Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

20) Свідчення бранців узятих в середині листопада-у Кубалі в додатках с. 406.

21) Тамже с. 407.

22) Акты X с. 131.

23) Жовнинський отаман Зощенко оповідав Стрешневу 11 (21) жовтня: “Пішов гетьман у Волоську землю, а з волоської землі мабуть піде під Камінець на короля” (с. 44). А 13 (13) жовтня Юрий Хмельницький оповідав послам, що його батько з-над Дністра, відібравши частину козаків і Татар пішов під Сучаву-визволяти Тимоша (“потому что гетманской сынъ Тимофей... отъ Венгоръ и отъ Мутьянъ и отъ полскихъ людей изъ осады не освободился”), а сам з військом і з Ордою від Дністра пішов під Камінець (с. 45). Відомости жовнівського отамана, очевидно, на кілька день мусіли бути старші,-припускаючи, що вони були вірні і докладні.

24) Акты Х с. 44.

25) Тамже с. 54.

26) Цифру сю дає Радивилів-с. 54.

27) Оповіданнє Харка власне так треба розуміти, що гетьман з-над Богу, з Соболівки вислав військо в поміч синові, сам якийсь час іще лишився на місці, а потім рушив за Дністер на Камінець: “Гетьман Б. Хмельницький стоїть на Богу, в містечку, що зветься Соболеве, а в Волоську землю-визволяти свого сина від Венгрів і Поляків-післав козаків тисяч з 20, та кримські люде пішли з ним; а сам кримський хан і Орда стоять від гетьмана з милю або більше, і з ним Орди тисяч з 40”.-с. 43.

28) Міркую так: Степан виїхав до гетьмана з вістями, що московські посли недалеко Путивля-що було 12-13 н. с. жовтня, а 28 вернувся від гетьмана до Чигрина з наказом, щоб чигиринський полковник тих послів затримав у Чигрині і до війська не пускав. Справа була спішна, і довго у гетьмана він не міг лишатись-значить був у нього десь 21-22 жовтня-с. 51.

29) Тамже с. 52.

30) Я се відзначив уже, що таким чином приходиться признати незручною вигадкою сумну стрічу гетьмана з тілом сина в поході, що пішла в літературі. У Костомарова читаємо-з цитованнєм Бантиша-Каменського: “В дорозі Богдан несподівано стрів козаків, що верталися з Сучави. Вони везли з собою гріб Тимофія, укритий двома коврами. “Хвала Богові-сказав старий-мій Тимофій умер як козак і не дістався до рук ворогів” (с. 635). Останнє, як бачимо, походить з звідомлення Стрешнева, але воно ж і заперечує можливість всякої стрічі Богдана з тілом сина-не то що несподіваної.

31) Так говорять “авізи”, зложені на підставі свідчень отсього Татарина, й инших бранців-Міхалов. с. 695.

32) “Вийшли з Криму не на довший час, як тільки щоб Лупула поратувати і Сучавські скарби відібрати”-конфесати Ґенестия.

33) Коховский каже, що саме Камамет мурза привіз сю відомість (с. 391), але Ґенестий, що сам був з Камаметових людей, нічого про се не згадує і дає розуміти, що сучавська капітуляція тоді не була ще відома. Авізи з листопада кажуть, що сю відомість дістав султан, післаний з Лупулом (Міхалов. с. 659). Виглядає се, як окрема від Камамета експедиція-але кінець кінцем на сім не можна дуже настоювати, і може бути, се було одно і те саме.

34) Акты ЮЗР. Х с. 54.

ПОХІД ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА НА БРАСЛАВ — ПОЧАТOK ЖОВТНЯ, НОВІ ВІСТИ, ПОВОРОТ ПІД ЖВАНЕЦЬ.

В польськім таборі з приводу листів Хмельницького і відомостей привезених Паліцким та иншими вістунами в останніх днях вересня відбувалися довгі і часті сенаторські наради над сим питаннєм: чи далі зіставатися під Камінцем і приложити всі сили до ліквідації сучавського епізоду, чи йти на Україну-використовувати несприятливу ситуацію козацької сторони. Інформації, на яких спирався король й инші прихильники наступу на Україну, резюмуються так: Татар у Хмельницького нема, він і не дуже їx сподівається, хоч часто по них посилає; чернь збиратись до нього не хоче- так переказують відомости привезені Паліцким в “авізах з-під Камінця”. “Татари відступили від Хмельницького; чернь він силоміць виганяє (на війну), але та не хоче його слухати” (реляція Каліньского). “Хмельницький уступив з військом за Дністер (роз.: Дніпер), просить милосердя і на всякі умови згодиться” 1). “Лишився без всякої сили, бо чоло реєстрових козаків післав на одсіч під Сучаву, мало що лишивши при собі, а чернь, побачивши, що Татар немає, не хоче до нього збиратись” 2).

Арґументи опозиції против походу викладала промова великого маршалка Юрия Любомірского 3). Він уважав помилкою вже те, що король вислав польське військо під Сучаву і сам ішов під Камінець, підтримуючи сю сучавську експедицію і стягаючи на себе закиди, що сили Річипосполитої, час і видатки вжито на ратованнє стороннього володаря-воєводи Стефана. Але кидати нездобутою сю фортецю-або “курничок”, як його зневажливо назвав промовець і пускатися в рискований похід на Україну- здається йому ще менше оправданим: неприятель зістається в тилу, звязок з союзними військами розривається; у тих, що облягають Сучаву, настрій упаде: “народи сі мають вдачу легку й плоху”. Против сього виставляють такий арґумент, що дальше стояннє виголодить Камінець, “antemurale нашої вітчини”; але на се відповідь: треба взяти способи, щоб королівський обоз взагалі не нищив краю, бо при теперішній ліценції війську на пустошеннє міст і сіл король виголодить цілу Польщу. Пускатися ж на Україну цілком небезпечно-особливо не маючи певних відомостей, “добрих язиків”, як тепер. Коли неприятель піде против королівського війська і змусить його в якій небудь несприятливій місцевості до бою, воно, на гадку промовця, не зможе йому противстати. Але певніш, що він не стане змушувати до бою, тільки десь візьме в облогу-а се значило б повну загибіль Річипосполитої і самого короля. Поза тим які можливости? Викликати неприятеля на бій-неможливо; розложити на Україні військо тепер коли непогода жене вже під дахи-не підходить. Стати обозом в таку пізню пору, і далі під зиму-так само!

Виводи були досить справедливі, але король був сильно ображений критикою його тактики, і з гнівом висловився про неї, що вона “пресумційна”, подиктована упередженнєм, тому він не вважає погрібним на неї відповідати. Маршалок був тим дуже ображений, написав до канцлєра листа, де виводив, що таким трактуваннєм у сенаторів відбирається свобода слова і думки. Канцлєр на се досить різко відповів, що маршалок цілком недорічно вдався в критику того, що вже сталось і його не можна поправити, а в вину королеві його ставити не можна, бо він розпоряжався походом за порадою сенаторів 4).

Король і сим разом пішов за радою тих, які вважали потрібним наступати на козаків в глибину України, або притакували таким бажанням короля-кінець кінцем нам трудно зміркувати, хто кого властиво підбивав на се: король своїх повірників- чи навпаки. “Король хоче зимувати в Київі, дай Боже щасливо” 5). “Хоче навідати й Чигирин, а коли буде можна-то й Татар Буджацьких”, в їх кочовищах 6). Такі були обозові гасла. Війську дано наказ наступати на Бар і відти на Браслав 7). За сей час прийшли відомости про смерть Тимоша; капітуляція сучавського війська здавалась безсумнівною й скорою, се розвязувало руки для наступу на Україну: молдавські, семигородські, мунтянські полки покінчивши з Сучавою мали йти з королем на козаків. До Сучави посилано Гувальда з артілєрією і заразом Маховского з дорученнєм за всяку ціну договоритися з козацькою залогою і Лупуловою дружиною, як ми знаємо 8). А король став лагодитися на Бар і Браслав.