Історія України-Руси. Том 7

З тими умовами вислали вони до короля своїх депутатів — Родкевича й Онопрія. Обіцяли одначе рушити ся в похід не чекаючи відповіди на свої умови — покладаючи ся на прихильне їх полагодженнє. Оришовский зістав ся з ними, щоб своїми наляганнями підтримати їх в сїм добрім замірі. Дня 16 липня вони рушили з Запорожа, „стараючи ся догодити волї й наказу його кор. милости”. Маємо лист від Оришовского, Кішки і всього війська Запорозького писаний з Білобережа, „шість миль низше Черкас”, дня 1/VIIІ, до Жолкєвского правдоподібно, в відповідь на нові його принаглювання. Тут дуже сильно описано ту незвичайну енерґію, яку вкладали Запорожцї в сей похід, бажаючи догодити королеви. „Ідучи водою вгору й маючи противні вітри, як прийшли до порогів, то ледво не на кождім тягнули морські човни берегом через скали по двіста по триста чоловіка, взявши ся за линви; декому добре падав і крівавий піт з чола — все то приймали на себе, аби тільки догодити волї й наказу його кор. мил. та здобути ласку пана свого (короля) і вашу. Від дати того листу в недїлю будемо певно в Каневі, там мусять зостати ся з тиждень, поки зійдуть ся всї з пограничних міст. Дальша дорога теж мусить забрати часу, яко людям пішим, хоч будуть поспішати і в день і в ночи, беручи підводи де можна; а з Канева до Камінця 50 миль!'' Осібно ще від себе Оришовский засвідчав велику пильність і охоту, яку показує „старший, пан Самійло Кошка”, щоб заслужити ласку королївську собі й війську 7). Невважаючи на се козаки потім піднесли на нього скарги, що він не досить щирости показав, і навіть, як доносить польське джерело — підозріваючи в порозумінню з Михайлом, арештували його і вибрали на його місце гетьманом Гаврила Крутневича, а його хотїли дати на суд Замойского 8), але се мабудь був якийсь партийний вибух, який полагоджено і вернено пізнїйше булаву Кошцї.

В відповідь на посольство козацьке король прислав лист 9), де висловляв подяку козакам за їх готовість іти в похід. Обіцяв постарати ся полагодити їх бажання на найблизшім соймі і посилав їм охоронні листи. Казав, що розішле накази до пограничної адмінїстрації, аби не чинила нїяких кривд і прикростей козакам, їх жонам, дїтям і майну 10). Потім козаки, прибувши в серединї вересня в Молдаву, вислали до короля нове посольство за порадою гетьмана Замойского, що від себе обіцяв перед королем „чинити старання за ними” й посвідчити їх службу. Їздили сим разом: Якуб Осовський, Ждан Серафинович, Петро Одинець. В листї писанім від імени нового старшого, Крутневича, і всього війська, козаки поновляють свої прошення в справі платнї, та просять дати нові листи до урядів українних (до скасовання банїції), аби не було їм кривд після походу 11). Король і сим разом дав їм прихильну відповідь. Повторив, що з скасованнєм банїції і визначеннєм козакам платнї треба почекати до сойму, але він поручить гетьману виплатити їм в друге суму 6 тис. золотих (упоминок), а до старостів роспише мандати — щоб з козаками поводились уже не як з ворогами держави, а її служебниками. Обіцяв гетьману поручити, аби визначив когось „до судів їх” (щось в родї давнього уряду Бадовського — видко козаки того собі бажали, аби забезпечити ся від старостинських судїв). Взагалї запевняв, що скільки буде залежати від нього, то він усе зробить, а в усїм иньшім доложить старань о ich postanowieniu pewnym i gruntownym 12).

Кампанїя тим часом пішла лекше, нїж можна було сподївати ся. Перше нїж Поляки встигли серіозно забрати ся до Михайла, він потерпів великий крах в Семигородї, де против нього підняла ся угорська шляхта і погромила, злучивши ся з цїсарським військом. Серіозної відправи Замойському дати він через те не здолав. Битва, яку дав він польському війську під Буковим, коло Плоєшт, в серединї жовтня, Михайлом була програна. Немало в тім прислужила ся й низова козачина: вона „офіровала ся”, як каже Замойський, вибити молдавське військо з його позицій, оборонених водою й лїсом, і діпняла того; під ворожою стрільбою, гарматною й рушничною, брела болотом і водою, вище як до пояса, і ударивши з польською піхотою на ворожі позиції, вибила звідти Молдаван 13). Взагалї їх участь в кампанїї була дуже показна. Числа їх докладно не знаємо, але було не меньше чотирох тисяч — на се число була їм потім обіцяна платня 14), а польського війська було сїм тисяч (включаючи й козацькі полки, звербовані ріжними панами 15).

Михайло по програній битві мусїв уступити ся, і Замойский по сїм вважав своє завданнє скінченим: оголосив Мунтяни васальною провінцією Польщі, господарем її настановив Семена Могилу, Єремієвого брата і з тим пішов до дому 16). Михайла потім іще раз погромив сам Могила з полишеним при нїм польським військом, і тим припечатав справу.

Замойский спішив ся яко мога скорше скінчити з сею справою, бо король кликав його до Польщі з огляду на шведські справи. Його стрий реґент Швеції Кароль, зсадивши Жиґимонта з шведського престолу, тепер захопив Естонїю, а далї брав ся вже і до польської Лївонїї. Його військо в осени 1600 р. перейшло ливонську границю й брало оден за одним ливонські замки. Сюди мусїло обернути ся коронне військо, зайняте на Молдаві, а супроти невеликих розмірів його (зменьшених іще віддїлом полишеним для охорони господаря), знов треба було заручити ся помічю козаків, іще в більших розмірах по можности. В молдавській кампанїї їх раховано офіціально 4 тисячі, до ливонської Замойский хотїв мати їх шість тисяч 17). Козаки не відмовляли ся, але клали натиск на обіцянку короля і гетьмана, що на соймі будуть сповнені їх домагання, предложені перед молдавською війною, як conditio sine qua non їх служби річипосполитій. Перед соймом, скликаним на кінець січня 1601 р. для ухвалення кредитів на ливонську війну, Самійло Кішка вислав листи з пригадкою сього. Маємо лист його до гетьмана, дуже ґречний, навіть унижений, як звичайно, де пригадують ся одначе дуже рішучо торішнї обіцянки: скасованнє банїції, визначеннє платнї, приверненнє Терехтемирова, просять також потвердження привилею кор. Стефана і визначення королївського комісара для охорони від кривд і зачіпок адмінїстрації та ґарантії козацького суду 18). В сих справах вислана була і депутація до короля на сойм, зложена з Івана Радкевича, Андрія Комиша „ясаула” й Івана Макаровича. Щоб не сполошити королївської ласки, козаки, як запевняє Кішка, ідучи з походу, „минали коронні волости, аби ухоронити ся від крику людського і позискати ласку королївську” і розташувавши ся на зимівлю в Білоцерківщинї і сусїднїх околицях „заховували ся скромно і спокійно” 19).

Так ґречним, а головно — так потрібним союзникам, розумієть ся, не можна було відмовити. Сойм зібраний з кінцем сїчня, в значній мірі сповнив козацькі бажання і королївські обіцянки. З огляду, що козаки вірно і гідно послужили державі в кампанїї з Михайлом і обіцяли послужити в новій війнї против Кароля, сойм зняв банїцію з усїх, хто візьме участь в тій війнї з Каролем. Звільнив їх від побирання умерщин, ґарантував від усяких кривд родини участників походу під час їх неприсутности; обіцяв, що Терехтемирів буде звернено. Одначе остерігав, що „звичайна юрисдикція над тими, що будуть мати осїдок у маєтностях наших (королївщинах) і в них мешкатимуть, не відбираєть ся у старостів, а також і у панів над їх підданими”. На війнї козаки мають бути під проводом старшого, якого їм визначить гетьман коронний. На закінченнє соймова постанова грозить, що як би козаки поновили свої „переступства” — „хоч того не думаємо про них”, — то банїція, проголошена на них давнїйше, на ново війде в силу 20).

Таким чином бажання козачини були сповнені тільки по части, й старі права й привілєґії не були вернені їй в цїлости. Козацького імунїтету не признано вповнї. Промовчано справу платнї (вона признавала ся мовчки). Найважнїйшим було се формальне скасованнє банїції і признаннє козачини як правної орґанїзації. Сим ухиляв ся засуд над козачиною, проголошений шляхетською річею посполитою в 1596 р., і тратили підставу репресії, практиковані над козачиною пограничною адмінїстрацією й шляхтою. Се було важним здобутком, важною заслугою Кішки — сього попередника Сагайдачного і його полїтики, і сим поки що могла вдоволити ся козачина. Вона могла вповнї сподївати ся, що дальший розвій козацьких сил і дальші потреби річипосполитої в козацькім війську дадуть козачині спроможність не тільки користувати ся в дїйсности всїми тими правами й привілєґіями, на які вона претендувала, але крок за кроком здобувати для них і формальну санкцію правительства.

Примітки

1) Жерела VIII ч. 70.

2) Див. про сю Кощину лєґенду в прим. 4.

3) Listy ч. 71.

4) Ibid. ч. 72.

5) Жерела VIII ч. 72, пор. Listy ч. 72.

6) Перший — в Жеролах VIII ч. 72, другий — Listy ч. 72.

7) Listy c. 107.

8) Collectanea vitam resque gestas J. Zamojscii illustrantia

9) Писаний l/VIII — Жерела VIII ч. 73.

10) Жерела VIII ч. 73.

11) Лист. з дня 26 вересня 1600 р. в ркп. бібл. Замойского.

12) Жерела VIII ч. 74.