Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

17) Чигрин 10 квітня, підп.: Serenissimae vestrae celsitudinis amicus intimus obsequiis que paratus Bohdan Chmelnicky m. р. dux generalis cohor. Zaporoviensium-Моnum. Hungariae XXIII c. 361.

18) Жерела XII c. 387.

19) Отся картка: “Доброго здоровля від Господа-бога! В важний справі, з секретними дорученнями мусимо вас вислати до козаків. Посли їx сьогодня у нас. Ми радо заощадили б вам сеї дороги, але не можучи в сій справі на нікого так спуститися як на вас, просимо зараз приїхати і 11 або 12 неодмінно тут бути. Тим послужите Батьківщині, Богові і нам. Ваша праця буде нагорожена і на нашу приязнь ви можете рахувати. Звідси мусите негайно ж виїхати. Раднот, 3 червня 1655. Поміта Шебеші “Принесено з червня”, Моnum. Hungariae XXIII с. 374.

20) Ракоцій говорить про становище дісідентів в Польщі-саме в переговорах з Пражмовским дебатувалось се питаннє, що син Ракоція на те щоб бути проголошеним наступником Яна-Казимира, мусів би перемінити своє кальвинство на католицтво.

21) Transsylvania II с. 91.

22) Тамже с. 92-3.

23) Вірчий лист й інструкції Рацові і Тевішові з датою 12 червня в Transsylvania c. 97.

24) Monumenta Hungariae XXIII с. 368.

ПОЛЬСЬКІ І КРИМСЬКІ ЗНОСИНИ В ЛЮТІМ-ТРАВНІ: МІСІЇ ЛЮБОВІЦКОГО І ПІСОЧИНЬСКОГО, ПОЛЬСЬКІ ВІДОМОСТИ З УКРАЇНИ, КОРОЛЬ ВИКЛАДАЄ ІСТОРІЮ ПЕРЕГОВОРІВ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО ДО КОРОЛЯ З БЕРЕЗНЯ.

Все се, як бачимо, кидає деяке світло і на ті обставини, в яких український уряд вів свої переговори з Яном-Казимиром про польсько-український modus vivendi.

Ситуація була дуже інтересна. Король польський, що приїхав 9 лютого до Львова, аби звідси трактувати з Хмельницьким 1), і його шведський конкурент, що йшов з півночи також під Львів, аби звязатися безпосереднє з козаками і уставити з ними спільний плян і порозуміннє, протягали руки до Козаччини. Весняне бездоріжжє стримало похід Карла на Вкраїну і від Томашова, в початках березня, він повернув на захід, над Сян, під Ярослав і Перемишль. Облога сих міст, в середніх днях березня, скінчилася цілком нещасливо для Шведів, і з кінцем місяця Карло-Ґустав мусів вступитися з Українських земель. Нерозважно відсунув він поміч козаків в сей критичний момент-переказавши через Ґрондского, що аж покличе їх, тоді нехай приходять: власне в сім менті козаки могли рішучо заважити в його боротьбі з Яном-Казимиром. Але гетьман не пхався йому в поміч, покладаючись на розбиттє польських сил і вважаючи себе спадкоємцем польського короля на Руси.

На жаль відомости наші про його переговори з Яном-Казимиром в сей мент дуже фраґментарні, і лишають чимало неясного.

Як знаємо, ще перед приїздом до Львова король вислав до козаків Любовіцкого, і доручив вести формальні переговори з гетьманом Лянцкороньскому і Тишкевичу 2) Вєльопольский 11 лютого писав Ракоцієві, що Тишкевич уже поїхав до Хмельницького для остаточного оформлення договору (ad firmanda pacta) 3).

Московський співак Лешковський, що їздив до Київа і пробув там до 19 н. с. лютого, оповідав, що чув там: приїздили до Чигрина посли від короля-просити помочи на Шведів, пробули там чималий час і мабуть уже їx відправлено; був також посол від гетьмана Потоцкого, але ніяких подробиць про їx місію Лешковський не чув 4). Кубаля думає, що тут мова про Любовіцкого, але Любовіцкий мабуть був пізніше. В наведенім вище листі миргородського писаря в 15 (25) березня згадується, що він був у гетьмана і той його “з гнівом відправив” 5), далі росповідається про приїзд Лянцкороньского, Тишкевича і Чарнєцкого (!)-щоб вступити на службу гетьманові. Очевидно про місію Лянцкороньского і Тишкевича щось чули-але у гетьмана тоді був мабуть тільки Любовіцкий і Пісочиньский.

Заховався паспорт сього останнього, в формі гетьманського універсалу, виданого в Чигрині 9 марця (очевидно с. с.),-нова копія, але в нічім не підозріла:

“Богдан Хмельницькій гетман з войском Запорозким-панам полковником, осаулом, сотником, атаманом и всему товариству войск наших Запорозких, старшинЂ и черни, также атаманом городовым, войтом, буръмистром і вшелякой кондиции людем, и кождому кому би тилки сеє наше писанє показане было, доносим до вЂдомости. Иж бывши у нас п. Ян Песочинский, которий от нас, здавши одправу, назад поворочаєт, пилно теди вашеций жадаєм, абисте оному во всем вЂру давши, всюди доброволне так там идучого яко знов з чимколвЂк назад до нас поворочаючого пропущали, не задаючи оному ни в чем найменшої трудности. Которий кеди будет чого у вышецей жадати, также оному жеби сте не забороняли-не чинячи иначей для ласки нашоє” 6).

З одної одписки сівського воєводи довідуємося, що 7 н. с. квітня через Сівськ їхали до царя післанці від гетьмана: Демян Якименко і Василь Клименко (Якимов і Климентьев), вони казали воєводі, що Ян-Казимир прислав до гетьмана послів: Тишкевича і Потоцкого вони переказували бажаннє короля бути під високою рукою царя і зложити йомі присягу: з сими вістями гетьман вислав отсих післанців 7). Я не знайшов инших звісток про се посольство, і згадую тут про нього задля сеї звістки про приїзд Тишкевича. Потоцкий лишився в Чигрині довше, щоб розвідатися про брата, відвезеного до Москви: його застав у Чигрині Лопухин, але Тишкевича вже не було.

В листах де-Нуйє маємо такі відомости з королівської кватири:

Хмельницький прислав писану присягу, що він прийде до Львова; посилає ще (в додатку до попереднього корпусу, що стояв ніби то на Поділлю) 6 тис. війська, а весною прийде з рештою війська (лист 10 лютого, відомости з кінця січня).

В лютім приїхав до короля, до Львова згаданий уже післанець (мабуть Теодосій Томкович, висланий від гетьмана в перших днях лютого ст. ст.), з повідомленнєм, що він уже готов до походу, чекає тільки Любовіцкого з інструкціями (лист 2 березня).