Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Але Хмельниччина була все таки великим етапом в поході Українського народу, українських мас до своїх соціяльних, політичних, культурних і національних ідеалів. Ся крівава, руїнна, облита слізми і потом, хаотична і невдала в своїх досягненнях доба була і зістанеться великим і високим моментом українського життя, повним великого напруження і величних змагань.

“Писав нам в. мил. -мовляв нам, простим людям, не годиться до воєводів листів писати. Так ми тепер, за ласкою божою не прості, а рицарі війська Запорізького. За ласкою божою, доки його воля свята, у нас тут, у всім краю Сіверськім нема ні воєводи, ні старости, ні судді, ні писаря. Аби був нам здоров пан Б. Хмельницький, гетьман усього війська Запорізького — так пан полковник у нас за воєводу, пан сотник за старосту, а отаман городовий за суддю”. Я процитував вище (с. 472) сю горду заяву, яка підчеркувала ліквідацію старого шляхетського ладу. Її виголошує козак, член нової правлящої верстви, — сього не можна забувати ні на хвилю. Але не треба переочувати також і того, що в тріумфах козаччини партиціпували в якійсь мірі і ширші маси.

На хвилю, на недовгу хвилю “простим людям” довелось заглянути в сю безмірно привабну перспективу, в котрій зникли старі перегорожі привілєґій клясових і прирожденних, і перед “простим чоловіком” простелилась можливість переходу в ряди “лицарства”, промоції на уряди в міру енерґії, здібности і заслуг, без передумов уродження, протекції, богацтва і виховання.

Ся коротка чарівна хвиля зісталася на цілі віки провідною зорею українських мас, і за неї вони не переставали з пієтизмом і навіть з ентузіязмом згадувати Козаччину, не вважаючи на ті всі ріки крови і сліз, звязаних з викликаними нею потрясеннями. В останнім рахунку, в деяких перспективах велике потрясеннє викликане Хмельниччиною було для народу благодійне. Воно високо підняло “простих людей” над рівнем їx неволі й упослідження. Дало їм почути себе людьми-не простими, а повновартними. Оживила в їх думах невмирущий потяг до відзискання свого людського стану не на коротку хвилю, а “навіки”. Від Хмельниччини веде свій початок нове українське життє, се я не раз говорив. І Хмельницький як головний потрясатель зістанеться героєм української історії 3).

Але сю свою книгу про Хмельницького я все таки хотів би посвятити не йому — вождеві, а творчим стражданням українських мас. Всім хто болів тілом і духом, напружував сили фізичні й інтелєктуальні, лив свою кров і бився в тенетах ситуації, перетворяючи се велике потрясеннє викликане “героєм Богданом” і його компанією в динаміку життя цілої України.

Примітки

1) “Старшина війська Зап. — “что на услугах войсковых завсегда обрЂтаются и хлЂба сами пахать не могутъ”, кажучи словами переяславських статей, — одержує цей хліб від селянства, від “пашенного крестьянина”. Але одержує не так, як давня шляхта польської держави — за якісь ненависні для українського селянства свої окремі права, не на підставі чужої і незрозумілої тому селянству “панської Річпослолитої”. Нова старшина українська дістає свій хліб від селянства за реальний обов'язок служби Війську Запорізькому, служби українській державі. Ця держава не тільки Війську Запорізькому, але й селянству українському потрібна та необхідна, бо вона забезпечує його і від повороту старих зненавиджених маґнатів і захищає його від страшних татарських загонів. Повага для нової держави і потреба тієї держави роблять в очах селянства його повинности супроти слуг цієї держави законними й зрозумілими...

“Та сама стара, зненавиджена було шляхта, тепер підчас пактів переяславських одержала урочисту царську грамоту, а в ній підтвердженая всіх своїх давніх прав і привілеїв. Під охороною влади гетьманської вона знову в своїх маєтках оселилась, знов “повинности звичайні” від селянства одержувати стала. Але селянство проти цього не протестує, бо це вже не шляхта старої й непотрібної Річпосполитої. Це тільки ті, що “служать у війську Запорізькім”,- як виразно підкреслює грамота царська і як розуміє її становище український гетьман, під якого диктандом і на жадання якого ця грамота царська для шляхти була написана і видана” — “Україна на переломі” с. 136.

Так, дійсно гетьман і його окруженнє бажали відродити і розвинути шляхетську верству на Україні, і не їх вина була, що ся верства не виявила життєздатности і фактично розплилася в козацкій старшині. Але сказати, щоб селянство против сього не протестувало — се значить з'іґнорувати всі відомости про повстання против гетманського уряду, про масову еміґрацію, і ті протести проти претенсій шляхти війська Запорізького, які стають нам відомими після смерти Богдана, але в повній мірі ілюструють ситуацію і за його життя.

2) Так трактує Липинський Богдана з становища своєї монархичної теорії. Для зрозумілости я подекуди переставив слова в сій цитаті, що визначається своєрідною, неприродною для української мови синтактичною конструкцією.

3) Мині пригадується напис на колишнім памятнику Столипинові в Київі- цитата з його промови: “Вам нужны великія потрясения-нам нужна Великая Россія”. Українському народові були потрібні великі потрясения.

ДОДАТКИ

1. Релігійна дискусія варшавська 1650 р. HYPERLINK \l "s2"2. Виленський панеґірик Хмельницькому і Виговському. HYPERLINK \l "s3"3. Реляція з Царгороду про козаків, передана польськими комісарами московським послам підчас львівських переговорів 1653 року. 4. Відповідь польського уряду московським послам в українській справі передана 9 (19) серпня 1653 р. 5. Цар виповідає війну Польщі, 31 грудня с. с. 1653

З “ПОЛЬСЬКИХ СПРАВ” МОСКОВСЬКОГО ПОСОЛЬСЬКОГО ПРИКАЗУ (КОЛИШНЬОГО АРХИВА МИНИСТЕРСТВА ЗАКОРДОННИХ СПРАВ, ТЕПЕР МОСКОВСЬКОГО ДРЕВЛЕХРАНИЛИЩА) 1 ).

І. Реліґійна діскусія варшавська 1650 року 2 ). назад...

ДЂянія мимошедшей справы варшавской на сеймЂ о поставлении благочестія съ преосвященным отцемъ митрополитом и съ духовными.

Выєхавши ис Києва мца декабря в 2 день 3) и приЂхали в Варшаву мЂсяца генваря в 2 день 3). И какъ приЂхали, скоро от розных панов рЂчи были о благочестии до отца митрополита от ксонза бискупа гнЂзненского, и ксіонза 4) бискупа виленского, и пана канцлЂра 5) и пана воєводы Троцкого и прочих.

В понедЂлок 6) по литоргии митрополит києвскій совЂт сотворив съ духовными своими, и росказал им, для чего приЂхал. А было с ним духовных: епп. лвовский, нареченный епископъ витепскій, архимандрит печерскій, архимандрит жидичинскій, отецъ старшій виленскій, игумен купятицкій, и прочія. Которыя съЂхали ся съвЂщевались 7) о єдинном хотЂніи и воли съ митрополитом, и єсли бы митрополит инако хотЂл сотворити как обЂщал ся, над сіє что имЂлъ договариватис(ь) о разореніи уни(и), то бы свидЂтельствован от них был какъ обЂщалис(ь).

Во вторникъ митрополит з духовными своими был у пана Киселя, воєводы києвскаго, єму ж совЂтъ свой открывши день той преиде.

В среду митрополит был у пана канцлЂра коруннаго, которой немощен в той час был, и прияв их честно обЂщал ся им, аще бы и при смерти былъ, казал бы себя нести до короля, и причинятис(ь), дабы дЂла наши были вскорЂ отправлены, и чтобы корол(ь) сам их видЂлъ поутру.