Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

В посольстві до Карла-Ґустава вислано Дорошенка, але і сим разом йому не пощастило. Виговський оповідав потім Бутурлину, що “козак Дорошенко”, післаний від гетьмана з листом до шведського короля, не міг проїхати, тому що Ляхи в ріжних місцях стояли в значній скількости (в скопЂ) і він вернувся з тим листом назад 18).

Тому що післанця названо по імени, я думаю, що се був не простий гонець, а повномочний посол-що се було те гетьманське посольство, пообіцяне королеві через Велінґа. Думаю, що воно було післане доволі скоро після від'їзду Велінґа, але не могло добитися до короля і вернулося з нічим.

Карло-Ґустав тим часом хвилювався не дістаючи від Велінґа ніяких відомостей про висліди його місії. Як довідуємося з його листу з 20 с. с. лютого 19), він 9 (19) післав Велінґові пригадку через Кеніґсберґ, копію другого дня через Семигород, а 2 н. с. березня пише йому знову наказ-не упускати нічого задля скоршого виконання даного доручення. “Коли у гетьмана Хмельницького і всього Запорізького війська се лежить на серці, щоб предківську віру, свободу і нову державу 20) від польських кривд не тільки під сю хвилю, але і в будуччині від усяких напасників захистити і становище держави своєї уліпшити і утвердити, нехай вони зрозуміють, що саме нинішній час придатний на се. В збройнім союзі з вами і з князем трансильванським вони можуть виступити з справедливою пімстою проти ворогів своїх, стільки разів віроломних, і відібрати їм всяку можливість шкодити на будуще. Щоб здійснити сей спасений плян, дуже важно, щоб ти використав усяку нагоду, аби усунути всякі розходження які існують між згаданим князем (Трансильванії) 21) і козаками і могли б зашкодити спільній справі, та вплинув на них, щоб вони мали на увазі свою користь в сій спільній справі. Бо коли вони (козаки) дадуть відвести себе від сеї спілки яким небудь обставинам: або звяжуться з Поляками, за порадою наших неприятелів 22)-так як Москалі в виленських умовах до того змагають, щоб їх кінець кінцем привести до послуху Полякам,-або вповні покоряться Москалям,-ти мусиш їм представити, як мало безпечности вони в тім можуть сподіватись для себе. Бо ж вони не можуть нічого доброго чекати від зближення (Москви з Польщею). Мати над собою паном сильного московського царя було б для них также небезпечно як і польського короля. Вони не можуть подбати про свої інтереси краще як захистивши свободу своєї держави за помічю зброї нашої і трансильванської, так щоб не мати якогось небезпечного пана над собою і не терпіти більше кривди в тих політичних і церковних справах, котрі вони собі поправили (буквально: назад собі вернули).

“Для сього вони повинні забезпечити себе не тільки від Поляків, але і від Москви, так щоб не треба було згодом берегтися з її сторони того самого (що козаки терпіли від Поляків). Тому се лежить в інтересах їх держави (Status), щоб московський цар мав обмежені сили (moeratis imperii viribus gaudeat) і не протягав своїх жадних рук далі, ніж то йому належить і добро сусідніх народів позволяє, а користувався своєю владою спокійно, не викликаючи їx невдоволення.

“Коли ж він і далі не перестане нас напастувати війною, гетьман Хмельницький повинен пошукати нагоди витолкувати йому, що йому треба добре обрахуватися з перспективами сеї війни, розпочатої ним (царем) без усякої справедливої причини, бо коли він буде її продовжувати, то може накликати на себе велику небезпеку, піднявши на себе ріжні народи”.

Далі наказує постаратись у гетьмана, коли козаки підтримують ще зносини з Татарами, щоб він вплинув на хана, аби той не воював Шведів в інтересах Польщі, а краще звернувся против Москви, як свого природженого ворога 23).

Чи зловили денебудь сі листи Велінґа, не відомо; але вертати назад до гетьмана по одержаній відправі він, розуміється, не мав чого, і по його повороті, не діждавшися козацького посольства, Карло-Ґустав вислав у квітні Данила, уже як свого аґента, з новим послом-своїм камергером Лілієкроною, особою більш поважною і певною ніж Велінґ.

Примітки

1) Виїхав від Ракоція 22. XII.-Trans. II c. 259.

2) Архив III. VI с. 375-6, підпис: Serenissimae maiestetis vestrae regiae amicus intimus obsequiisque paratus Bohdan Chmielnicki dux Cohor. Zaporovianae. Лист очевидно також попав в польські руки і був переданий Москві, бо опинився в актах Посольського Приказу. Мабуть се про нього оповідав гетьманові Бутурлин, що 17 лютого (с. с.) зловлено післанця шведського короля, що їхав від Хмельницького з його листом до короля на Слуцьк, i приведено його до литовського гетьмана Сопіги до Берестя-так Сопіга оповідав московському післанцеві. Акты Ю. З. Р. III. с. 572.

3) День його приїзду до Чигрина Кубаля виводить на 26 січня н. с. (с. 190) але мені здається, що приїхав він трохи скорше: 22-24-го.

4) Weil aber der Feldherr sehr privat und schlecht Iebet, auch in derselben Stuben da er Audience giebet, isset, schälflet und seine ganze Familie um sich leidet...

5) und wass zur Conservation ihres Statss gereichen könte.

6) Одначе листа з Ґаршовеном Велінґ мабуть таки передав-того самого, з 17 (27), що згадує на початку своєї реляції.

7) Очевидно помилка, не знати чи має бути 30 тис., так як стояло в інструкції (вище с. 1285) чи инша цифра.

8) in ihre Reusische Sprache-с. 204.

9) Очевидно мова про посольство Лопухина; цікаво порівняти його звідомленнє з переговорів з гетьманом з інформацією Виговського.

10) es wehre dan dass ew. konigl. mtt. ihnen cedirte das jus totius Ukrainae Antiquae, vel Roxolaniae-da der Griegische glaube gewesen und die sprache noch ist-biss an die Weixel, damit sie dasselbe behielten, wass sie mit ihrem schwerdt gewonnen, und verlachet werden würden, wen sie nit vindicirten bey itziger gelegenheit, wass die ihrigen verlohren und ihnen mit unrecht ist genommen worden- c. 205. Се місце, взагалі дуже інтересне, між иншим показує, що в сім часі, під впливом відродженої національної і політичної свідомости, поняттє “України” починало вже набирати того національного означення всеї етноґрафічної української території, якого воно набрало цілком виразно аж в наших часах.

11) Велінґ пише-hauptmann, hauptleute.

12) “Гетьмана” Велінґ в своїй реляції пише з великої літери як пануючу особу, хоч у друкованім не витримано сеї правописи.