Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

3) Wojna Szwecka c. 297-8, сих кілька сторіy, 297-304, се майже все що присвятив українським справам покійний історик в сій книзі, продовжуючи їх виклад поданий в III книзі Szkiców.

4) Ориґінал в бібл. Чорторийських ркп. 402 л. 95, надруковано у Кубалі op. c. 477. Він підносить сю подробицю, що в адресі Карла нема титулу короля польського.

5) Вище с. 1163.

6) Памятники Київ. ком., III, ч. 37-8, з ориґіналів збірки Онацевича.

7) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 373, московський переклад в Актах Ю. З. Р. III с. 517. Дата: 11 лютого під Влостовцями.

8) Московський переклад з датою 22 лютого в “Польських справах”- “Сборник” Київ. Комісії І с. 30-1.

9) Мабуть треба розуміти переговори під Камінцем.

10) Historia belli cosacco-polonici c. 268. Ґрондский не вказує дати сього посольства, але дає зрозуміти, що вислано його з-під Люблина, себто коло 20-го лютого н.с.; сьому відповідають згадки інструкції про останню битву під Ґоломбом (18 лютого), і загальний оптимістичний тон її; але що про сю битву згадувалось тільки між иншим, я думаю, що лист 22 лютого був висланий перед тим.

11) Тамже с. 267.

12) Архив Ю. З. Р. III. VI ч. 45 і 46.

13) Monumenta Hungariae XXIII с. 330.

14) Архив Ю. З. Р. III. VI с. 49.

15) Архив Ю. З. Р. III, IV ч. 51

16) Архив Ю. З. Р. III, VI ч. 48.

17) Transsylvania II с. 137 (передр. в Архиві Ю. З. Р. III. VI с. 117).

ЗНОСИНИ З РАКОЦІЄМ-ЙОГО ЗБЛИЖЕННЄ З КОЗАЧЧИНОЮ ДЛЯ ОПЕРАЦІЙ В ПОЛЬЩІ, МІСІЯ ЛЮЦА, ЗДЕРЖЛИВА ПОЗИЦІЯ ГЕТЬМАНА. ПОСЛИ МОЛДАВСЬКІ І МУНТЯНСЬКІ, ЛИСТИ ГЕТЬМАНА І ВИГОВСЬКОГО З КВІТНЯ, ДАНИЛО І ҐРОНДСКИЙ У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО БРУХОВЕЦЬКОГО У РАКОЦІЯ, ПОСОЛЬСТВО ШЕБЕШІ ДО ГЕТЬМАНА, ВІДПРАВА БРУХОВЕЦЬКОГО.

Ракоцій в сім часі також шукав зближення з козаччиною. Силкування Яна-Казимира і його партії-знайти порятунок у цісаря, включно до пропозиції йому корони польської в дідичне володіннє (ухвала і заходи Казимирових сенаторів з серпня-листопаду), мусіли Ракоція в високій мірі затрівожити. Об'єднаннє австрійських земель з польськими в руках архи-католицької династії-се була б смертельна небезпека Семигородові. Правда, цісар отягався, ніяк не хотячи втручуватися в війну з Шведами. Правда, знайшлася група маґнатів, яка супроти неохоти цісаря висунула плян посадити на польськім троні самого Ракоція, як спів-реґента Яна-Казимирового, або щоб Ян-Казимир адоптував його сина на свого наслідника на польськім троні. В грудні 1655 р. Ракоцій вислав до Любовлі свого канцлєра до сеї ґрупи прихильників, щоб ближче познайомитися з їx плянами. Але неприязнь виявлена до сих плянів Яном-Казимиром ще більше його вразила, і замісць брати сю корону з рук маґнатів під ріжними умовами, які здавались йому прикрими й обидними, він наміряється використати тяжку ситуацію Польщі, щоб здобути там своїй династії що вдасться зброєю, а не дипльомагтією,-без усяких умов і застережень.

От у таких обставинах він робить заходи, щоб забезпечити собі союз і поміч козаків на випадок операцій в Польщі. Формально він досі вважався союзником Яна-Казимира, але після невеликої помочи против козаків у Жванецькій кампанії він в р. 1654 і 1655 тримався нейтральности, посилаючися на свої клопоти в Валахії. Свої зносини з Хмельницьким, як ми вже бачили-робив під покривкою посередництва в інтересах Польщі: мовляв своїми зносинами і впливами хоче привести козаків до послуху королеві. Деякі його прихильники в Польщі й тепер, за сею традицією, звертались до нього як до посередника. Вєльопольский, каштелян войницький, повідомляючи про місію Тишкевича, висловлює побажаннє, щоб Ракоцій і з свого боку післав кого небудь до Хмельницького, не тільки, щоб привязати його до Ракоція, але й впливати через нього на Яна Казимира в інтересах дісідентів! 1).

Але тепер се Ракоцієві менше ніж коли небудь було в голові. Навпаки, його мусіли непокоїти вісти про те, що за посередництвом хана Казимирові вдалося знову взяти козаків собі на послуги. В інтересах Семигороду Козаччині треба було дати нову точку опори против Польщі, щоб затримати в опозиції. З другої сторони останній похід козацьких і московських військ під Львів і Галич давав серйозну пригадку: старатися відвести козаків від Москви, щоб вона не посунулася в сусідство Дунаю, а для сього знов таки треба було дати їм нові засоби і нових союзників против Польщі. Не без значіння була мабуть також і смерть головного Ракоцієвого союзника в Річипосполитій-невінчаного короля Литви Радивила, що зробив собі кінець в останніх днях 1655 року: тепер козацький гетьман лишився найбільшою й властиво єдиною могутньою проти-католицькою силою в Річипосполитій. Всі сі міркування мусіли привести Ракопія до постанови- з позиції нейтральної супроти козаків перейти на позицію приятельську і союзну.

З сими завданнями висилає він-десь при кінці 1655 р. свого нотарія Стефана Луца, що не раз їздив в сю дорогу. Подробиць про сю його місію не маємо-перед нами тільки його “асекурація” виставлена “в стариннім руськім городі Чигрині” (in vetusta Russorum civitate Czeherin). Дату дає лист гетьмана до Ракоція, висланий з сим Луцем- 9 лютого 1655 (не знати якого стилю). В своїй асекурації Луц заявляє; що його пан Ракоцій, вислав його “до найяснішого панства” (illustrem dоmіnаtіоnеm)-“до пана гетьмана, і до всього війська панів козаків Запорізьких для оформлення і закріплення вічної й незмінної його приязни”. Хоча гетьман і військо не мають сумніву щодо сеї приязни його світлости (Ракоція), але для тіснішого союзу (чи звязку), аби не лишилося місця ніяким подозрінням, Луц “від імени його світлости” присягає (fide mea mediante) за Ракоція на те, що поскільки гетьман і військо додержать приязни його світлости і його союзникові господареві (молдавському), так і Ракоцій 2) ніякому неприятелеві їx не помагатиме ні військом ні грошима, і не уложить з ним ніякого союзу. Луц під присягою обіцяє, що Ракоцій виставить від свого імени таку деклярацію 3). Гетьман відправляючи його 9 (19) лютого, перепрошує Ракоція, що ріжні пильні справи не дають йому змоги вислати разом з Луцем своїх послів; але він готов підтримувати приязні відносини, як годиться між християнами, і як тільки упорається з своїми справами, так вишле своїх послів. “щоб постановити про все, що буде треба” 4).