Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

На жаль, свій побут в Чигрині, що вони там чули й бачили, Парчевич і Маріянович розповіли далеко не так докладно, як свої подорожні пригоди і видатки. А мали б що розповісти, бо гетьман затримав їх майже 2 місяці. Парчевич, що правда, розхорувався і здебільшого лежав дома-але Маріянович ходив зчаста до гетьмана і до иншої старшини, і та їх зчаста відвідувала. В рахунках читаємо: “На грецький великдень (5 н. с. квітня) приходила вся челядь (tamilia) гетьмана Хмельницького по крашанку (pro rubrо ovo), як то у них звичай: коли не дати тягнуть чоловіка силоміць і кидають у воду або болото, не вважаючи ні скільки на особу. Дали ми їм за крашанку всім 100 фл. Радникам гетьмана числом 12, що нас відвідували: кожного разу як вони приходили, мусіли ми кожного приймати як найкраще і показувати всяку честь, кожного разу се коштувало 5 фл. 10 гр., були вони, у нас 20 разів, видали ми фл. 110. Полковники (tribuni miliciae ducis), числом 26, відвідували нас одинцем- на кожну гостину видавали ми 6 фл. 10 гр., а всього на сей трактамент, з відповідною почестю видали ми 160 фл. і 10 гр. _ В канцелярії за відправу заплатили 30 фл. і 3 гр. Хірурґові і лікарям підчас недуги архіепископа 93 фл., і т. д.”.

Про приїзд до Чигрина Маріянович оповідає: “Під'їздячи до Чигрина, звичайної резіденції гетьмана, упевнилися ми, що він ще живий. За наказом його канцлєра нам приготовлено помешканнє, в тіснім заїзді, і все инше яко таке уряджено. Другого дня рано прийшов до нашого помешкання сам канцлєр з кількома радниками, привитав нас з честю і поздоровив з приїздом. Всечесніший наш (Парчевич) показав йому грамоту його вел.; прочитавши він сказав, що добре вирозумів, і зараз удався до гетьмана Хмельницького, що був за милю відти в Суботові, щоб повідомити його про наш приїзд. Але тільки по 6 днях покликано нас на авдієнцію до Суботова. В дорозі стрів нас ватажок. (dux), Капуста на імя, привитав нас з повагою і проїхав з нами до палати (palatium) гетьмана. Тут нас заведено до господи, холодної, і ми тут трохи відпочили, тоді прийшли до нас двоє гетьманських радників і знову привитали нас з честю іменем гетьмана. Тим часом приладжено було воза, застеленого перськими коврами, і ним завезено нас до гетьманської палати. Велике число війська з рушницями стояло наоколо неї і канцлєр провів (через сей шпалєр) нас до гетьмана, що лежав у ліжку. Всечесніший наш, хоч досить утомлений і змучений хоробою, одначе дуже гарно промовив до нього 25).

“Світлий і вельможний пане, гетьмане славного і воєвничого народу Запорозького й ласкавий пане! Фердінанд III, з божої ласки імператор римський і всіх володарів християнських від сходу до заходу сонця, законний, найвищий і авґустійший голова, обіймаючи своєю любовю всіх заслужених, здавна пізнав славні вчинки твоєї світлости і прийняв твою світлість у свої батьківські почуття, а нині через мене, свого посла, засвідчує твоїй світлости батьківську приязнь і ласку.

“Знаючи обєднувати духи славних мужів-раніш поріжнених, але згодом нерозлучно обєднаних про всяке людське добро і примноженнє своєї чести, бажає він в своїй приязни і доброті, що все се залягло свобідно, трівко і щиро в духу твоєї світлости-можу се посвідчити від усього серця.

“Відкриваю се слово батьківської любови святого цісарського маєстату, пана мого найласкавішого перед світлою і велелішною твоєю вельможністю і перед вельможними і славними совітниками, що становлять сю славну і воєвничу республіку.

“Всіх разом і кожного окремо обіймаючи звязком моєї братської любови, передаю під глибоку обраду вашу, славні мужі, побажання його цісарського величества, мого наймилостивішого пана”.

По сій напушистій, але цілком беззмістовній, як можна бачити з мого приблизного перекладу, промові-з котрої не знаю вже що зробив козацький перекладчик, посол передав гетьманові цісарського листа

“Гетьман піднявшись на ліжку прийняв його, поцілував, приложив до чола і потім сказав: “Я негідний слуга приймаю листа й. ціс. і корол. величества, найвищого монарха світу, котрому негоден обмити його святі ноги, тим менше цілувати”. Сказавши сі слова просив архиепископа сісти, а тим часом принести страви-бо був час снідати. Сидячи за одним столом з ним ми снідали, і під час сього сніданку велів він наповнити медом кубок до верху і закликав своїх радників випити здоровлє цісарського величества і всього австрійського дому. Всі радо се прийняли і оден за другим випили до дна. Приємно розмовляли з нами підчас снідання і по скінченню його дуже чемно відпровадили нас аж до нашого помешкання”.

“Під той час поз'їздилося до гетьмана 26) сила послів: від Шведів і Ракоція по двічі, від Турків двічі, від Татар двічі, з Молдавії тричі, з Валахії також тричі, від польської королеви оден: перед нашим приїздом від'їхав був і вдруге при нас був разом з послом від короля польського. Через такий наплив (гетьман) відправив нас пізніше ніж хотів. Тому що архиепископ був звязаний хворобою, я кілька раз мав приватні розмови в наших справах з начальником штабу 27), і навіть з самим гетьманом козацьким; але той мене завсіди відсилав до свого писаря (канцлєра)-як йому сподобається те що ми з собою говоримо,-і той дуже все похваляв. Одначе як сам гетьман, так і канцлєр повторяли, що гетьман не може відповісти на листи його вел. ані порішити (порушених ними) справ без инших полковників, радників і сотників свого війська-поки їх збере і відправить вищезгаданих послів” 28).

Примітки

1) Про сей епізод в цітованій студії Пеячевича: Peter Freiherr von Parchevich, Erzbischot von Marianopel, в Archiv fur österreichische Geschichte m. 59, 1880. Пеячевич, історик-аматор, вивчаючи історію свого роду, надибав сього Парчевича, що походив з того ж роду, зібрав про нього документальний матеріял і написав біоґрафію; в додатках видав між иншим акти посольства Парчевича до Чигрина.

Новіша праця д-ра М. Кордуби: Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею, в львівських Записках т. 84, 1908. Недрукований матеріял, використаний в сій студії, він видав потім в XII Жерел.

Кілька сторін присвячених йому у Кубалі (Wojna brandenburska, 194-5) не додають до того нічого.

2) Жерела XII с. 351.

3) Про се згадав цісарський радник Вальдероде, коли в цісарській раді обговорювано пропозицію Лізолі-пошукати звязку з козаками, в середині вересня 1656 р.-Жерела XII с. 395.

4) Див. вище с. 1283.

4) Депеші Лізолі, Archiv fur össter. Geschichte т. 70 с. 201-2, депеша з 27 вересня.

5) Жерела XII с. 395.

6) Тамже с. 406.

7) Тамже с. 407. 8) Протокол її в Жерелах XII ч. 499.