Історія України-Руси. Том 2

16) Іпат. с. 354.

17) В т. III гл. 2.

ПЕРЕЯСЛАВЩИНА — ЇЇ ВІДОКРЕМЛЕННЄ; ПОЛЇТИКА ЗЕМЛЇ; ПЕРЕЯСЛАВСЬКА ДИНАСТИЯ; ЗВЕРХНЯ ІСТОРІЯ ЗЕМЛЇ. ТЕРИТОРІЯ ПЕРЕЯСЛАВЩИНИ, ВІДНОСИНИ ДО СТЕПОВИХ ОРД, БОРОТЬБА І КОЛЬОНЇЗАЦІЯ XII В.; ТУРЕЦЬКІ КОЛЬОНЇЇ; ПОХОДИ В СТЕП; „УКРАЇНА”.

Початком відокремлення Переяславщини, як я вже сказав, мусимо уважати витвореннє на Сїверянській території супроти Чернигова другого важного центра, яким був Переяслав. Знаємо його в сїй ролї від початку Х в., саме ж відокремленнє як довершений факт бачимо доперва за часів Ярослава. Від того часу Переяславщина вже нїколи не могла злучити ся скільки небудь трівко з Чернигівщиною, противно — видко, що обидві землї мали неохоту до такої злуки. Чернигівщина рішучо не хоче стати волостию переяславської династиї (Всеволода), Переяславщина, стараючи ся уставити у себе якийсь трівкійшнй лад, вибирає собі иньшу династию, не чернигівську, а суздальську, й її хоче забезпечити у себе стіл. Головно сею неохотою до злуки й мусимо ми пояснити, що сї дві частини Сїверянської землї нїколи не злучали ся, виключивши кілька невдалих проб, як заходи Всеволода і потім Мономаха — взяти собі Чернигівщину, змагання Всеволода Сьвятославича, в XIII віцї, аби захопити Переяславщину. Які були глубші причини тому відокремленню окрім самого лише сформовання сильного міського центра — причини етноґрафічні, культурні, економічні, того не можемо сказати 1).

Відокремлений за Ярослава, що хотїв, очевидно, утворити в центрі Руської держави поруч Київа й Чернигова ще третїй стіл для свого улюбленця Всеволода, Переяслав займав якийсь час поважне місце, як третій з ряду княжий стіл в землях Руської держави, по Київі й Чернигові, і був осібним, самостійним князївством. Се трівало одначе тільки до смерти Сьвятослава (1076). Зараз потому, наслїдком полїтичних перемін, Переяслав опинив ся в досить невигідній позиції — прищіпки до котрогось із старших столів. За Всеволода вправдї, коли той був захопив Київ і Чернигів, се ще могло меньше відчуватись, і короткий час, коли Мономах тримав Чернигів, може не йти в рахунок; але від коли Мономах засїв у Київі, Переяслав став фактично якоюсь прищіпкою до Київа. Тим часом як сусїдня Чернигівщина замкнула ся в осібне полїтичне тїло, під проводом династиї Сьвятослава, Переяслав зістаєть ся просто волостию Київа, де князї часом міняють ся частїйше як які тіуни або посадники в котрімсь провінціональнім містї.

По тестаменту Мономаха Переяслав має бути передпокоєм Київа, переходовим місцем для кандидатів на київський стіл — роля нїби почесна, але на практицї дуже невигідна. За часів Мономаха й Мстислава Ярополк бодай досить довго сидїв тут в сїй ролї „евентуального престолонаслїдника”. Але по смерти Мстислава, коли вийшло за те наслїдство непорозуміннє в Мономаховій династиї, сї престолонаслїдники почали міняти ся в Переяславі як у кінематоскопі: протягом яких пятнадцяти років перемінили ся вони тут сїм разів, а деякі сидїли тут по кілька тижнїв, а навіть по кілька годин, як пишуть за Всеволода Мстиславича, що він просидїв від раня до обіда!

Розумієть ся, така практика не могла анї трошки подобати ся Переяславцям, де громада, як і по иньших українських князївствах, привикла складати всї клопоти про управу й охорону землї на князя, а Переяславське князївство й спеціально ще вимагало пильного догляду й оборони, супроти вічного неспокою від степовиків. Супроти того Переяславці, подібно як робили й иньші землї, постановили знайти собі якусь певну династию й її забезпечити переяславський стіл. Коли виникла боротьба між Мстиславичами і Юриєм, Переяславцї постановили тримати ся Юрия. Очевидно, вони при тім надїяли ся, що Київ зістанеть ся в руках Мстиславичів, і таким чином Переяслав був би зовсїм відокремлений і забезпечений від ролї прищіпки, чи то для Київа, чи для Чернигова. Суздальщина ж безпосередно з Переяславщиною не граничила, і в численній родинї Юрия все мусїв найти ся для Переяслава осібний князь.

Окрім таких чисто льоґічних причин, на вибір Переяславцїв вплинули, певно, й особисті звязки Юрия з Переяславом, що могли бути дуже давнї. Ми знаємо, що Остерський Городок (теп. Остер) належав від давна до Юрия і звав ся инакше Юриївим городком; можливо, він мав його ще від батька Мономаха, або що найпізнїйше — дістав десь за часів Ярополка, коли йшла та боротьба за Переяслав. В такім сусїдстві міг він мати здавна певні впливи і звязки з Переяславцями. Коли потім його син Глїб з'явив ся там, правдоподібно висланий батьком з такою місією — позискання сусїднїх міст, — насамперед Посемє перейшло до нього, а далї і з Переяслава (де тодї сидїв Мстислав Ізяславич) стали приходити до нього відомости, що його там „хочуть”. На початках одначе сей рух між Переяславцями не мусїв бути сильний: коли якийсь боярин Жирослав намовив Глїба йти на Переяслав, „бо його хочуть Переяславцї”, й Глїб пішов справдї, то переяславські партизани не відважили ся прилучити ся до нього, й Мстислав прогнав Глїба 2). Те саме повторило ся на другий рік: знову з Переяслава приходили якісь заклики, й Глїб, „свЂщав ся с Переяславци”, пішов у друге на Переяслав, але Мстислав знову завчасу вибрав ся з військом, і Переяславцї знову змикитили: „Глїб був з малим військом і сказав: піддурили мене Переяславцї та не відважаючи ся стати до битви, пустив ся тїкати” 3).

Се мабуть і було причиною такої нерішучости Переяславцїв, що Глїб не мав відповідних сил, „бяше въ малЂ”. Бачимо тут туж саму полїтику, що й у Киян: „коли будеш мати досить сили, то й по твоїй сторонї станемо”. Коли рік пізнїйше прийшов на місце Глїба сам Юрий, з дуже значними силами, то Переяславцї вже не вагали ся. Могло навіть бути якесь порозуміннє у Юрия з Переяславцями заздалегідь, бо в своїм походї він попростував відразу до них, очевидно — числячи на їх прихильність, і потім в переговорах з Ізяславом згожував ся вирікти ся Київа з тим, аби Переяслав віддано одному з його синів; але Ізяслав не пристав на се. Цїкаво, що при тім і переяславський епископ намовляв Ізяслава зробити сю уступку стриєви, але Ізяслав не згодив ся. Та в рішучій битві під Переяславом Переяславцї перейшли до Юрия: „бысть лесть въ Переяславцехъ”, сказали: „Юрий — то наш князь, то свій, ми його й з далека шукали” 4), та й побігли до Юрия; побачивши се, полки Ізяслава й Ростислава збентежили ся й пустили ся тїкати. Таким чином виступ Переяславцїв рішив справу на користь їх вибранника — Юрия, що сам по собі не мав відваги й надїї на успіх і всякими способами оминав війни з Ізяславом, але той його змусив до битви 5).

Почавши від сього часу Переяславщина зістаєть ся переважно в володїнню династиї Юрия. Володїннє се, правда, не було анї постійне й безпереривне, анї міцне і певне. Дїло в тім, що династия Юрия все зіставала ся чужою для української полїтики й українських князїв, її участь в українських справах все була спорадичною і супроти тутешнїх полїтичних сил переважно все мала вираховано-шкідні цїли, так що не могла тїшити ся загальною симпатиєю. При тім Суздальські землї були відрізані від Переяслава значним простором, а сама Переяславська земля була занадто слаба, аби місцеві князї могли утримати ся власними силами супроти більших ворогів. Все се поясняє нам ті перерви в володїнню Юриєвичів, що звістні нам у наших джерелах, а почасти нам і незвістні, бо з останньою чвертею XII в. наші відомости про Переяславщину й її князїв стають незвичайно бідні.

Так відомо вже нам, що коли Ізяслав в останнє подолїв Юрия, він прогнав і його сина Глїба з Переяслава та посадив свого сина Мстислава, що просидїв тут коло трох років. По сїй перерві Глїб вернув ся назад до Переяслава й просидїв тут до 1169 р., коли його вислав брат Андрій до Київа. В Переяславі Глїб на своє місце посадив тодї малого ще свого сина Володимира (було йому тільки дванадцять лїт 6), і той зістав ся тут до своєї смерти (1187). Таке довге правлїннє батька й сина, серед завірюх української полїтики, особливо правлїннє того малого Володимира, котрого батько слїдом умер в Київі і не міг бути помічним сину, ми мусимо головно толкувати привязаннєм самої землї до сеї княжої родини. Дїйсно, про Глїба зістала ся в лїтописи добра память 7), а про Володимира, з поводу його передчасної смерти, лїтопись 8) пише: „плакали по нїм усї Переяславцї, бо він любив дружину, а золота не збирав, майна не жалував, але роздавав дружинї; був з нього князь добрий, сильний в битвах, визначав ся великою мужністю, і за ним Україна дуже жалувала (много постона)”.

По смерти Володимира є перерва в наших відомостях про Переяслав. Аж у 1190-х рр. бачимо тут суздальського княжича Ярослава Мстиславича, Володимирового стриєчного брата; можливо, що він сїв тут безпосередно по Володимирі 9). Є ще й друга можливість, або навіть і правдоподібність — що він з'явив ся у Переяславі з інїціативи самих Переяславцїв, бо належав до противників шефа суздальської династиї — Всеволода, і з його руки ледво чи би дістав Переяслав, — хиба якось перепросив ся. В кождім разї одначе Переяслав за житя Ярослава стояв у повній залежности від Всеволода, як видко з звісток 1197-1198 рр. Всеволод іменує сюди епископа, а на другий рік з сином Константином ходив походом на Половцїв на Дін. Похід сей міг бути зроблений тільки в інтересї Переяславщини, значить Всеволод уважав її як би за свою волость.

Дїйсно, по смерти Ярослава Переяславцї звернули ся по князя до Всеволода. Їх посли прибули до Всеволода в Переяслав північний (Залїський), де він тодї перебував, і Всеволод дав їм князем свого сина Ярослава. „Переяславцї ж узявши свого князя Ярослава від св. Спаса (правдоподібно, в церкві св. Спаса відбула ся якась церемонїя благословення Ярослава на князївство, чи що), пішли з великою радістю, хвалячи Бога і св. Богородицю й св. Михаіла (патрона переяславського), що дав їм князя, якого собі бажали”, як оповідає про се своїм урядовим стилем Суздальська лїтопись 10). Скільки дїйсно було в тім щирого бажання Переяславцїв, трудно сказати, але з огляду, що таким чином Переяславщина запевняла собі поміч найсильнїйшої тодї династиї, з другого боку сим способом забезпечала на далї свою полїтичну окремішність, — нема нїчого неможливого в тім, що така комбінація їм досить подобала ся, і підозрівати щирість їх посольства до Всеволода не маємо особливої причини.

Почавши від сього часу і аж до упадку Переяславського князївства — підчас татарської руїни, ним все розпоряджають ся суздальські князї, і Суздальська лїтопись по просту зве Переяславщину „отчиною” суздальських князїв 11). Правда, від часу до часу, в залежности від полїтичних завірушень на Українї, бували в сїй залежности Переяслава від суздальських князїв певні перерви. Так 1207 р. вигнав з Переяслава того Ярослава Всеволодовича Всеволод чернигівський, причепивши ся до його кандидатури на галицький стіл, і посадив тут свого сина, а сього знов вигнав Рюрик і посадив тут свого сина Володимира 12). Але се тривало не довго, і Переяслав скоро вернув ся знову до суздальської династиї: 1212 р. туди післав тодїшнїй шеф сеї династиї Юрий Всеволодович свого брата Володимира. Володимира сього одначе взяли в неволю Половцї, напавши на Переяславщину й побивши в битві. Здаєть ся, що по тім нещастю Переяслав знову висовгнув ся з рук Суздальської династиї; вище я висловив здогад, що сей опорожнений стіл могли дістати Ольговичі, в потіху за страчену Київщину 13). Але потім він вертає назад в розпорядженнє суздальських князїв: 1227 р. кн. Юрий посилає сюди свого братанича Всеволода Константиновича, потім брата Сьвятослава (1228) 14). Завдяки тільки сїй залежности Переяслава від суздальських князїв і знаємо де що про нього в XIII в. — сї убогі відомости заховала для нас Суздальська лїтопись, тим часом як Галицько-волинська лїтопись мовчить про нього зовсїм. В сїм фактї відбило ся виїмкове полїтичне становище Переяслава поміж українськими землями: з них він оден виріжнив ся з їх полїтичної родини і щоб забезпечити ся від двох українських династий — Мстиславичів і Ольговичів, між землями котрих лежав, потягнув до нового — східнього полїтичного центра, увійшов у сферу його полїтики.

Се була полїтика самої переяславської громади, як ми бачили, що зазначила її досить виразно, як на наші скупі взагалї в таких справах відомости. Заразом сею полїтикою й вичерпуєть ся все те, що можемо сказати про полїтичну дїяльність переяславської громади.

Се була „вища полїтика” Переяславцїв. Але в їх житю була полїтика ще далеко більш важна, що була питаннєм житя і смерти — се відносини до степу. Нї для якої з земель давньої Руської держави сї відносини не мали такого незвичайного, есенціонального значіння, як тут. Се зовсїм природно поясняєть ся територіальними винами Переяславщини.

Її границї на заходї й півночи ми знаємо. Від Київщини її граничив Днїпро, тільки в околицях Київа київська границя, здаєть ся, переходила трошки на лївий бік (як більш або меньш гіпотетичну границю можна брати тут р. Карань). Від Чернигівщини граничило порічє Остра і Сейму. Як ми вже бачили, територія р. Сейму була спірною між Чернигівщиною й Переяславщиною, і особливо в другій чверти XII в. дуже вагала ся між сими двома землями, але зістала ся в кінцї при Чернигові, хоч судячи по відносинам місцевої людности до князїв, вона скорше тягнула до Переяслава: як і Переяслав, Посемє тримаєть ся династиї Юрия, а бити ся з Ольговичами показує охоту 15). На північнїм заходї крайнїм пунктом, що тягнув до Переяслава, був Остерський городок, на устю Остра в Десну, на лївім боцї його; в першій половинї XII в. його вилучено в осібну волость для Юрия, але вона злучила ся знову з Переяславщиною, через те що й Переяславщина перейшла в ті самі руки — династиї Юрия 16).

Таким чином Переяславщина з двох боків, зі заходу і півночи, операла ся на краї хоч не завсїди приязні, але бодай культурні, безпечні. Але властиво тільки її північно-західнїй кут був безпечний (нпр. як би потягнути лїнїю від Рильська на устє Супоя або навіть і Трубежа). Полудневий край її границї з Київщиною і східнїй край границї з Чернигівщиною виходили в передстепові краї, і вся решта її території по за тим північно-східнїм кутом — се було небезпечне, неспокійне степове пограниче, де треба було все виглядати кочового ворога.

Ми бачили вже, яка нетрівка, бо виставлена на періодичні знищення, була кольонїзація київського Порося — района між Стугною й Росю. З другого боку бачили ми, в яких неспокійних, прикрих обставинах жила околиця Курська. Се відразу позволить нам з'орієнтувати ся і в кольонїзаційних обставинах Переяславщини. Землї по Супою й Трубежу лежали в однїй лїнїї з Поросєм, але о стільки в гірших обставинах, що їх не прикривало нїщо зі сходу, як Переяславщина Київщину, і на півночи вони не мали таких безпечних своїх закутків, як київське Полїсє, куди людність могла відступати й пересиджувати лихолїтє. Тільки землї по Остру, між Остром та Днїпром та по верхівям Трубежа, Удаю та Ромна, богаті багнами і лїсами могли бодай до певної міри хоронити свою людність від степових нападів; решта ж Переяславщини мусїла мати тодї, як має й тепер, переважно степовий характер, з лїсами і гаями, тільки на берегах рік, в мокрих балках і ярах. Тим поясняєть ся, що в періоди особливого розярення степової бурі Переяславщина редукувала ся до дуже малих розмірів території, де ще держала ся якась осїла кольонїзація.

Ми бачили, що при кінцї Х в., за Володимира більшість Переяславщини уважала ся страченою під печенїзьким натиском. Хоч сказано там про будову кріпостей по р. Сулї, але заразом ставлено їх по Деснї, Трубежу і Остру, так що посульські кріпости або мали служити якимись сторожевими пунктами, або тут мова йде про верхню Сулу, що мала боронити лїнїї Остра і Десни від полудневого сходу. Очевидна бо річ, що як би середнє та нижнє Посулє не було ослаблене, було добре залюднене й укріплене, то само по собі могло б виставати на оборону, й не було б по що укріпляти берегів Трубежа чи Десни. Оповіданнє про заснованнє Переяслава зa Володимира зовсїм підтверджує таке розуміннє, даючи добру ілюстрацію до тодїшніх кольонїзаційних обставин: Печенїги собі маршерують „отъ Сулы”, наче на тій Сулї й не чутно тих кріпостей, а Володимир „поиде противу имъ”, і стрів їх раптом на Трубежі, „на бродї, де тепер Переяслав”! Очевидно, останки руської кольонїзації тільки й бренїли ще тут, між Трубежом, Днїпром та Остром.