Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

Але Ракоцій, ведучи подвійну гру: приятеля Польщі і кандидата на польську корону в зносинах з Польщею і союзника Шведів і козаків-в зносинах з Карлом-Ґуставом і Хмельницьким, розуміється не мав ніякої охоти зводити польських і козацьких послів до спільної розмови. Переговори з Бруховецьким-скільки можна судити з загального ходу українсько-семигородської політики-очевидно зводилося головно до вияснення способів переведення формального союзу-шведсько-семигородсько-української ліґи. Безсумнівно, Бруховецький привіз принціпіяльну згоду гетьмана і вимогу-прислати для сього відповідне посольство, і Ракоцій з свого боку дав також на се згоду. Заховалась його картка до одного з визначніших його дорадників і представників Франца Шебеші, що недавно був післаний до Карла-Ґустава, а тепер Ракоцій рішив післати його до Чигрина,-вона писана безпосереднє по конференції з Бруховецьким, дня 3 червня. Ракоцій повідомляє його про приїзд козацького посла, про свій намір вислати Шебеші на переговори до гетьмана і просить його прибути негайно, не пізніш 11 або 12, очевидно-щоб їхати разом з Бруховецьким 19). Але одержавши від Пражмовського згаданого листа, Ракоцій поспішив відправити Бруховецького заразже, щоб уникнути неприємних балачок. 12 червня він писав Пражмовскому: “Запорізьке посольство вважаємо нешкідливим для инших, і для нас нічим не підозрілим. Але заводити з теперішніми послами які небудь переговори про відновленнє їх попередньої приналежности до Річипосполитої-яка ціль? Вони нас про се не прохали, і ваша всеч. так само не має уповаження до переговорів (з польської сторони) як і я. Радо був би одначе затримав відправу послів вашої всч., але запізно одержав вашого листа: уже по тім як дав їм відповідь і визначив час їх від'їзду-чого вони пильно домагались. Ми ж як пропонували наше посередництво для замирення-ще коли ся ворожнеча не розвинулася так сильно,-так і тепер будемо про се старатись, коли нас про се попросять в відповідній формі. Тільки се лихо треба з коренем вирвати, аби воно ще більше не розрослося-бо ніколи твердо не поєднуються душі, розпалені реліґійними образами. І їх (козаків) ніщо так не турбує як порушеннє свободи реліґії. А коли ви, вельм. панове, не даєте свободи нашій реліґії 20), то нема правдоподібности, щоб дали й їм, хоч бог не дає нікому влади над розумом і сумліннєм людей, котрих серця він оден читає, і обмежувати свободу душ в реліґії се значить розпускати союз королівства” і т. д. 21).

Пражмовский міг на се висловити тільки жаль, що він не сподівався такого скорого від'їзду козацьких послів, і побажання, щоб Ракоцій, як приятель Польщі, далі старався коло поєднання козаків з Польщею. При тім, розуміється, заперечував козацькі заяви, нібито вони повстають против Польщі задля реліґії: козаки вживають її тільки за привід для своїх своєвільств, і своїми інтриґами і лукавством розбивають згоду, підіймаючи против Польщі то одного неприятеля то другого, так що не лишається ні часу ні місця для якого небудь трівкого замирення 22).

Разом з Бруховецьким поїхали Ракоцієві посли до московського царя: Юрий Paц і Данило Тевіш: переасекурувати Семигород з огляду на можливе польсько-московське порозуміннє очевидно 23). Вони мали їхати на Чигрин, з тим щоб гетьман справив його до царя. Бруховецький одначе спинився в дорозі, щоб почекати Шебеші, а Рац і Тевіш поїхали просто і на кілька день випередили їx в Чигрині. Історію місії Шебеші я відкладаю до наступного розділу, а тепер іще принотую листи гетьмана і Виговського до Ракоція з 18 травня-з приводу листів від нього, принесених знову якимсь післанцем воєводи Стефана. Гетьман і писар повторяли запевнення своїх бажань оформити приязні відносини обох держав-останнє посольство (Бруховецького) має тому служити доказом; висловляли подяку за приязні відносини до післанця шведського короля, що повертався від гетьмана через Семигород (не знати, мова про Данила чи про Ґрондского), і просили справити його якимись безпечними дорогами до гетьмана, коли б він їхав з новими дорученнями, і т. д. 24). Згадую се для повноти огляду.

Примітки

1) Monumenta Hungariae XXIII с. 318.

2) Тут в друкованій копії очевидно дещо пропущено, але зміст ясний.

3) Тrаnssуlvаnіа II с. 68.

4) Monumenta Hungariae hist., XXIII, с. 313.

5) З сих слів можна б міркувати, що Луц в тім часі приїздив кілька paзів. В Моnum. Hung. ч. 198 і 199 видані ще два листи післані з Луцем від гетьмана і Виговського, з датою 22 березня 1656 р. Гетьман, подібно як в листі 9 лютого запевняє Ракоція в своїй приязни і обіцяє прислати послів як тільки повернуться його люде, вислані на Запоріжжє і на инші місця. Виговський повторяє сі виправдання, хвалиться при тім, що се він привів до приязних відносин між гетьманом і Ракоцієм і буде далі в тім напрямі працювати. Але дата здається мені підозрілою: між 9 лютим і 22 березнем невже Луц встиг би поїхати до Ракоція і вернутися до Чигрина?

6) Monumenta XXIII с. 347-8, лист з 8 дня 28 березня.

7) Лист 2 квітня-Trans. II с. 95, він орієнтує в часі вислання листу до воєводи Стефана, тамже с. 81, бо сей не має дати-а був висланий мабуть скоро після листу до матери.

8) Тамже с. 355-6.

9) Лист сей заховався тільки в мадярськім перекладі-там же с. 354; його стилізацію я уточнюю за поміччю листу гетьмана до Стефана, що переказує його зміст.

10) Сибир. ст. 1636 листи 615-667, поперекидувані, початок на л. 622 з помітою: “сказали, что писал тот лист чернец Данил”. Зміст і дата, згадка про “посланника Самойла, который будучи у тебя, благодЂтеля моего, со мною через Волоскую землю шол”, не лишають сумніву, що се дійсно лист черця Данила. Міститься він між актами посольства Скоробогатого, і очевидно був післаний цареві з ним між иншими документами.

11) Transsylvania II. c. 83.

12) Мова про селянське повстаннє, підняте прихильниками Казимира против шведських залог і їх прихильників-дісідентів.

13) “А потомъ розными умыслы и Украину”

14) Historia belli соsасcо-polonici с. 365-6.

15) comititonem excrcitus nostri.

16) iuxta literarum promissumque jam condictum; стиль досить плутаний і в виразах своїх не дуже справний.