Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

13) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 201-7, лист без дати і місця написання.

14) De rebus a Carolo Gustavo gestis, c. 273.

15) Переклад Молчановського на с. 295-6.

16) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 309, переклад на с. 315.

17) Архив III. VI с. 193.

18) Акты Ю. З. Р. III с. 572.

19) Архив III. VI с. 208.

20) novum statum.

21) Можливо, що се натяк на непогодженнє претензій козаків і Ракоція на українські провінції Польщі.

22) Розуміється мабуть австрійське посередництво.

23) Архив с. 207-9.

ПОЛЬСЬКІ ПОСОЛЬСТВА-ПІСЛАНЕЦЬ КОРОЛЕВИ СЛОНЄВСЬКИЙ, КОРОЛІВСЬКИЙ ПОСОЛ БЄНЬОВСКИЙ-ЙОГО ІНСТРУКЦІЯ, СПРИЯТЛИВА СИТУАЦІЯ І ВАЖНЕ ЗНАЧІННЄ МІСІЇ. ПОСОЛЬСТВО ДО ХАНА-РОМАШКЕВИЧА, ДО ПОРТИ-ЯСКУЛЬСКОГО, ДО ЦАРЯ-БОНКОВСКОГО.

Тим часом гетьмана атакувала рядом посольств польська сторона-безпосереднє своїми власними і через ріжних своїх посередників. Чи переривалися взагалі вони хоч на мент, не можемо судити, бо не можемо покладатись на повноту наших відомостей; але ясно, що відомости про наступ козаків разом з Ракоцієм розворушили наново польські круги і дали притоку до довгого ряду дипльоматичних кроків в козацький бік.

Звісний нам “континуатор переговорів” воєвода Ян Лєщиньский при кінці січня вислав нове посланіє до Виговського, виправдуючися з довгої перерви в кореспонденції -вимовлявся своїм здоровлєм, що вимагало заграничного лікування, і надіями на те що виленська комісія полагодить також і козацьку справу. Приймаючи вісти про козацьку поміч вислану Ракоцієві за симптом того, що козаки не почувають себе задоволеними, він пропонував свої послуги гетьманові і війську Запорізькому 1).

Королева задумала повторити торішній експеримент, що проголошений був таким чудодійним: вислала свого персонального післанця до Чигрина, мабуть не так до гетьмана, як до його дружини. Подробиць не знаємо, але з згадки цісарського посла, що посол королеви був у Чигрині перед приїздом цісарців, себто в місяці лютім, і потім приїхав у друге разом з послом від короля, вже за побуту австрійського посольства 2), треба думати, що сей королевин післанець, Слонєвский, був прийнятий чемно. Тому й був потім приданий до офіціяльної місії (Бєньовского), в надії що се зможе улекшити її роботу. Мабуть гетьманський двір знову не пожалував висловів незвичайної утіхи з такого вияву ласки і уваги з боку королеви.

Офіціяльну місію доручено писареві луцькому Станиславові Бєньовскому, особистому знайомому Виговських і Тетері що придбав репутацію зручного дипльомата і зробив швидку карєру на сих переговорах з козаками.

Формально йому наказано вияснити гетьманові, що Ракоцій не мав ніяких оправданих причин зачинати війну з Польщею, і військо Запорізьке не повинно йому помагати. Але головним ділом йому доручено було шукати порозуміння, чи то “успокоєння” як висловляється інструкція, з гетьманом і старшиною, на основах соймової ухвали 1655 року.

“Працювати треба в двох напрямах. Перше-вибити з голови Хмельницькому і війську Запорізькому, що ті їх манєври і переходи від протекції одного (монарха) до другого, ніби то здаються доцільним для заховання окремішности 3), але в дійсности се тільки тінь і видимість.

“Спочатку мав союз з Татарами, але прийшло до того, що ті воліли погодитися з королем і Річпосполитою, а від нього відступити. І торішньої угоди вони з ним ніколи б не вчинили, якби не прийшло гаряче писаннє від короля до хана-аби він перетягнув Хмельницького в наш бік.

“Пішов Хмельницький до Москви-але чи й та не жалує також згоди з ними? Нехай Хмельницький уважає, як його Москва трактує, коли не хотіла його послів допустити до наших послів у Вильні. Коли Москвитянин через відірваннє провінцій претендує на Україну, чи можна думати, що він не взяв би, козаків у ярмо, як би одержав (Україну)? Тільки того ніколи не буде! 4).