Історія України-Руси. Том 7

13) Записка Замойского в Starożytności polskie I c. 107.

14) Так виходило б з слів Кішки — лист у Стороженка с. 320; Замойский просив їх вислати наперед три, або принаймнї дві тисячі — Listy c. 74.

15) У Ґурского (як низше) с. 256.

16) Про сю кампанїю маленька розвідка К. Ґурского Wojna z wojewodą wołoskim Michałem w r. 1600-ym (Ateneum, 1892 т. IV).

17) Реляція Бартоша Верещинського — у Стороженка с. 320.

18) Kiedy się też trafi na posługę kr. i. msczi i rzeczypospolitey iść, aby sługa i. k. mczi przy nas zawżdy był, — około sądow naszych — aby nas żaden nie sądził kromy starszy nasz a komisarz i. krolewskiej mosczi.

19) Listy c. 75 (дата хибна, замість 1600 треба 1601).

20) Volum. legam II c. 401.

V. Східня Україна і козачина на порозї XVII в. Соціальне значіннє козацтва.

ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: ЗНАЧІННЄ ВІЙН 1590-Х РОКІВ І МАТЕРІАЛІВ ПРО НИХ ДЛЯ ВИЯСНЕННЯ ЕВОЛЮЦІЇ Й ЗНАЧІННЯ КОЗАЧИНИ. НЕВИРОБЛЕНІСТЬ КОЗАЦЬКОЇ ПРОҐРАМИ В 1590-Х РР.

Козацькі війни 1590 р. не тільки мали важне значіннє в розвою українських відносин, де в чім затримавши, де в чім приспішивши їх еволюцію. Вони кидають своїми богатими (розмірно) звістками про козачину на тлї українських відносин того часу цїлий сніп світла і на еволюцію козачини і на значіннє і впливи, які вона здобувала собі на суспільні і полїтичні відносини східньої України. Тому представивши в попереднїм роздїлї формальну, зверхню історію сих подїй, ми повинні ще раз вернути ся, щоб витягнути з них те, що дають вони на загальнім тлї наших відомостей з суспільних і полїтичних відносин України, як показчики або як симптоми, для розуміння еволюції сих відносин в звязку з розвоєм козачини як дуже впливового і сильного суспільно-полїтичного фактора.

Правда, козацькі рухи й війни 1590-х років, коли дивити ся на них в цїлости, роблять дуже хаотичне вражіннє. Вони й не були одностайним рухом, а рядом конфлїктів в ріжних сферах, з боку ріжних ґруп і течій козачини, й тільки під кінець правительство, завзявши ся винищити козачину, своїм натиском сконсолїдувало її, обєднало, звело в одну точку і козачину й її конфлїкт з державним і суспільним устроєм. Спеціальні обставини, особливо безкарність, яку стрічала козачина в своїх вибриках протягом цїлого ряду лїт, дали їй можливість вибуяти по над міру й спричинили потім боротьбу на житє й на смерть, яку підняло з козачиною, хоч і не довело до кінця, польське правительство. Але боротьба була властиво передчасна, — бо тільки антиціпувала (випереджувала) пізнїйший конфлїкт польсько-шляхетського режіму з народнїм рухом, який наростав під проводом козачини. В 1590-х роках ся антітеза ще далеко не вияснила ся, не вигострила ся, й катастрофа 1596 р. була результатом дуже раптовного зросту козачини й різкої переміни в його становищу на Українї — стихійним вибухом сил, що не стрічаючи собі границь і перешкод, чи властиво стрічаючи самі занадто слабкі барєри, що ломили ся без трудности під їх напором — вибуяли занадто і перед часом, випередивши свій, щоб там сказати — проґрамовий підклад. Тому неможливо звести сих рухів 1590-х років не тільки до якоїсь ясної проґрами, але — й до якихось певних мотивів. Тому й опадають так різко розмахи козацького житя по неудачі солоницької кампанїї. Ще не у всїм було за що бороти ся; не було ясно сформулованих постулятів, проґрами, яка вимагала б боротьби за всяку цїну. Але і в сїм мало пляновім, мало свідомім буянню можна помітити цїнні симптоми нових напрямів і течій, бажань і домагань, які ще не сформували ся, але вже пробивали ся, сходили на ниві українського житя, повні віщого, далекосяглого значіння. Властиву проґраму, або проґраму — minimum даного моменту відкриває нам умова козаків з черкаським старостою в 1593 р. 1) Вона дуже скромна. Козаки запевняють свобідну комунїкацію Низу з українськими городами, свобідний довіз припасів на Низ, свобідний прихід і вихід з Низу до пограничних міст, незалежно від соймових постанов і заборон. По друге — вони добивають ся, щоб привілєґії, признані козачинї королївськими постановами — свобода від поборів, власти й юрисдикції адмінїстрації, додержували ся дїйсно, і то в приложенню не тільки до козачини реєстрової (в данім моментї властиво її не було de facto), а до козачини взагалї. До сього треба додати ще як постулят, також на перший погляд елєментарний і скромний, але в практичнім переведенню дуже мало удобоносний — се право воєнних контінґентів козацьких, взаміну за їx службу державі й охорону полудневих границь, на „приставства” — кватири і виживленнє в коронних маєтностях. Се питаннє виступає як дуже живе і гостре в сучасній кореспонденції, наслїдком різкого зросту козацьких континґентів в їх чисельности — і заразом різних вимог їх від пограничних державцїв

Козачина, орґанїзована в тім часї на Низу вже сильно і міцно, змагала до того, щоб роспустити свою орґанїзацію по Українї, мати тут свої признані орґани й репрезентацію — не офіціальну, правительством уставлену, а свою власну, вибрану (умова, що козаки на волости будуть мати своїх старших з поміж себе, які будуть над ними справедливість чинити — постулят козацького самосуду і імунїтету на волости). Під сю орґанїзацію хоче вона зібрати все що признаєть ся до козачини, визволивши її від усякої иньшої залежности і підвласности. Жаданнє се як з одного беку елєментарно скромне і самозрозуміле — бо ж правительство користало з услуг всеї козачини в своїх воєнних потребах, і взаміну повинно було признати їй певні права й привілєґії в повнім її складї, — так в дїйсности було далекосяглим супроти незвичайного тодїшнього розросту козачини.

Се, як я кажу, була проґрама-minimum; чи була поруч неї програма-mахіmum, се зістаєть ся неясним і на мій погляд не дуже правдоподібним. Але при тім сильнім зростї козачини, який помічаєть ся з кінцем XVI віка, переведеннє і тої мінїмальної проґрами вносило страшенний переворот в місцеві суспільно-економічні відносини.

Примітки

1) Див. вище с. 192-193.

ЗРІСТ СХІДНО-УКРАЇНСЬКОЇ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ І ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, СФОРМОВАННЄ КОЗАЦЬКОЇ ВЕРСТВИ Й СОЦІАЛЬНО-ПОЛЇТИЧНЕ ЗНАЧІННЄ КОЗАЦТВА: ГРІЗНИЙ ЗРІСТ КОЗАЧИНИ, ЙОГО ПРИЧИНИ: ЗРІСТ КОЛЬОНЇЗАЦІЇ СХІДНЬОЇ УКРАЇНИ, ЕМІҐРАЦІЯ З ЗАХ. І ПІВН. УКРАЇНИ, РІЗКІ КОЛЬОНЇЗАЦІЙНЇ ЗМІНИ ЗА ПІВСТОЛЇТЄ.

На зріст козачини з кінцем XVI віка вплинули ріжні обставини. Перед усїм саме помноженнє тутешньої людности.

Останні десятилїтя XVI і перші XVII зазначили ся незвичайним поступом кольонїзащї в Східнїй Українї. Тільки порівняти стан залюднення початків XVII в. з кольонїзаційними обставинами які малюють перед нами люстрації середини XVI в. Тодї кілька міських осад при замках на цїлім просторі полудневої Браславщини, східно-полудневої й центральної Київщини; та цїлого майже Заднїпровя, і поза тим самі порожні простори, оживлювані тільки ватагами приходнїв, що виходили на промисли в степові уходи, а в близшім сусїдстві замків оброблювані тільки находом — міщанами й селянами, що виходили тільки на роботу або що найбільше — на робочі часи до своїх хуторів, пасїк, ріль, готові при кождій трівозї тїкати в замкові укріплення. Тепер побачимо величезну ріжницю. Край цїлком відминив ся в своїй фізіономії. Полїпшеннє кольонїзаційних обставин східньої України — з одного боку, погіршеннє обставин селянського житя й господарства в Українї Західнїй і Північній — з другого, викликають незвичайну еміґрацію в східно-українські простори 1). Зріст півоселого козацького уходництва в степах, що заткало їх з часом сїтю своїх зимовників і городцїв; повстаннє козацьких твердинь і залог на Низу, успіхи дрібної партизанської козацької війни з Татарами, голосні походи на них другої половини XVI в. — все се утворило инакшу, далеко теплїйшу й привітнїйшу атмосферу оселій кольонїзації Східньої України. Розумієть ся, до повної безпечности и тепер ще було дуже й дуже далеко. Як ми бачили 2), господарство й тепер приходило ся вести під неустанною грозою татарських нападів, що під пограничні замки приходили, як висловляєть ся (не без гіперболїзму розумієть ся) черкаський староста — і по кілька разів на тиждень. Але так безпомічним і пропащим не чув уже себе тут оселий господар, а незвичайне погіршеннє економічних і правних обставин селянського житя в иньших, лїпше захищених частях України — незвичайний зріст селянського оподатковання, перетяженнє панщиною, забираннє ґрунтів — все се змушувало богатьох і богатьох виберати повне небезпечности житє на східно-українських просторах, нїж безвихідне поневоленнє в безпечнїйших сторонах західнїх і північних.

З українсько-білоруського Полїся, з Побужа й Галичини, з північно-західньої Волини суне маса селянського і маломіщанського осадника на полуднє і схід, посуваючи ся звичайно етапами — переходячи в поблизькі околицї: з Галичини на Поділє, з Побужа на Волинь, тим часом як звідси сила еміґрантів-утїкачів іде далї — в сусїднї части Браславщини й Київщини найчастїйше, поки кінець кінцем ся еміґраційна хвиля не перекотить ся до крайнїх своїх границь — заднїпрянських пустинь. Процеси про селян-утїкачів, дуже часті в тодїшнїх актах судів місцевих і трибунальських, дають по части понятє — коли не про розміри, то напрями сеї масової еміґрації. Бо переважні маси еміґрантів пропадали безслїдно для їх бувших панів і не знаючи, де вони опинили ся, їх пани не могли і вчинити процесу з їх новими дїдичами 3). Тому про великість сеї еміґраційної хвилї дають понятє скорше ті переміни в залюдненню Східної України, які являють ся результатом сеї еміґрації.