Історія України-Руси. Том 2

25) 9х8,4 м.

26) Про її останки — статя Константиновича в К. Старинї 1896. XI.

27) Іпат. с. 436, Слово о полку Іг. IX. Інтересні подробицї про будову міських стїн, даних лїтописцем при оповіданню про оборону Римова, навів я в т. І с. 322.

28) Никон. І с. 152.

29) Ак. Шахматов, дошукуючи ся слїдів місцевих лїтописей, старав ся довести й істнованнє переяславської лїтописної збірки, доведеної до поч. XIII в. (ИзслЂдованія о Радзивильской или Кенигсбергской лЂтописи, 1902, с. 75 і далї).

30) I с. 64.

31) I с. 178.

32) Пригадаймо, що як раз родина Юрия була популярною династиєю в Переяславщинї, і в боротьбі Ізяслава з нею Переяславцї стояли по її сторонї.

VI. Волинь і Побуже

ПИТАННЄ ПРО ЕТНОҐРАФІЧНИЙ ПІДКЛАД; НАЙДАВНЇЙШІ ЗВІСТКИ ПРО ПОЛЇТИЧНЕ ЖИТЄ; ДАВНЇ ПОЛЇТИЧНІ ЦЕНТРИ. СПОЛУЧЕННЄ ЗАХІДНО-РУСЬКИХ ЗЕМЕЛЬ ЗА ВОЛОДИМИРА ВЕЛ.; ЇХ ДОЛЯ В XI В.; ВІДОКРЕМЛЕННЯ ГАЛИЧИНИ І ВОЛИНСЬКА ВІЙНА 1097-1100 Р.; ВОЛИНЬ В XII В.; ПОДЇЛ ВОЛИНИ НА ВОЛОСТИ І ДАЛЬШІ ПЕРЕМІНИ В НЇМ.

Західня частина української території справедливо може нарікати на кривду від нашої старої археоґрафії. Волинею й Галичиною наші лїтописи, взагалї наші джерела XI-XII в. дуже мало інтересують ся й дають про них дуже мало звісток аж до останньої чверти XII в., коли галицькі та волинські подїї стали інтересувати ширші полїтичні круги східньої України. Тому й наші відомости про сї землї, про їх житє й обставини для X-XII в. далеко біднїйші нїж про землї поднїпрянські, де концентрували ся полїтичні інтереси київських кругів XI-XII в. Про Угорську-ж Русь наші памятки мовчать зовсїм, і тільки з угорських джерел дещо, небогато можемо ми про неї довідати ся.

Поставивши знак запитання над Хорватами нашої лїтописи 1), ми тим самим виключили питаннє, який був етноґрафічний підклад, сих земель; правда, й ті, що приймали істнуваннє хорватського племени, тільки ріжними карколомними елюкубраціами могли визначити для них якусь територію, так що се питаннє однаково не можна було розвязати. На Побужу лїтопись містить Дулїбів; ми можемо вповнї сьому вірити, тільки питаннє — чи цїле Побуже від Бужська до Дорогичина тут розуміти, чи може тільки верхнє? На се питаннє тепер ще не можемо відповісти 2). Не ясне становище також Лучська і взагалї порічя верхнього Стира — чи належало воно до дулїбського племени, чи нї (так само і порічя Горини). Порічє Припети треба признати Дреговичам. Але що до заходу, то зовсїм не знаємо, яке племя сидїло на верхнїм Днїстрі, в порічю Сяна, на карпатських згірях — як далеко сягали сюди Дулїби, і чи ріжнила ся від них етноґрафічно дальша українсько-руська кольонїзація, котрої збиті маси мусїли сягати Тиси, Вислока й Вепра 3).

Перша відомість про полїтичне житє сих країв — се та звістка Масуді про державу Валїнана. Я говорив на своїм місцї, що її можна з деякою правдоподібністю прикладати до Волини 4). Прийнявши її, мали-б ми, десь у IX в., якусь більшу полїтичну орґанїзацію на Волини; Масуді каже: „сьому племени (Валїнана) підлягали иньші словянські племена, бо у нього був король, і сього короля слухали всї иньші королї 5). Центром її був би дулїбський Волинь на Бугу, а основою дулїбська територія.

Се — тільки можливість. Але город Волинь дїйсно був полїтичним осередком, се знаємо незалежно від звістки Масуді. На се вказує імя Волинян, що заступило стару племінну назву Дулїбів, і назва Волини для країни, що задержала її й досї. Се своє значіннє Волинь мусїв мати не пізнїйше як в першій половинї X, або в IX віцї. Виходить се з того, що з кінцем ? чи початком XI в. місце Волиня заступив сусїдній новозбудований Володимир, як урядовий центр, а окрім того бачимо на початках XI в. ще неурядовий термін „Червенських городів” 6), що обіймав коли не цїлу територію, яка давнїйше тягнула до Волиня, то бодай її забужську частину, і мусїв витворити ся перед появою Володимира, а по ослабленню значіння Волиня. Отже і се відсуває період розвитку значіння Волиня назад, в IX-X в. З сього всього стає найбільш правдоподібним, що часи того центрального значіння Волиня треба класти на IX або найпізнїйше на сам початок X в. 7). Сї часи геґемонїї Волиня одначе мусїли бути не надто короткі, коли Волинь встиг надати своє імя цїлому краю, і воно так міцно з ним звязало ся. Звичайно на се треба довшого часу.

Дуже правдоподібно, що й назва Бужан з'явила ся від міста Бужська, не від р. Буга, як думає лїтопись, отже що й він, як Волинь, був колись полїтичним центром та надав племени, чи його частинї своє імя. Се об'ясненнє о стільки правдоподібнїйше від лїтописного пояснення, що дуже добре толкує, чому імя Дулїбів було заступлене сею новою назвою. Комбінуючи се об'ясненнє з словами лїтописи, виходило-б, що своє центральне значіннє Бужськ мав перед Волинем, і що як Волинь, так і Бужськ були центрами для цїлої дулїбської території: вона каже, що Дулїби пізнїйше звали ся Бужанами, а ще пізнїйше Волинянами („ДулЂби же живяху по Бугу кде нынЂ Волыняне”, „Бужане, зань сЂдять по Бугу, послЂ же Волыняне”). Виходило-б з того, що найстаршим полїтичним центром Дулїбів був Бужськ і від нього вони назвали ся Бужанами; потім се значіннє перейняв Волинь і надав своє імя; ще пізнїйше забужська країна стала звати ся Червенськими городами; знов же осібний центр бачимо в порічю Стира — Луцьк. Але відомости нашої лїтописи з перед кількох віків загалом не так докладні, аби можна було тут зовсїм на них покладати ся. В дїйсности Волинь і Бужськ могли істнувати разом, поруч себе, та бути тільки частинними центрами — оден для середнього, другий для верхнього Побужа, а не обіймати цїлої території Дулїбів, чи Волини в пізнїйшім значінню.

Що до Луцька, то судячи по „Лучанах” (Λενζάνινоι) Константина Порфирородного, він уже в 1-ій пол. Х в. мав значіннє полїтичного центра для полуднево-західньої Волини, по пізнїйшій термінольоґії.

І так бачимо в порічю Буга й Стира кілька полїтичних центрів, котрих значіннє сягає IX в., а може ще й дальше назад (коли дїйсно Бужськ був старшим центром як Волинь). Не ясним зістаєть ся тільки круг полїтичного впливу, значіння їх. Певно тільки що Луцьк був центром частинним, а Володимир загальним. Але чи Волинь та Бужськ були загальними чи частинними центрами, се не ясно. З огляду на загальний процес полїтичної еволюції наших земель, я-б скорше уважав всїх їх центрами частинними; лише колиб з повним довірєм приймати звістку Масуді, то треба уважати Волинь загальним центром Дулїбів і навіть деяких иньших сусїднїх племен.

Не ясним зістаєть ся, чи в круг впливів сих старих побузьких центрів входило і середнє Побуже — пізнїйша берестейсько-дорогичинська земля, і так само не ясне ще цїкавійше питаннє — чи до тих побузьких центрів тягнула Русь підкарпатська, Русь Днїстра й Сяну, — чи вона мала свої самостійні, рівнозначні полїтичні центри, нїм була прилучена до володимирського стола? Оден старий центр ми там знаємо з лїтоплси — се Перемишль. Оповідаючи за прилученнє до Київської держави західнїх українських земель за Володимира, лїтопись на чолї їх вичисляє Перемишль і Червень, „и ины городы”. Хоч сама звістка про се, як я доводив вище, досить баламутна 8), але погляд лїтописи, що Перемишль був такий же визначний центр ще з перед часів Володимира, як і Червень, через се не тратить значіння. Се позволяло-б нам поставити здогад, що Перемишь і був старим полїтичним центром Карпатської Руси. Але з другого боку є в лїтописи наче б натяк на те, що ся Карпатська Русь тягнула в Х в. до Червня. Оповідаючи про похід Болеслава, в поміч Сьвятополку, лїтопись каже, що він забрав при тім „грады ЧервЂнскыя”, а потім Ярослав з Мстиславом „заяста грады Червенъскыя опять” 9). Хоч те що ми знаємо про заходи Ярослава коло привернення назад забраних Поляками земель, докладнїйше вказує тільки на Забуже, але звичайно приймають, що переходило при тім з рук до руки не тільки Забуже, але й Підкарпатська Русь, і сею боротьбою XI в. за Русь Забужську та Підкарпатську можемо тільки й пояснити собі, як у лїтописця з'явив ся погляд про боротьбу за неї між Русю й Польщею в Х в. Прийнявши се, ми повинні-б розуміти в „Червенських городах” лїтописця й карпатські краї, себто — що вони належали до Червня колись — по принятій нами вище схемі — десь в Х в. Такого погляду тримають ся дїйсно декотрі учені, й його не можна признати зовсїм неможливим, хоч з другого боку нема в тім і певности, з огляду на істнованнє тут осібного центра (Перемишля) і на дуже малу докладність нашої лїтописи, де вона росповідає про сю західну україну Руси.

В кождім разї в Х віцї, перед прилученнєм сих земель до держави св. Володимира ми бачимо на території пізнїйшої Волини й Галичини уже цїлий ряд більш або меньш давнїх полїтичних. центрів, — хоч відносини їх між собою і лишають ся для нас досить неясними. Зібрали ся вони в одну полїтичну цїлїсть напевно тодї 10), як Володимир посадив одного з своїх синів — Бориса в Володимирі; очевидно, він віддав йому при тім всї землї на захід від Деревської землї, де сидїв його иньший син — Сьвятослав 11). Потім Бориса переведено в Ростов, а в Володимирі сїв иньший Володимирович — Всеволод 12).

Як довго тривало істнованнє сього полїтичного тїла, не знаємо, бо не відомо, анї коли віддано Володимир Борисови, анї коли скінчило ся тут князюваннє Всеволода. Як я вже згадував 13), Всеволод по всякій імовірности мусїв загинути серед заходів Сьвятополка коло збирання батьківських земель. У всякім разї під час боротьби Сьвятополка з Ярославом Всеволода вже на Волини не було, бо за нього нїчого не чуємо, і його волость мусїла належати до Сьвятополка, і в тій боротьбі переходить з рук до рук разом з Київом. При тім Забуже, правдоподібно — разом з Галичиною („грады ЧервЂнскыя”) 1018 р. відірвано від Руси, й прилучено до Польщі, і назад привернув їх Ярослав уже в 1030-х рр.