виговського і обозного, але ті відмовилися, що вони не поїдуть, і говорити їм нема про що. Підчас переговорів Сефер-казі з канцлєром Виговський стояв здалека, з ними не бачився і ніякого договору у них не було.

Виговський потвердив, що він стояв здалека, канцлєр його побачив і від'їхав геть 1). Потім вони покинули хана під Гусятином, через приїзд царських послів. Хан відійшов від Гусятина, щоб розпустити загони, й їх кликав з собою, і наздогін за ними посилав; але вони вимовилися тим, що військо голодне і морози великі настали, а від Татар діється великі грабування і руїна. Так відмовившися вони поїхали, щоб з'їхатися з послами й “учинитися під государевою великою рукою”. Тепер гетьман повідомить хана як свого союзника, що він з усім військом, землями й городами учинився під царською рукою, а польський король цареві неприятель, і гетьману з військом від короля було богато шкоди, то нехай хан на Московщину де йде, а тримається за старим договором з козаками против короля.

Бутурлин спитав про способи охорони на випадок, коли б хан не послухав гетьманської поради, і Хмельницький висловив такі скептичні гадки що до можливости польсько-татарської кампанії. У короля не буде стільки війська, щоб воювати з Москвою; в Смоленській війні Польща тільки козаками оперувала, а тепер вся Литва перейде на царську сторону, почувши, що гетьман став під царською рукою-таке чув гетьманів шурин Золотаренко від Литви. А хан також нічого не зробить-коли у царя і Донські козаки і Астраханська орда 2). По сім, без якого небудь переходу, звідомленнє записує розмову на теми українсько-московських відносин. Гетьман висловив, мовляв, таке побажаннє: нехай на будуче цар звелить збирати до царського скарбу (“на себе”) ті побори, які раніш збирано з городів і міст на короля, на римські кляштори і на панів. Що до сіл і містечок, які належали до манастирів, нехай би цар дозволив їм далі бути за манастирями і церквами,-бо то надання колишніх великих князів руських. Бутурлин запевнив, що цар не буде відбирати сих надань.

По сім Бутурлин нагадав гетьманові проханнє Л. Капусти, щоб цар прислав до Київа й инших міст свого війська тисячі зо три,-тепер се військо з воєводами Куракиним і Волконским вже в Путивлі 3), отже нехай гетьман звелить приготовити Київ на їх прихід, накаже бути в Київі при московському війську київському й переяславському полковникові, а послам пояснить, як те московське військо буде діставати провіянт і фураж.

Гетьман на се відповів: царському війську вони раді, і вишлють на границю котрогось полковника, щоб прийняв воєвод і військо і відпровадив до Київа. Переяславському, київському і білоцерківському полковникам він призначить “бути з ним”-себто тримати звязок в усяких операційних справах. Але в самім Київі тим полковникам з військом не можна стояти, щоб не виголодити місцеву людність. Нехай царські воєводи йдуть тепер скоро до Київа; коли б прийшли вісти, що на Київ іде королівське військо, військо козацьке буде зараз готове. А провіянт московському війську буде збиратися з Київа і з міст до Київа приписаних. До сього гетьман додав: коли король і Ляхи до весни не наступять, то більше як 3000 царського війська в Київі і не треба. Коли ж прийдуть такі вісти, що польський наступ буде до весни, гетьман попросить прислати ще війська,-тому нехай би було на поготові в пограничних городах. Бутурлин на се відповів, що військо у царя на поготові, але краще якби йому до весни не йти. А гетьман нехай би сказав, кудою йти тому царському війську і де брати провіянт і фураж. Але гетьман відповів ухильчиво: Нехай цар пришле військо на весну, що більше то й краще. Як тільки він одержить відомости, що король і Ляхи збираються, він напише цареві, і дасть знати, куди треба йти московському війську-по тих місцях йому й провіянт будуть давати. Сам він готов бути там, де цар йому звелить. Про вісти, які б мали про польське військо в Москві, він просить його сповіщати, і навзаєм, що буде знати про Поляків, і що прийде від султана і від хана, він то негайно оповістить цареві 4).

Приходиться дуже жалувати, що московське звідомленнє не пояснило ближче в якім звязку виникли в “розговорах” сі кардинальні питання-чи гетьман заговорив про збір податків до української каси з приводу воєнних плянів нового року, чи мало се характер клопотання з його боку про недоторканість церковних маєтностей, в звязку з постулятами, поставленими два дні тому, перед зложеннєм присяги, чи порушив сі питання Бутурлин-і в якому звязку і з приводу чого. Непевним лишається також, наскільки повно записало звідомленнє слова гетьмана, а чи не виходило з них саме тільки те що могло б напотім послужити для обґрунтовання московських претензій на українські побори. Відома річ, що се було і лишилося потім справою незвичайно дражливою. Чи гетьман висунув її тепер, щоб заінтересувати Москву в українських справах, в обороні України, і сподівався потім якось сю справу замняти і затоптати, коли того не буде треба-чи навпаки висувала її, уже в сій стадії переговорів, московська місія, і гетьман старався якось обернути її, обмотати виїмками, наштовхнути на ріжні труднощі й ускладнення, щоб тим способом звести до абсурду? В сих роках повстання всі доходи з королівських, панських і церковних-католицьких маєтностей ішли до військового скарбу; всяка претензія на них з царської сторони була замахом на військові кошти; Невже б сам гетьмав висував сю справу з власної ініціативи? І чому так ізольовано, без усякого звязку з усім иншим стоїть се питаннє в “розговорах”?

Другого дня на розмову прийшов гетьман з писарем, обозний і судді, полковники й осаули військові-вся вища старшина. Розмова була настільки серйозна, що я наведу її в перекладі, покорочуючи тільки зайві слова, особливо ж важні вирази додаю в ориґінальній формі, “Гетьман говорив: як досі хто був у якім чину в Запорозькім війську, нехай государ пожалує-звелить (щоб далі так було): щоб шляхтич був шляхтичом, козак козаком, міщанин міщанином. Козаки щоб судилися у полковників і у сотників. І щоб не було так як за польського короля: поки козак жив, поти й маєтность його за ним була, а як помре, то пани забирали на себе ті маєтности, а жінку й дітей вигоняли. І щоб государ пожалував-не велів відбирати у них вільности (“вольностей отнимать у нихъ не велЂлъ”).

“Боярин Вас. Вас. з товаришами говорили: Вел. государ пожалує їх-хто в якім чину був, так буде й тепер: шляхтич шляхтичом, козак козаком, міщанин міщанином, і після померших козаків у жінок і дітей маєтности відбирати заборонить і вільностей їх не відбиратиме.

“Гетьман же бив чолом цареві (просив), щоб він війська Запорозьського велів бути 60 тис. чоловіка.-Боярин В. В. з тов. говорили, аби вони про се післали бити чолом цареві, щоб він означив, скільки має бути козаків у війську Запорозькому. Гетьман сказав: Государеві се буде честь і повага (къ повышенью), що у нього буде богато війська. Як би государь звелів, щоб іще більше у них було військо,-ще краще! плати ж (“жалованья”) у цар. вел. на козаків вони не просять. Як стояли вони против короля під Зборовим, було їх 360 тисяч.