Історія України-Руси. Том 9. Книга 2

19) Доні c. 561.

20) Акты Ю. З. Р. Х с. III.

ЛИСТИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО “З БОРКУ 8 ВЕРЕСНЯ 1653”, МОТИВИ ПОСОЛЬСТВА.

Посольство від Хмельницького, згадане в депешах Доні вперше 21 вересня 1), а в “Авізах з-під Камінця”, датоване “з Чигрина 4 вересня” 2), в дійсности носило дату “з Борку 8 вересня”. Листи вислані з тим шляхтичом-бранцем Паліцким знайшлися в посольських актах-привезені з королівського табору гінцем Іваном Вонифатьевим. В тім часі, коли в польськім таборі не могли добитись ніяких вістей про козацьке військо, і губилися серед усяких більш і менш фантастичних гадок,-Хмельницький стояв під Чигрином, чекаючи хана, та ріжними способами підбичовуючи козацьку мобілізацію, що проходила дійсно дуже мляво, судячи з усього. Хоч йому безсумнівно дуже хотілось підтримати молдавські операції свого сина, він очевидно не міг сього зробити з тими силами, які тоді мав, і в тодішніх настроях війська і людности, які навколо себе бачив. І от стоючи тут, він висилає з сею датою (не знати наскільки точною!): з Борку дня 7 і 8 вересня листи до короля, гетьмана і канцлєра. На жаль, листи до короля і канцлєра маємо в досить лихому московському перекладі з тих польських копій, що привіз Вонифатьев 3), тільки лист до гетьмана в ориґінальнім, польськім тексті 4)-наводимо в перекладі листа до короля:

“Найясніший і непобідимий милостивий королю, пане наш многомилостивий! Виславши богато листів до в. к. милости, п. н. м., з вірним підданством нашим-трохи не через усе літо чекали ми ласки в. к. м., але й досі її не отримали. Явне нещастє наше то вчинило! То бачучи ясно, що твоя кор. м., велико розгнівавшися, свій гнів панський на нас, слуг і підданих своїх, і на долю землі своєї розлити зволив єси,-ми з нашої природженої підданської покори прибігаємо до престолу в. к. м, з униженим проханнєм. Благаємо смиренно, аби в. к. м. змилосердився над нами, найнижчими слугами і підданими своїми, як пан милосердний: попередні діла, що попустом божим вчинилися, пробачити зволив і до давнішої своєї ласки прийняв, і стримавши гнів свій панський, про волю свою хоча б без мил. панів комісарів нас сповістив. Ми ж її прийнявши, будемо старатися-скоро тільки отримаємо милостиве пробаченнє, і сум землі нашої за таке велике пролиттє християнської крови нагородимо значними і пильними нашими послугами Річипосполитій на чужих границях, потом і здоровєм нашим,-як тільки хоч найменший наказ від в. кор. мил. прийде.

“Хоч досі ріжні люди обмовляли нас лукавими обмовами, і ми за ними відпали були від милостивої ласки в. кор. м., але тепер ужалившись і жалуючи, аби кров християнська більше не розливалась,-заразом упадаючи перед престолом в. к. м., покірно просимо, аби в. к. м. не дозволяв військові наближатися до нас, а негайно волю свою панську через їх м. панів комісарів, або через кого воля в. к. м. буде, нам подав, а ми на то пристати раді будемо. Ми тої милостивої ласки і панського милосердя з радістю чекаємо, а ніякої неправди не замишляємо і замишляти не будемо, тільки в-третє милостивої ласки в. к. м. просимо. А як її і по сім проханню нашім не отримаємо, а в. к. м. схотів би на нас наступити,-тоді з великим жалем поневолі прийшлося б нам по чужих кутах розійтися. Але не сумніваючися в ласці в. к. м. за тим проханнєм нашим, коли б чим ми престол в. к. м. образили, пробачення дуже просимо, і по сім самі себе з униженими услугами нашими милостивій ласці в. к. м. яко найнижчі поручаємо. Дано з Борку 8 дня місяця вересня 1653 р. В. к. м., п. н. м. найнижчі слуги і вірні піддані Богдан Хмельницький гетьман з військом в. к. м. Запорізьким”.

Лист до канцлєра нічого не додавав до змісту сього листу-тільки прохання, щоб канцлєр вставився перед королем і поміг осягнути пробаченнє і сповненнє сього бажання: щоб король, не наступаючи з військом, вислав до козаків своїх комісарів і об'явив їм свою волю. В листі до гетьмана Потоцкого Хмельницький заявляє, що він рішив відкинути лукаві ради сторонні (очевидно в значінню-заграничні), що його досі баламутили, і з того виходили тільки жалюгідні для козаків, а втішні для неприятеля наслідки 5). Козаки бажали б краще звернути свою зброю на сторонніх неприятелів Річпосполитої і винагородити їй понесені утрати,-аби лише король припинив свій наступ і через комісарів об'явив їм свою волю-котру вони готові прийняти. Хмельницький просить Потоцкого вжити свого авторитету у короля, щоб він з довірєм поставився до сього підданства козацького війська і припинивши похід, прийняв його в свою “панську протекцію”.

Як бачимо, се було повтореннє посольства Антона Ждановича, тільки в більш загальних і покірних тонах, без тих конкретних умов і вимог, що ставило попереднє посольство -як се з приємністю відзначує згадана обозова реляція: “вже він не домагається ніяких давніх пактів, а тільки питає, чим має показати своє вірне підданство”. Се доволі вірна характеристика сих листів-досі не відзначених дослідниками. Той же анонімний автор авізів додає, що на сі листи Хмельницький “одержав таку відповідь- аби Татар відправив, сам спокійно в Чигрині сидів і на Україні для війська нашого живність готовити велів” 6).

На що робив Хмельницький і його прибічники сей крок-такий несподіваний після всіх таких рішучих запевнень перед московськими післанцями, що вони з Поляками миритись не хочуть, і таких же катеґоричних заяв перед ханом, що козакам потрібна негайна поміч супроти наступу королівського війська? Те що писалось тепер-коли його взяти серйозно, виглядало як чиста капітуляція: пропозиція королеві подиктувати по своїй волі умови козакам через своїх комісарів, так воно було й прийнято і розтолковано в королівськім окруженню. Але в дійсности для такої капітуляції не було місця. Коли не маси то верхи війська перейняті були бажаннєм рішучої розправи з Польщею, і тепер, коли все певнішою ставала надія московської оружної інтервенції, козацькі верхи мабуть менше ніж коли небудь могли думати про капітуляцію перед польським військом і польською шляхтою. Фастівський сотник захоплений в Коростишові польським під'їздом в тих же приблизно днях, коли Хмельницький висилав свої листи, на допитах свідчив, що “одно серце і намір усіх: битися поти, поки або згинуть, або нас (Поляків) вибють”. “Дуже посмівався той же сотник з короля і з Ляхів, що такі вони легковірні: вірять, що Хмельницький присилав з покорою-просив милосердя; богато ще мені оповідав мій челядник, що чув від того сотника-прикро й писати-бодай того не дочекати” 7). Такий був настрій козацького війська.

Тому роздумуючи над мотивами сеї нової “стратеґеми” гетьмана приходить мені на думку шукати пояснення в тім ефекті, який лист його викликав в польськім штабі. Про се ми маємо досить докладні відомости, і нема нічого неправдоподібного, що гетьман і його штаб, маючи досить докладні відомости про настрої королівського окруження і самого короля, могли досить вірно обрахувати ті висновки, які зроблять вони з козацької капітуляції, в звязку з відомостями про слабосилість козацького наступу, і які се може дати наслідки-цінні для козацької сторони. Уявляю їх собі так. Відомости і докази слабости і прострації в козацьких рядах заохотять короля до походу на Україну, полишивши Сучаву місцевим силам. При неорґанізованости і непідготованости польського війська до такого глибокого наступу се може привести його тільки до нового розпаду. А з другого боку такий наступ може порушити хана до походу, так як він то заявив козацьким послам: що він рушить тільки в такім разі, коли король дійсно піде на Україну. З поміччю хана можна було б знищити польське військо, коли б удалось його наново звабити в глибину України-як се власне хотілося королеві.

Примітки

1) “Така чутка, що сим разом він прислав польського шляхтича, що був у полоні, аби поставити нові підступні пропозиції замирення” — с. 560. В депеші 25 вересня: “Хмельницький написав кілька листів до короля і сенаторів — приніс їх польський шляхтич, відпущений для сього з полону; признається начебто, що попередніми разами, прохаючи замирення і пробачення, він не дуже щиро був настроєний до згоди і користання з королівської ласки, але тепер-запевняє-щиро піддається королеві, просячи пробачення і певного спокою” (с. 562). В иншій депеші з того ж дня: “В листі до короля... він запевняє, що досі він слухався лихих нарад і носив у собі фальшиві надії; благає не наступати зі зброєю, а вдоволитися висилкою комісарів з повновластю залагодити все відповідно до бажання й. кор. вел.-і додає, що коли й. кор. в. схоче вживати далі сили і збройно йти на Україну, то він з козаками пуститься навтеки, кине сей край і буде шукати притулку там, де доля його подасть” (с. 561).

2) “Післав з Чигрина, датою 4 вересня, вязня шляхтича з покірними листами, не домагаючись уже ніяких давніх пактів, а тільки питаючи, чим має показати своє вірне підданство”-Міхалов. с. 673. Се зовсім сходиться з змістом листів з-під Борків, ясно, що мова йде про них. Сюди ж належить згадка в листі Каміньского з-під Бару, тамже с. 681.

3) Польські справи 1653 р. стовбець 7, звідомлення Вонифатьєва, листи 76-94.

4) Бібліотека орд. Замойских ркп. 1807 л. 99.

5) gdysz szczerze i. kr. mci upokarzamy się, odrzuciwszy wszystkie obludne postronnym ludzу persuasie, za ktoremi po te czasy uwiedzeni bylismy, co tylko z zalem naszym a vciechą nieprzyiacialgką.

6) Міхалов. с. 673.

7) Лист Гулевича з 26 вересня, сотника захоплено “завтра два тижні”, себто 13 вересня н. с. — Міхалов. с. 671. Дата виступу Хмельницького на сполученнє з Татарською Ордою: завтра чотири тижні, подана досить вірно, очевидно сотник мав про се докладні відомости, а що в передачі Гулевича се вийшло як виїзд гетьмана “до Криму”, очевидна вина тих що переказували сі пояснення. Супроти того варті уваги свідчення сотника, що під Білою Церквою стоять сім полків і з ними 12 тис. Татар.

ПЛЯН ПОХОДУ НА ВОЛОЩИНУ, ОПОЗИЦІЯ ПОХОДОВІ НА ВОЛОЩИНУ, МІСІЯ Л. КАПУСТИ, ПРИХІД ХАНА, ВІДНОВЛЕННЄ ДОГОВОРУ, ЕКСПЕДИЦІЯ НА ВОЛОЩИНУ, ВІСТІ ПРО СМЕРТЬ ТИМОША.

Такий дипльоматичний і стратеґічний плян був вислідом нарад, що відбувалися в Борку, в очікуванню хана. На превеликий жаль до нас долетіли тільки уривкові відгомони сих нарад, записані московським посольством Стрешнева, Путивльський гінець Яцина, що побував в обозі під Бортом чи Бірками 1) і незаставши тут гетьмана, бачив його потім в Чигрині в середніх днях вересня н. с., на жаль лишив нам сим разом мало цікавого: його звідомленнє повне ріжних баламуцтв, недоговорень- мабуть мало що він знав сим разом від самого гетьмана, а доштуковував ріжними приватними відомостями і спеціяльно про раду не чув нічого 2). Стрешневу ж чигиринський наказний полковник Василь Томиленко так потім розказував про неї: “Як гетьман був у Чигрині і стояв під Борком, була у гетьмана і всіх їx (полковників) рада, щоб з королем не миритися, через його неправду в присягах,-хоч би й загинути всім! Бо Ляхи хочуть й усіх обманством погубити. А бути під царською рукою” 3). Сюди ж мабуть належить і згадка Павла Яненка-Хмельницького, що король прислав гетьманові листи-розписано в них якому сенаторові котрим воєводством володіти,-“але у них про те була рада, і ухвалили на ній, щоб з королем і сенаторами ніякої згоди ні договору не робити-хочби й згинути всім! а котрі лишаться цілі (в випадку польської перемоги), тим тікати в царські городи-бо хто не втіче, від Ляхів жив не буде” 4).