Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

23) Зміст листу Шумовского з 22 березня, в тих же реґестах, справи турецькі ч. 16.

ПОЛЬСЬКІ ЗАХОДИ КОЛО ІНФОРМАЦІЇ ХАНА, ІНСТРУКЦІЯ ШУМОВСКОМУ. СУБАН-АҐА У ГЕТЬМАНА, КОЗАЦЬКІ ПОСЛИ У ХАНА В ТРАВНІ. ОПОВІДАННЯ РУДАВСКОГО ПРО СТАНОВИЩЕ, ПЛЯНИ ОБ'ЄДНАННЯ І ПОВНОЇ НЕЗАЛЕЖНОСТИ УКРАЇНИ.

За недостачею листування з березня й квітня, мусимо помагати собі для вияснення ситуації дещо пізнішими відомостями, що заховалися в реляціях московських послів в Криму і кидають ретроспективне світло на попереднє. Але треба в такім разі вернутися до згаданої вище інструкції Шумовскому в друге його посольство до хана- писаної 26 квітня у Львові, складеної очевидно під впливом останніх вістей від комісарів, що гетьман зняв визначений термін для комісії і полишив то собі-визначити їй час і місце пізніше 1). Супроти того посольство Шумовского має головним завданнєм привести хана до можливо енерґійної інтервенції у козацького гетьмана, щоб він твердо замирився з королем, себто зложив ясний і певний договір про ті умови, на яких козаки будуть служити королеві.

Починається від подяки ханові, що він таки посилає (отже її ще нема!) частину Орди проти Шведів і через своїх послів нахиляє військо Запорізьке до “постановлення спокою” (договору) з королем. Вдячно пригадуються заходи хана під Озірною, далі йде наведена вище історія ухиляння Хмельницького від договору. “Посол має вказати ханові і його візирові, що в тім анґажована честь хана, аби за його інтервенцією постановлений був мир (договір)-як був початий під Зборовим. Під Жванцем король теж не вирікався миру з козаками, як то удають-нібито ті панове, що трактували з візирем під Камінцем, не хотіли трактувати з козаками: навпаки, через візира вони трактували про мир з козаками”.

Треба вияснити ханові, що замиреннє з козаками (властиво приборканнє їх під владу короля) користне для Криму, “бо як би вони взяли гору і утворили окрему державу (potencyą osobną), то стали б тяжкі й Ордам Татарським”. Коли козаки не будуть приведені до послуху королеві, не багато скористає з їх приязни й хан, “бо хоч війна для згоди, а згода для війни, але мир з кожним народом певніший, коли оден другого змусить”. Козаків, значить, треба доконче приборкати, а не покладатися на добровільні союзи з ними.

Небезпечні перспективи: Москва, за помічю козаків опанувавши в. кн. Литовське, може схотіти використати Шведську війну і поновити операції в в. кн. Литовськім, і тоді треба буде звернути проти неї литовське військо, що тепер оперує против Шведів. Або може схотіти звязатися з Шведами против Польщі. В обох можливостях конче потрібне замиреннє Польщі з козаками. Після сього замирення хан з козаками з усею силою-лишивши яких кільканадцять тисяч Орди королеві пішов би з усім військом козацьким на Москву; там узяв б велику здобич, відтяг Москву і козаків від Литви і не дав би козакам змоги сполучитися з Шведами; треба тільки з тим поспішатись.

Щоб переконати гетьмана й козаків, нехай хан їм виявить, що як вони були причиною (тих усіх бід Річипосполитої), звязавшися з Москвою проти короля і Річипосполитої-хоч не мали до того ніякого поводу, бо король готов був дотримати їм мир (договір умовлений під Жванцем)-так вони з обовязку і совісти обовязані вернути Річипосполитій її утрати, в. кн. Литовське. А сього не можна нічим иншим осягнути краще, ніж тим що військо Запорозьке швидко вдарить з ханом на Москву. Нехай хан пришле королеві кільканадцять тисяч Орди, а гетьман 10 тис. козаків, і самі з усіми иншими силами йдуть на Москву; коли б королеві пощастило упоратися з Шведами, він з усіми силами пішов би на Москву також. Коли сього не буде, король мусить замиритися з Москвою-не для того щоб занехати союз з ханом, ані з неохоти до миру (договору) з козаками, тільки для того щоб мати вільні руки против Шведів.

З тих усіх мотивів-треба показати ханові-важно замиритися з козаками як найскорше, а ханові треба постаратися, щоб вони не ставили королеві неслушних вимог. Коли супроти того всього гетьман вимагатиме від короля і Річипосполитої “неподобних річей”, явно тим покаже, що він не цінить приязни хана, ні ласки короля і Річипосполитої, що щиро бажають миру.

“Коли б хан й. м. спостеріг, що ур. гетьман війська Запорізького хоче вчинити собі на Україні удільну державу (“панство”), або вимагатиме для договору (“покою”) якихось инших неподобних кондицій, або не віддаватиме панам і шляхті маєтностей,- повинен хан й. м. пильнувати, щоб не придбати собі на Україні сильного сусіда, а приводити справи до того, щоб козаки були в послуху королеві і Річипосполитій, а Україна в володінню (possessyi) панів-що кому належить. Кінець кінцем (як останній засіб) нехай би того способу зажив хан й. м.: рушив сам особою своєю з усіми ордами, приступив під козацьку границю і добивався від них тих двох річей: договору з королем й. м. і Річпосполитою при комісарах королівських і походу против Москви.

“І ще єсть останній спосіб. Тому що всі чисто полковники, козаки і чернь, як то доходить до відома короля й. м., тягнуть до згоди, їx можна було б до неї привести, а коли б противився ур. гетьман війська Запорізького, то нехай би хан й. м. добився щоб, вони того пожаданого миру не відкидали і до нього вели свої інтенції, і ханові помогли в тій війні з Москвою (против волі гетьмана, чи скинувши, чи вбивши його,-інструкція недоговорює). Бо присяга зложена Москві ур. гетьманом не може вязати війська Запорізького, бо він першим підданством обовязаний для короля й Річипосполитої, котрим не раз присягав, і полковники й чернь ніколи б не пристали на з'єднаннє з Москвою,-тільки видумав те ур. гетьман з ур. Виговським, нібито ми не хотіли з ними трактувати підчас трактатів під Камінцем (і тим привів до присяги Москві). Ніби то ми послів їx відсунули, листів у них не прийняли, нечемними словами зневажили і до шабель на їx послів поривались: на самого вельможного канцлєра се складають, що він був першою причиною того, не тільки инші комісари”. Тим часом візир памятає, як приязно і щиро ставились до козаків підчас тих переговорів-се треба візирові пригадати.

“І то також треба зручно показати, що ханові як монархові годиться мати діло з монархом, себто з королем, а нового сусіда нема по що собі робити, такого що хоче узурпувати собі більше ніж йому належить. Справедливого і слушного уконтентування треба і ур. гетьманові війська Запорізького і ур. Виговському і всій старшині, сього не вирікається ні король ні Річпосполита, і до того часу се вже б і сталося, коли б не протягав того сам ур. гетьман війська Зап.” 2).

Шумовский вибрався з сею місією доволі скоро: в середині травня він був уже у хана 3). Але поставити хана і його візира на точку поглядів інтересів Яна-Казимира, як той наївно собі бажав, розуміється не було так легко! Одинока річ, котрої вдалось йому добитися-се присилки помічного татарського корпусу, що в липні ставився під Варшавою і брав участь в голосній, нещасливій для Поляків битві 28-30 липня. Більшого нічого хан не міг зробити супроти неприхильної постави козацького війська, а й за сей виступ воно його досить болючо укарало, підстерігши Татар, коли вони вертали з здобичею і сильно їx погромивши 4).

16 н. с. травня оповідали Татари приставу московського посольства: “Приїхав нині Субан-аґа, що їздив від хана до гетьмана Б. Хмельницького; спочатку по приїзді була йому у гетьмана честь, хоч говорив йому гетьман: “Чому козацького полону не привів?” А потім як пішов від гетьмана до свого двору, приїхав до гетьмана посол з Москви, стали (ханському послові) малу честь показувати, і гетьман йому говорив і ханові велів переказати: “Коли хан козацького полону не верне, то вертай собі до Криму; а коли хан піде війною (сам) або пішле когось на козаків війною, то я до бою готов”. А приїздив Субан-аґа з тим щоб узяти у Хмельницького Кримців-бранців. І при нім писар Хмельницького велів козакам воювати ногайські улуси Уракових мурз, що кочували на козацькій стороні; Хмельницький то спинив, але Уракові Татари стали перевозитися з козацької сторони на кримську”) 5).

“7 (17) травня були у хана посли гетьмана Б. Хмельницького-полковник і писар 6), говорили ханові, аби згідно з договором віддав з Криму весь козацький полон, а хан давав з свого полону тільки чотирьох. Казав послам, що віддав би весь полон, і велів був калзі, нуреддінові, беям і мурзам усім, кримським і улусним, і (простим) Татарам, щоб віддавали, але вони не послухали, не віддали: кажуть, що здобували той полон своїми головами й віддати не можуть, без того полону пропадуть з голоду. Полковник і писар ханові казали, що за те що хан не віддає полону, у нього з гетьманом виходить неприязнь, і тих 4 чоловіка не взяли. На те хан сказав: Коли гетьман з ним посвариться, він сам піде війною, або людей своїх пішле на козаків. Посли відповіли: Коли хан піде на козаків війною, гетьман на бій готов. З тим і поїхали з Бахчисараю 8 (18) травня” (л. 18).

“15 (25) травня прийшла ханові вість, що Запорозькі козаки Б. Хмельницького Ногайських Татар Уракових улусів за Дніпром на козацькій стороні витяли і в полон забрали більше 5 тисяч, захопили їx майно, стада, коней і худобу. Другого дня зібралися до хана на пораду: калґа, нуреддін, беї (князі), мурзи кримські і ногайські-з улусів. Трівала та рада три дні, калґа і нуреддін у хана ті три дні й ночували. Улусні мурзи говорили на раді, щоб хан за них обстав: пішов на козаків війною сам, або султанів з військом післав, але царевичі, князі й мурзи так рішили, що сього літа війною з Криму ні ханові, ні султанам, ні Орді не ходити нікуди, а бути в Криму, а улусним людям-своїх улусів стерегти. А коли б улусні ногайські мурзи пішли війною, і на війні їx побили, або без них Калмики чи инші люди їx улуси погромили,-хан їм не поможе нічим, самі будуть винні.

“А як була ся рада у хана, прийшла ханові вість, що під Гаурським пристановищем з'явилися на морі струги, явно воєнні-чи донських козаків чи запорізьких, напевно не знати. Хан, калґа і нуреддін зараз послали одного з султанів з військом для охорони, і до инших морських пристановищ розіслали мурз з людьми.

“Великий страх мають кримські люде від козаків і Калмиків” (41).

“Польських 7) послів-пана Шумовского з товаришами хан відправив 23 (с. с. травня); сам хан королеві в поміч не піде, калґу і нуреддіна, кримських беїв і мурз не пішле; пішле мабуть улусних Татар з-під Білгорода” (л. 42).

“3 (13) червня приїхали від козаків посли, три чоловіки, і кримський Татарин, що їздив до гетьмана з його послами, відпущеними з Криму 7 (17). Привезли ханові листа від гетьмана, і говорили ханові: Нехай хан живе з Хмельницьким у приязни і в спокою, на його військо не йде, і не посилає, і Хмельницький його теж не воюватиме; козаків своїх, що були на Дону, він відти відкликав, а король старший з королем новим (Ян-Казимир з Карлом) нехай собі бються” (47-8).

Ясно, що в таких обставинах і при таких настроях хан нітрошки не міг помогти королеві своїми впливами у Хмельницького. Вони були дуже малі, і Хмельницький зовсім не рахувався з ними, без церемонії відкладаючи комісію. Рудавский про се дав таке оповіданнє, без застережень повторене не тільки в старій праці Костомарова, але і в новій книзі Кубалі 8):