Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

“Повернувши застав своїх післанців, що повернулися від Хмельницького нічого не добившися в справі мого майна. Бо той зрадник, розірвавши ліґу з ханом, сам (піддався цареві московському, і всю Україну віддав йому в руки: при моїх післанцях передав йому Київ. Віддав усю Чернигівщину, Київ і Браслав аж по сам Тетерев, і ріжні Москалі понаїздили сюди, відбираючи аж по Паволоч наші володіння 33). По великодню найдальше за два тижні будемо мати неприятеля коло Люблина-наскільки мої могли вирозуміти. Поспів би й скорше, але дивляться на ті війська, що пішли на Смоленськ і Полоцьк-щоб лекше нас підійти, розірвавши наші сили. Сам Хмельницький трохи не під вартою; конференцій йому з ніким не позволяють 34). Козаки теж самі між собою замішались 35), не знають куди обернутись і дивляться на ті річи. Бо Москва так проголосила: хто з хлопів, шляхти та козаків хоче бути під московською владою, аби до них приставав і присягав на то 36); хто не хоче-аби за Тетерев переходив. То тільки, що ніяких насильств не чинять над тими, котрі добровільно від них відриваються, а тим що до них пристали, обіцяють охорону і всякі вільности від царя” 37).

Альбрехт Радивил записує під місяцем січнем-але очевидно заднім числом як то кажуть.

“Хмельницький, казячися з ненависти (до Польщі), помітив, що згода між ним, нами і Татарами (уложена під Жванцем) дуже непевна, і покликав до помочи московського (царя)-і сього місяця присягнув (йому) в Переяславі. Але що варварським московським звичаєм всі у них звуться “холопами” (rustici subditi), жахнувся від сеї назви, і схиливши голову на руку, казав собі принести горілки. Випивши зложив присягу. Зараз по тім Москаль зайняв місця і замки, особливо Київ-прислав туди двох воєвод і наказав будувати замок коло церкви с. Софії” 38).

Ґоліньский записує в своїх записках:

“До Київа приїздив московський патріярх з 40 тисячами (війська)-відбирав від Руси присягу, від панів і хлопів, на підданство і послушенство цареві московському і йому самому-аби виріклися свого константинопольського патріярха. Був і в Переяславі, і по инших містах. Хмель сам присягу зложив, і козаки з ним; приводили Русь до того, що піддалася московському цареві; декотрі того не хотіли, і попи инші від того відмовлялися, але инші годилися. Хмельницький збаламутив і підбив Москву: збратався з ними і сполучився против Корони польської, а при Хмельницькім і Виговський теж, його секретар-був то шляхтич польський, що до Хмеля пристав і з ним віддав присягу патріярхові московському-за се (патріярх) зробив Хмельницького князем всеї Руси в Київі. Від московського царя дано йому дарунки: булаву саджену рубинами, шаблю, корогву і шість сороків соболів. Полковникам і осавулам по сороку, сотникам по дві пари, иншим по парі, по одному. Скоро тільки Москва опанувала Київ, Білу Церкву, Чигрин, Брацлав-зараз вона взяла Русь в своє послушенство міцно, і стала собі брати з Руси, що хотіла” 39).

Бізаччіоне переказує такі відомости отримані з Польщі: “Хмельницький присяг цареві і перехрестився на московське, і цар зажадав, щоб уся старшина присягла також, і найкраще місто щоб було віддано його намісникові. Але козаки, що вийшли з Сучави, не схотіли присягти московському царю кажучи, що виходячи з Сучави вони присягли навпаки. Богдан так розсердився, що велів стяти декого з їx старшини 40), і у Поляків се розбудило надію, що між козаками почнеться на сім ґрунті незгода-богато було таких, що не хотіли московської влади, і оден з видніших старшин звернувся до Потоцкого обіцюючи викликати повстаннє. Йому були видані листи, яких він жадав, і він їx поширював, щоб поглибити незгоду. Але патріярх вислав накази, підтримані Богданом, щоб по всій Україні “попи або священики грецькі, маґістрати по містах і всі повіти заприсягли на послух цареві, а хто відмовлявся, зараз їх арештовано і відіслано до Москви. Се він підбивав царя до війни з Польщею і добивався того щоб козаки перехрестилися, і щоб усе духовенство зреформувалося на московський лад (393).

“Але як Богдан побачив, що московські висланці взялися списувати все що було на Україні: людей, худобу, міста, замки і села, стало йому завистно, і він знову став накликати Татар, і спровадивши їх вигнав з Київа Москалів, що війшли були туди. Се приспало підозріння Орди, а він бачучи себе між Татарами, Москалями і Поляками, за поміччю сих ворогів що чигають на погибіль людську, сподівається утриматися спираючись то на одних то на других, і вяжучися з обома против Поляків” (с. 394).

Записки Theatrum Europaeum також відбивають в собі той інтерес, з яким політики сумежних країв придивлялись і прислухались до наслідків нової політичної комбінації. Насамперед читаємо про нові порядки заведені на Україні московськими воєводами і попами; відомости походять очевидно з Браславщини: спеціяльно згадується приїзд московського воєводи до Немирова-де він пробув уже два місяці. Всього було прислано на Україну 7 воєводів; привівши Хмельницького і полковників до присяги вони з 14 попами об'їхали край, церкви посвячено на ново і заведено нові порядки; “наче новий світ заложено”. Полковники і старшина мусіли присягти, що надалі у них не буде ніякої приязни (порозуміння) з Татарами, ніякого послуху католицькій владі. На Євреїв неповинні ані дивитись ані їx терпіти між собою; побачивши Єврея треба за ним плювати. А коли б хто небудь щось купив у Єврея, буде на 2 місяці відлучений від церкви. Козаки мусіли зложити приречення, що вони не будуть напиватись, не вживатимуть табаку ні инших міцних напитків” (609-610).

6 березня отримано в Варшаві відомість з України, що Хмельницький не вдоволившися тим що віддав московському (цареві) найкращі українські міста, ще й перехрестився на московське, і з ласки царя став київським князем: Московіти коронували його в одній з київских церков на князівство київське-спеціяльно для того виготовленою шапкою 41). Об'явив при тім, що хто хоче в тих церквах зістатись, мусить так само як він перехреститись. Козаки були тим дуже незадоволені. Богато з них збунтувалось і перейшло до польського табору, між иншим й Богун (Bocham)-котрому король написав, що поскільки він схоче бути вірним і послушним йому і Річипосполитій, буде наставлений над Запоріжським військом і одержить булаву 42). А далі (підчас літнього сойму) читаємо вже таку звістку, що з страху і недовіря перед своїми Хмельницький утік до Москви 43).

Потім наступають чутки про розчарування Хмельницького:

Хмельницький при тім усім мав тільки ту мету, щоб стати самому володарем України і в ній панувати 44), але скоро побачив, що його обдурено в тих лукавих плянах. “Він поділив (для свого панування) всю Русь на 7 воєвідств, повідомив царя, що він для кращого правління 45) поділив край на сім частин. Вел. князь московський був рад то почути, зараз вислав туди сім своїх воєводів, і ті прийняли в своє володіннє згадані воєводства та стали збирати всі доходи кождий з свого воєводства, так що Хмельницькому ледво лишилось щоб собі зібрати на прожиток 46). Побачивши себе так гірко обманутим він післав до в. князя і став просити щоб принаймні одно воєводство було полишене для його утримання, але дістав від царя таку відповідь: Русь його (царева), і він (Хмельницький) також. Ся відповідь так збентежила Хмельницького, що він уже став над тим думати, якби себе забезпечити. Послав до турецького цісаря своїх послів і просив його помочи” 47). Свій союз з Московським (царем) виправдував так, що він мовляв не звернений проти Отоманської держави 48) і т. д.

“Незадоводений з царя Хмельницький обмінювався з ним гострими писаннями. Цар йому робив закиди, що він йому не помагає згідно з даним приреченнєм, коли цар задля нього розірвав свою згоду з королем польським. Коли Хм. буде далі так поводитись, то цар тільки потягне дзвін за язик, і від того гуку (Хмельницький) зараз опорожнить окуповану ним Україну. А Хмельницький йому на се відповів: Він так само не отримав обіцяної царем платні для війська. А коли (цар) схоче в дзвін дзвонити, він заграє на козі, від котрої (цар) затанцює йому на Москівщині і вискочить назад до свого краю” (з окупованих білоруських земель) 49).

Примітки

1) В Чтеніях Моск. Общ. исторіи, за р. 1861 кн. 3, воно було видане разом з листом чорнобильського протопопа (що нижче), без усякого пояснення звідки їх узято. Але копія в бібліотеці Красіньских ркп. 4032 л. 31-2 така близька до сього друку, що дуже можливо, що відси її й узято. Сам Криницький, попавши в лапи київського воєводи в осени 1654 р., розповідав що митрополит його вислав ще в 1653 р. на трибунал, в справах печерських маєтків, і він там був арештований, поки не надумали його вислати з королівськими листами до Богуна-Білгород. ст. 382 л. 378. Карпов вважав Теодосія Василевича автором обох оповідань: Криницького і чорнобильського протопопа-Прав. Об. 1874, І с. 114.

2) Попсовані ймення пропускаю.

3) naradził.

4) ktore mu wzajem przysięgli posłowie.

5) Punkta namienione do cara posłali, quibus conditionibus nie wie. Також звістка в духу Величка-Костомарова.

6) odbieraia.

7) obawiaia się aby starszych duchowienstwa nie odmienili-не ясно: чи духовенство боїться, що Москва їx поскидає, чи боїться присягати Москві, аби їм король не відібрав урядів.