Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Іґноруючи попередні зносини Хмельницького з Москвою, він представляє собі справу так, мовляв Хмельницький підчас Жванецької кампанії помітив, що хан хитнувся в сторону короля, тому скоро тільки вернув на Україну, зараз вислав до царя посольство, піддаючи йому військо і всю Україну, і цар “не памятаючи присяги-своєї і свого батька, і вічного договору с Польшею, приймає тих зрадників і висилає до Київа своїх думних бояр і воєвод, щоб вислухати присягу по всіх українських містах, містечках і селах”. В'їзд до Київа 11) тих воєвод був такий: напереді йшов або їхав козацький полк, потім вели коней царських-12 турецьких коней, в ріжних капах з золотоглаву до самої землі і з золотими сідлами. За тими кіньми йшов полк синів боярських, гарно вбраних, в соболях, на турецьких конях в уборах з золота і перел. Між ними були 4 корогви, дуже великих і дивних, коштовної чудесної роботи: на одній лев, на другій одноріг, на третій Мелюзина (русалка), на четвертій чудодива морські. За ними воєводи 12). Процесія духовних вийшовши з Св. Софії їx стрічала і відпровадила до церкви. Позаду йшов знов полк зрадників і розбійників. Кілька день пізніш вислухано присягу духовенства й міщан київських, від великого до малого, і дань на них вложено.

Чорнобильський протопоп так писав чернобильському підстарості в початку лютого н. с. 13): “Просив я слізно Господа мого, аби річи добре стали, але як бачу-зле! Бо видав нас усіх Хмельницький московському цареві в неволю, по Володимир, по Турів, і ще далі.

“Сам з військом своїм присяг, і місто Київ силою 14), під страхом кари мечної, змусив до того, що присягло. Тільки духовенство не присягало, а ті всі міста і місточки присягли. Не знаю, що буде з Чорнобилем; дуже скоро будуть змушені зробити те саме. Сам оглядав я своїми очима нещасливими, як Москва на Київ наїздила. Від царя були такі особи-називані шумно 15) як тільки бути може (вичислені Бутурлин, Алферьев, Лопухин і “стольник царський”), з ними тисяча коней Москви, два полки козаків. Перед корогвами їх ведено 9 турків 16), пишно вбраних в капи. Потім ішли їх корогви, дуже гарні червоно-рябі 17): на одній лев, на другий одноріг, на третій риба морська з дівочим лицем в короні. Потім ведено 8 турків прибраних в капи з сріброголову 18) по саму землю. За ними самі йшли, пішо, в Золоті Ворота, де їх стрічали о. митрополит і все духовенство-за слізами світу не бачило, а й. м. о. митрополит з жалю аж обумирав. І ще був з ними архимандрит з столиці-він присягу читав коли міщани присягали, протопоп із столиці й инші черці й дякони, в пишних ризах. А самого гетьмана не було.

“Воєвода московській іде на Київ з ста тисячами: Німців пятдесят тисяч і Москви стільки ж 19). Сих гостей скоро сподівайтеся до себе і тримайтеся пильно в обережности! Сорок тисяч Донців і 80 тисяч козаків-сі против Орди, а цар з усею силою рушився з столиці під Смоленськ. Того всього скоро сподівайтеся, і лист мій всім моїм мил. панам і добродіям ознайміть, а мене в ласці своїй панській ховайте, аби я за вами був безпечний свого життя в Чорнобилю-бо не маю чим своїх діток вивезти-тільки що живемо.

“У Чорнобиль заїхав стольник царський Василь Петрович Кикин 20) в четвер 26 явуарія 21). Добре зробив єси, що до нас не поїхав — був би в руках. Було з ним 5 хоругов люду, і вже дістали про тебе відомість і пильнували 22). Богато було крику-плачу, як міщан до присяги гнали. Цар обіцяє всіх при правах і маєтностях заховати, хто добровільно піддасться і охреститься, і ще понад то права запевняє”.

Відомий нам ротмистр Павша пише Радивилові з Мозиря 2 н. с. лютого 23): “За певну річ доношу в. кн. м.-так як би сам в. кн. м. очима своїми на то дивився,-що той зрадник Хмельницький з полковниками своїми задніпрянськими виконав присягу московському цареві 22 січня в Переяславі і одержав від московського царя через тих чотирьох воєводів, а пятого архимандрита дарунки: шаблю, булаву і кілька пар сороків соболів. Полковникам дано по сороку соболів, сотникам по дві пари, отаманам по парі. Потім як вони зложили присягу, гнали до присяги міщан переяславських; ті завзято спротивлялись, а війт тамошній, бувши хорим, коли його веліли як хорого принести до церкви Пречистої, мусів присягу виконати, і в жалю вмер на третій день по тій присязі своєю смертю 24).

“Хмельницький з усіми достатками і добитками своїми виїхав, і взявши щось з армати пішов до Миргороду, а звідти всі стада й худобу пригнали над Самару. Полковникові переяславському Тетерухові 25) і ніженському-швагрові свому велів відпровадити трьох воєводів до Київа, щоб відібрали замок, місто і присягу від міщан, і вони третього дня 26), з 6 тис. козаків і 500 Москви війшли до Київа. Хто був старшим воєводою, не міг довідатись-тільки то мені дали знати мої (люди), котрих я вислав іще перед Різдвом до о. митрополита, що старшого звали Микитою. Той Микита став у київського війта Сумковича; другий Василь Василевич, став у Левка, цехмистра кравецького, на Широкій вулиці; а третій став у міщанина при Вишгородській брамі. Невелику стацію привезено їм до Київа з Баришполя, Воронкова й инших ріжних міст, і роздано Москві. Коли Москва в'їздила, полковник Пішко велів стріляти з гармат, і в місті їх приймав, і всякі їм достатки давав. Другого дня обіслано весь київський маґістрат і поспільство, аби йшли до присяги. Ті дуже відмовлялись і не хотіли йти, але козаки гнали їх як худобу. Маґістрат виконав присягу в мурованій церкві Пречистої, на ринку, за їх московською ротою (присягою), що вони дали, і той архимандрит ту роту читав. Поспільство-ж одні у св. Спаса, другі у св. Микити, треті у Пречистої Наберезької 27) виконали присягу, за тою ж ротою, але не називали себе власним хрещеним іменем, і після тої присяги сильно на них нарікали, а Бога просять, аби військо й. кор. м. як найскорше наступило: обіцяють охочо піддатись. Ту волю царську, що їм проголошено, дуже немило прийнято. Бо дано їм таке правило (kondycya), щоб простий нарід уборів (ochędostw) не вживав, в жовтих чоботях не ходив, тільки в ходаках та сермязі, жінки-в убранню власного виробу, а бавовни і крашених полотен вживати заборонено. На се все поспільство не годиться, і виглядає війська й. кор. м. як Бога.

“Й. м. о. митрополит присягати не схотів, так само о. архимандрит і все духовенство-вимовляються тим, що не мають згоди від константинопольського патріярха. Не знаю, чи в тих днях їx не примушено (до присяги), але знаю, що така деклярація від них була. Уманський і браславський полк не схотіли з Хмельницьким мати зносин, ані їхати на ту присягу до Переяслава, і так та половина України відірвалася.

“З Київа знову два воєводи мали виїхати 6 с. м. до Чорнобиля-полишивши в Київі свого воєводу. А відібравши Чорнобиль і зіставивши там залогою Броварську сотню-дуже добру, задніпрянську, а другу Вишгородську, а третю Димирську, а старшим якогось Москвитина, і добре обсадивши Чорнобиль,-Київський полк має попровадити воєводу-не знаю котрого-на воєводство Чернигівське Остер, Козелець, Любеч, Лоїв: вже по сто чоловіка пішло збройно на ті полки до Любеча. Любечани біжать до мене з тими відомостями, і в Брагинщині велика трівога”. (Автор висловлює гадку, що тих Любечан і инших жичливих людей можна було б ужити для бунтування Задніпрянської України і правобічної, пообіцявши їм від короля ріжні милости, і в пізнішім листі, 28 березня н. ст. Павша сповіщає, що Любечан і Лоївців, які мешкають по ріжних містах-в Чернигові, Ніжині, Острі, Козельці, він намовляв аби вони ширили універсали, роздані їм від Павші, з закликами до вірности королеві, і селяне з любецьких сіл, що на сім, правім боці Дніпра, обіцяли зістатися вірними королеві).

“Донесли мені також петриківські купці, що бувши в Київі чули, нібто Москва має поставити сильну залогу в Київі, другу в Чернигові, третю в Переяславі (З того приводу Павша звертає увагу на потребу скріпити залогу в Мозирі).

Пересилаючи Ян. Радивилові наведенний вище лист чорнобильського протопопа 28), 11 лютого, він додає до його вістей такі новини від себе: “Полк кр(оп)ивенський і полтавський відірвались від Хмельницького і не схотіли присягати цареві московському. Великий пострах пішов між поспільством. На ринку переяславськім гультяї одного разу при зборі вівса силоміць немало Москви кіями погаласували і овес від них відібрали. І сам Хмельницький був в немалім страху, так йому сказали: Ми за котів душ наших продавать не будемо, як ти продав, і пана свого зрадив” 29). Від Чорнобильців дуже мало у кого відібрав присягу-силою, і міщане таможні нерадо Москву прийнявши, роз'їхались і як бога виглядають війська (королівського). І так доношу-що й уся Україна того собі бажає. Отець митрополит і архимандрит київський іще не присягали і присягать не хочуть, так заявили, що краще їм умерти, ніж віддати присягу цареві московському, і при сій деклярації стоять” 30). В иншім листі тогож Павші маємо такі відомости з місяця березня:

“До Київа війшло кілька тисяч Москви і в валу на площі коло св. Софії стали. Зараз місту і манастиреві печерському і всій волости чернецькій, селам і містечкам найближшим наказано привезти з диму по 3 палі дубові: хочуть на тім валі ставити і місто фортифікувати.

“Той зрадник Хмельницький мешкає в Чигрині разом з Виговським, а їх жони з дітьми, і невістка також за Дніпром в Миргороді-живуть з усіма достатками. Тим часом їздив сам зрадник до Путивля і там з тими московськими воєводами порозумівався. Військо московське стоїть в Комарицькій волости і ще нікуди не рушається-через недостачу сіна. Свіжа залога козацька прибула до Чорнобиля-їх не більше 150 коней, а Москви між ними тільки 30. Минулого тижня вже не дозволили нашим купувати збіжа, і вигнали небожат з міста, взявши по 4 золоті від воза як мито, і виправляючи їх з міста велено їм казати: коли хочете мати хліб, виходьте сюди до нас з жонами і дітьми, буде вам ліпше! Теж саме в Іванкині (?) сталось. А з Котельні й инших містечок прийшло минулого тижня до Норинська більше ста коней, а що лишалося ще людей на тім пожарищу, всіх забрали з жінками і дітьми на свої вози і повезли з собою на Україну: не лишилось людей крім кількох баб у шпиталю.

“Та чорнобильська залога наказала міщанам і всій волости, щоб привезли по 3 палі-хочуть фортифікуватись, так само і в Горностайполі. Як Горностайпільці так Чорнобильці обіцяли мені зіставатися жичливими, але я вже сумніваюсь, бо вже ті залоги стали, і почали вже за царя молитись, і московські церемонії відправляти.

“В Чернигові досі залоги ще не було; козаки сидять по домах і коней годують, хліб готують. Те саме по всій Україні діється.

“На полковництво київське прислали з Чигрина Яненка полковника. Той зрадник приїхавши показав свою нелюдськість: велів стяти Пішка, попередьього київського полковника. Що за причина, не можу довідатись, але так доносять, що був нам прихильний.

“Маю також певну відомість, що Хмельницький вислав послів до хана, й іменем царським його прохає, аби стояв при війську московськім і козацькім-обіцяє йому від московського царя грошей у-двоє против того, що мав би він дістати від короля, і сина свого обіцяє дати в застав,-аби тільки пристав до московського царя.

“То також доношу, що минулого тижня війшли були лижники-казали мені, що було їх 400; прийшли до села Дернович, ухопили хлопа і на муках взяли у нього деякі відомості; спаливши село й замучивши кілька хлопів, повернули до Дніпра” 31).

Молдавський воєвода доносив королеві, що йому написали з Рашкова-з крайнього погранича козацької території. “14 фебруарія дано мені знати напевно, що якийсь Москаль, якого звуть “воєводичом”, приїхав 12-го до Рашкова від московського царя, і козаки його прийняли з найбільшою пошаною. Сказав їм, що Хмельницький вирікся приятелювання з ханом і став “голдовником” (васальом) московського царя й віддав йому всю Україну. “Тому така тепер воля царя нашого, аби ви всі були йому вірними голдовниками яко панові християнському!” Скликав на. другий день всіх до церкви і велів присягати на вірне підданство. При тім обіцяв їм (козакам, очевидно) кожному на рік осібно з царського скарбу по 20 талярів і барву (жупан)-аби тільки щиро служили. А в кожному місті має бути старостою Москаль. Сю присягу в четвер (12 лютого) козаки в Рашкові виконали, а другого дня той Москаль мав їхати до Мясковки, і так їздячи від міста до міста мав приводити козаків до присяги на вірне підданство (holdowanie), а сповнивши се, має зістатися в Браславі. І нічого иншого сі неприятелі не мають на гадці, тільки спільними силами вдертися до держави в. к. м. і нищити, а здобувши побіду-мати собі столицю в Київі” 32).

Житомирський староста Тишкевич (титулярний чернигівський воєвода) доносив канцлєрові з Войславич 1 березня: