Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

15) Тамже с. 685.

16) Акты Х с. 39-40. Міхалов. ч. 274.

ПІД ЖВАНЦЕМ, ВІДОМОСТИ ПРО ХМЕЛЬНИЦЬКОГО ЗІБРАНІ ПОЛЯКАМИ, ВІДОМОСТИ БРАНЦІВ З ДРУГОЇ ПОЛОВИНИ ЖОВТНЯ, СИТУАЦІЯ В СЕРЕДИНІ ЛИСТОПАДА, НЕБЕЗПЕКА БЛЬОКАДИ ДЛЯ ПОЛЬСЬКОГО ВІЙСЬКА.

Мали приємність зробити свідком своїх сучавських тріумфів і московського гінця Вонифатьева, що приїхав до польського табору саме підчас сих пересувань в напрямі на Бар і назад. Вислано його в середині серпня, з царською грамотою 31 с. с. липня, що до ріжних жалів, які мали вирецитувати великі посли, додавали ще деякі біжучі урази: підстароста Нарбут прислав до вяземського воєводи листа з неправильним королівським титулом, а пограничні поміщики з Ржевської околиці скаржилися на розбійничі напади людей з-за польської границі 1). Гонець мав віддати сю грамоту великим послам, але стрів їх, коли вони вже вертали, і післали його до королівської кватири. 10 н. с. жовтня король дав йому авдієнцію під Жванцем і прийняв царську грамоту- але уніятський епископ Суша при тім звернув увагу двору, що в сій царській грамоті теж єсть дефект: цар не назвав короля братом як годиться. Ухопилися за се, щоб прочитати нотацію цареві. Одному з королівських секретарів, Млоцкому доручено звернути увагу гінця на сю помилку: от мовляв, цар так суворо упоминаєтся за польські прописки, а його власна канцелярія допускає он які помилки. Млоцкий мав зробити сю увагу начебто від себе, а не з королівського наказу, “.бо з такими гінцями нема звичаю вести переговорів, і їх роля обмежується тим, що вони передають в королівські руки листа і одержують відповідь”; потім він мав повезти цареві офіціяльну королівську грамоту на сю ж тему 2). Гінцеві ж рішили показати тим часом польський тріумф над козаками при відправі, що була призначена на день 14 н. с. жовтня, але як з тексту звідомлення виходить, той же хорунжий Осіньский, що прийшов закликати гінця на відпускну авдієнцію, пояснив йому як се буде зроблене. “Нинішнього дня (в переддень відправи) вислано з Камінця відділ жовнірів, щоб вони тих арештантів-розбійників, що розбивали по дорогах і сидять у вязниці в Камінці, повязали і завтра повели до обозу тоді як гонець буде їхати до короля на відправу-аби він їх побачив, і як побачивши спитає, що то за люде, жовнірам велено говорити, що вони здобули Сучаву і ведуть тих козаків, що билися з Поляками і були взяті в полон у тім бою. І про Тимоша Хмельницького будуть йому говорити, що його вбито. Але і Сучави не взято, і Тиміш жив-сидить у Сучаві, а під Сучавою вхоплено всього тільки двох козаків, і вони сидять за вартою в обозі. Отже що ті жовніри завтра говоритимуть, аби гонець тому в нічім не вірив”.

Дійсно коли другого дня Вонифатьева повіз полковник Мінор на авдієнцію, в дорозі наїхали вони відділ жовнірів, що вели до обозу 12 чоловіка повязаних. Вонифатьев не хотячи робити приємности, не став питати, але за нього Мінор і пристав Млоцкий спитали тих жовнірів відки вони їдуть, і що то за людей ведуть, і жовніри їдучи з ними почали оповідати: полковник Кондрацкий з польським військом взяв Сучаву, де був замкнувся Тимошко Хмельницький з своєю тещею домною, жінкою старого воєводи Василя; з ним було 15 тис. козаків. Тимоша вбито з гармати, козаків що були в Сочаві (частину) порубано, а 3 тисячі взято живцем, і се вони ведуть таких до обозу. Ті ж козаки, що піддалися добровільно, присягли королеві, що з королем вони воювати не будуть, і їх пустили добувати Хмельницького. А скарби волоської княгині везе полковник королеві сам” 3).

На відпускній авдієнції Вонифатьев одержав королівську грамоту-в ній здержливо відповідалося на царські жалі-відкладаючи инше до задуманого посольства Млоцкого, і з тим Вонифатьев поїхав, одержавши деякі інтересні документи-як напр. оті листи Хмельницького з Борку, мабуть умисно йому підсунені польськими “приставами”, аби Москва знала, що Хмельницький королеві кориться без усяких застережень 4).

Відомости одержані в обозі Вонифатьев збирав в такім образі. Хмельницький стоїть з ханом під Білою Церквою, збирає військо. Козаків при нім 30 тис., татарського війська 40 тис. З-під Білої Церкви розіслав він татарські загони під ріжні українські міста, і оден такий загон зайняв коней і худобу під Баром і язиків забрав 5), під Кремінцем, під Луцьком, під Теребовлею забрали тутешніх людей, а Пропоєск (?) спалили, людей витяли і в полон позабирали. Боїв у коронного і литовського війська з козаками не бувало; 300 чоловіка післано з королівського табору при кінці вересня в під'їзд, але до 7 (17) жовтня вони не вернулися, і відомости від них нема. З королем стоїть 20 тис. кінного і пішого війська; наоколо зробили рів і вали, а через Дністер поставили міст-для війська що буде з-під Сучави йти до обозу (л. 74-5).

В тих днях, 10-15 жовтня, як оповідає Доні, були трівожні вісти від воєводи Стефана і Кеменя з огляду на сподіваний похід Хмельницького і хана, і знову виникло питаннє, чи не йти королеві самому на Волощину, рятувати союзників і польське військо що ще було під Сучавою. Доні каже, що 12 жовтня в королівській кватирі в сій справі відбувалася нарада, і плян походу на Волощину відкинено старими міркуваннями, що відомости про похід Хмельницького можуть бути фальшиві, підстроєні Лупулом, а перехід на волоську територію може викликати ускладнення з Туреччиною. Потім поруч вістей про капітуляцію Сучави прийшли инші заспокоюючі відомости. Польський роз'їзд, що пройшов на 30 миль на схід і привів з собою якогось козака з Ямполя, приніс на 20 жовтня відомість, що про Татарів ніде не чути, і про Хмельницького такі поголоски, що з огляду на слабі свої сили він навіть не відважується триматися на Україні, бо пішли чутки, що після капітуляції Сучави король з молдавськими і семигородським військом посуне на Україну. Селяне, особливо на Браславщині, прагнуть спокою і королівського приходу 6). А що до хана той козак з Ямполя розповів, що через Ямпіль переїздив післанець від баші сілістрійського до хана з наказом султанським, аби жодним чином Хмельницькому не помагав і до Польщі не вступав. З другої сторони Януш Радивил, мовляв, повідомляв, що хоч його військо не велике, більше як 7 тис. зібрати йому не вдалось, але він готов з свого боку підтримати королівський похід на Україну, як попереднього разу. Під впливом сих звісток знову рішено було відновити похід на Браслав. 20-21 мали перевести перегляд війська і після сього рушити в похід 7). Але сі пляни знову перебили точніші відомости отримані від бранців-козаків і Татар, захоплених польськими під'їздами при кінці жовтня. Маємо їх-на жаль, переважно не в автентичнім тексті, а в формі “авіз”, підсумків і переповіджень зроблених ріжними неофіціяльними кореспондентами з обозу- того матеріялу, на якім, мовляв, сі язики сходились 8).-

Хан збирався йти на Сучаву, але почувши про смерть Тимоша сам затримався, а туди післав тільки своїх людей. Був післанець до хана (з-під Сучави?), щоб він козакам не помагав; хан на се відповів: “Коли Поляки сучавських скарбів рушати не будуть, не дам помочи козакам”. Але його післанець з Татарами таки пішов під Сучаву. Про те що Сучаву взято в ханськім війську ще не знали 9).

Хан мабуть скоро вернеться, лишивши з Хмельницьким Муняк-султана, але то ще не знати напевно. З-початку поспішав, але потім, як прийшли листи від баші сілістрійського, не так уже спішиться. Що сам король в обозі, про се в татарськім війську відомо, але воно не спішить наступати, бо коні худі-вигодованих коней Татари мають мало. Хмельницький настає, щоб наступати на короля скорше, але хан вимовляється, хіба під наставаннями Хмельницького буде наступати.

Татари взагалі не радо йшли на сю війну, тільки що Хмельницький і воєвода Василь наставали. Пустошити міста заборонено, видано гострий наказ щоб Руси не чіпали, за своєвільство кількох Татар повішено. Постачають з міст припаси скільки треба за листами ханськими. Але бракує кожухів. Більше як місяць не думають тут бути: як би навіть хотіли, то не можуть-через Калмиків. Всі орди від хана б відступили, як би він схотів тут зазимувати 10).

Хмельницький стоїть уже на Деребчині під Шаргородом, день дороги від Орди 11). З ним 20 тисяч козаків (або як инші рахували-козацтва доброго разом з “мотлохом” понад 30 тисяч). Хан привів всю Орду-з виїмком добрудзьких. Мало що їх менше ніж було під Берестечком, але козаків значно менше: богато повимирало від повітря, инші йти не хотіли, тільки козацька старшина та приятелі Хмельницького лишаються в війську.

Відносини між гетьманом і мурзами напружені, як ми вже то чули,-хан старається їх годити: “Татари вирубали були одно містечко,-хан велів їх скарати на смерть”. Щоб трохи заінтересувати Орду, вислано під'їзд на Волинь-Татар з козаками, коло 12-13 жовтня: вони захопили несподівано Заслав, Корець, Острог, наловили шляхти, з жінками і дітьми 12). Після такого приємного початку сі наїзди повторювано і далі 13).

“Солтана-калґу 14) вислав був (хан) з кільканадцятьма тисячами з Василем господарем давнішим в одсіч Сучаві, але довідавшися в дорозі про жінку і скарби, що їх забрано, він вернувся назад, а татарська кіннота, збочивши, підійшла під наше військо, і тоді погромлено хоругов п. Тележиньского на Дністрі” (про сі погроми польського війська, що в неладі йшли з-під Сучави, ширше оповідає “Нарратива”).

Козацьке військо що було в Сучаві, в порядку прийшло до козацького обозу, і віддали Хмельницькому, як бранця, ротмистра Могильницького, приставленого до них від Маховского, щоб він відвів їх до королівського обозу. Хмельницький їx відправив додому, наказавши скоро вертатись. Воєвода Василь з Хмельницьким, але з ним тільки сто Волохів; чи будуть його провадити на господарство, не знають 15).

“Татари далеко більше ради радять ніж козаки” 16). “В день виїзду з війська (26 жовтня) була (у Татар) рада над тим, чи далі стояти на Руси, довший час, чи вертати до Криму. Ту раду пустив хан на все татарське військо, і воно кричало, і все на тім згодилися, що не маємо кожухів і не маємо що їсти, й инші недостатки нам докучають: краще вернутись. Хмельницький пригадує присягу, що хан не повинен від нього відступати; на се Орда відповідає: під Камінцем немає поживи; не маємо кожухів, зима перед нами; досить тобі, що частина Орди зістанеться при тобі. Раду відложено на 20 день, аби тим часом довідатися, чи король лишиться на місці, чи буде наступати, чи піде назад; в залежности від того хан відложить пробуток війська на Україні, але з тим щоб все ж таки перед снігом вернутись, лишивши 20 тисяч при Хмельницькім. Коли Татари на нього нарікають, Хмельницький потішає їx надією на ясир: “Моя голова в тім, каже, що вас наділю невільниками”. Настоює на тім, щоб обидва війська (татарське і козацьке) наступали ближче; але чауш турецький остерігає хана: коли наступиш на королівське військо, Порта поставить на твоє місце иншого хана”.

Так оповідав Татарин Ґенестий 17); він каже, що сам на власні очі бачив чауша в Ямполю,-він приїздив, мовляв, з наказом, щоб Орда не мішалася до війни короля з козаками. В дійсности таке толкованнє було пущене мабуть з ханського осередка, щоб пояснити стриманість його супроти козацьких плянів наступу. Далеко правдоподібніш переказує се турецьке посольство оден з авізантів-що чауш привіз від Порти “гарячу заборону ханові-не пустошити землі Волоської і Мультянської і під карою смерти не заганятися в волоські границі” 18). Взагалі те що знаємо з тодішніх царгородських настроїв, не промовляє про турецьку інтервенцію на користь Польщі.

Инші автори авіз, чи то на підставі свідчень инших бранців, чи з власної інтеліґенції додають до освітлення сих відносин дещо не позбавлене значення. Оден з них пише: “хан уже хотів відійти, ледво його Хмельницький упросив і закупив, що він згодився почекати ще 20 день-термін тому коло с. Мартина. Причина, чому він (хан) так квапиться назад, те що пішов сюди він проти волі Порти, від котрої мав чауша з тим, щоб він до нашої і волоської війни не мішавсь, та ще Калмиків на себе дуже сподівається” 19). У другого читаємо такі пояснення: Татари так спізнились, не вважаючи на часті посольства і заклики Хмельницького, тому що там худі коні, і хан тільки на те рушив з Криму, щоб дістати сучавські скарби; помилившися в сій надії, аж тоді “звернув на Русь і привязався до Хмеля”. Третій додає, що Хмельницький прохає хана наступати на короля, обіцяє йому певну побіду, але мурзи не радять, побоюючися повторення Берестечка. Хан велів свому війську зібрати провіянт на 10 день-стільки, видно, хоче ще там стояти, але тим часом має вислати великий під'їзд 20).

Надходили вісти про татарські наїзди на Волини, напад на “сучавчиків”, які мандрували до королівського табору, про пустошення Подністровя-“над волоським берегом хлопів стинають, кількасот хлопів замкнулися в однім замочку, добре боронилися небожата, кілька днів їх здобували” 21). А далі такі відомости принесені в останній день жовтня: хан з усею Ордою стоїть не так далеко-під Шаргородом, “збирається вислати великий під'їзд під королівський табор, а за гарячими проханнями Хмельицького хто зна чи й не лишиться зимувати на Україні-бо вже Хмельницький для Орди збирає провіянт” 22). Під сими вражіннями 6 листопада відбулася в королівській кватирі велика рада над дальшим пляном, що його робити: далі стояти безчинно під Жванцем, чи йти на неприятеля? 23). Ракоцій, приславши двохтисячний полк на поміч, разом з таким же полком молдавським, через посольство своє заохочував короля до рішучого наступу, обіцяючи прислати більше військо 24). Війшовши в конфлікт з Хмельницьким, він і воєвода Стефан бажали собі, щоб король приборкав його-щоб він не схотів потім віддячити їм за Сучавську історію. Але гадки польського штабу двоїлись; як посереднє внесеннє пропоновано, щоб король лишився з пішим військом в Жванці, а комонника пустив против неприятеля; але кінець кінцем і на се не рішились.

До царя вислано з Млоцким королівську грамоту датовану 15 листопада. Король починав від московських нарікань в справі польських прописок 25), нагадував, що з московської сторони також бували прописки і вказувалися польською стороною, і висловляв бажаннє, щоб такі помилки, що діються “не от злобы и недомыслу, а от неостереганья и неведомости писарей”, не були приводом до неприязни і “разорения мира”. Навпаки-щоб любов і приязнь між обома державами ширилась і росла “на попрание поганых бисурман”. Для сього король уважав потрібною висилку мішаної пограничної комісії для розбору “порубежных дЂл” і залагодження всяких починених кривд. Далі подавав до відому ліквідацію Сучавського епізоду: