Історія України-Руси. Том 3

21. Лїтература Болоховцїв і противкнязївського руху (до c. 155 і далї).

Громадський против-князївський рух XIII в. має свою невеличку лїтературу; на жаль в нїй велике місце займає рішеннє справи про топоґрафію Болохова й етноґрафію Болоховцїв, а меньше — характер самого руху.

Лїтературу сю розпочинає студия Дашкевича: Болоховская земля и ся значеніе в русской исторіи (реферат з київського археольоґічного з'їзда 1874 р., зроблений за інїціативою проф. Антоновича, в Трудах з'їзду, т. II і осібно 1878). Сю розвідку доповнюють його пізнїйші статї (переважно полємічного змісту): Нов Ђ йшіе домыслы о Болохов Ђ и Болоховцахъ (київські Университ. Изв Ђ стія, 1884, IV і осібно) і Еще разысканія и вопросы о Болохов Ђ и Болоховцахъ (ibid. 1899,1, моя рецензія на сю статю в Записках т. XXX c. 5-6, з деякими доповненнями). В своїй статї: Громадский рух на Вкраїнї-Руси в XIII в. (Записки Н. тов. ім. Шевченка І, 1892) я старав ся дати можливо повний огляд проявів сього руху, а заразом осьвітлити його на ширшій підставі — відносин громади до князївсько-дружинного устрою в давнїй Руси; окрім того про сей рух говорив я також в Історії Київщини с. 450 і далї, а топоґрафії Болохова присьвятив статейку Къ вопросу о Болохов Ђ в київських Чтеніях т. VII (1894): тут подав я оден документ з XVI в. про Болохово над Горинею; потім Дашкевич у своїй остатнїй статї видав ще два анальоґічні документи. Справу громадського руху взагалї хотїв забити проф. Любавський в своїй рецензії в Ж. М. Н. П. 1895, VII, але без знання річи (відповідь див. в останнїй статї Дашкевича).

Крім того до болоховської лїтератури належать: Квашнинъ-Самаринъ По поводу Любецкаго синодика (московські Чтенія 1873, IV) і Зотовъ О черниговскихъ князьяхъ по Любецкому синодику, 1893 — здогад, що болоховські князї були Ольговичі. Петрушевич — Кто были Болоховскіе князья, 1871 (відбитка з львівського „Слова”) — теорія волоська, котру о. Петрушевич повторяв і в пізнїйших своїх працях — Разсудженія о г. Галич Ђ (див. при них показчик sub voce), Изсл Ђ дованія о початкахъ г. Львова й ин., а окрім нього Калужняцький в розвідцї Мікльосіча Uber die Wanderungen der Rumunen in den Dalmatinischen Alpen und den Karpaten, 1879 (Denkschr. der phil. hist. CL, XXX), Линниченко (Сусп. верстви c. 76, 177, 215), румунські історики Desunsianu Istoria, Яси, 1894, c. 40, Xenopol Histoire des Rumains de la Dacie, Париж, 1896, 171, Onciul Originele principatelor romine, 1899 c. 86, 238, його ж Romini in Dacia Traiana, 1902 c. 26.

Турецька теорія — що Болоховцї були зрущені Половцї, взагалї Турки; пущена Зубрицьким, прийнята Шараневичем, Симашкевичом (Историко-географ. и этнограф, очеркъ Подоліи — Труды подольск. комитета, І), новійшими часами знайшла прихильника в д. Молчановськім (див. протоколи київ. істор. тов. в т. XIII Чтеній c. 149). Він же в розвідцї: Очеркъ изв Ђ стій о Подольской земл Ђ гл. V (1885) дав перегляд питання про Болоховцїв, критикуючи декотрі погляди Дашкевича 18 ).

Не виясненим досї зістаєть ся, чи і в яких відносинах стоять до давнїх Болоховцїв, або до Болохова XVI в. Болоховцї згадувані в пізнїйших актах і навіть у сучасних піснях — Архивъ Югозападной Россіи V. І c. 137, VII. І c. 660, Труды экспедиціи въ югозап. край IV c. 84. Не вияснено навіть, що то за спеціальність була тих Болоховцїв; що були то якісь промисловцї, се очевидно; здаєть ся — так звали ся „уходники” — ловцї й рибалки.

22. Полїтичний устрій давньої Руси (до c. 193 і далї).

Полїтична система земель давньої Руської держави не скристалїзувала ся в певних виразних формах, не виломивши ся з впливу певних суперечних між собою чинників, і се утруднило й утруднює зрозуміннє її основ.

В перших початках переважав погляд на сю систему як на монархію, ослаблену тільки нездарністю володарів і дурних звичаєм їх — дїлити землї між дїтьми; такий погляд панує ще й у Карамзїна. Поруч нього одначе бачимо у декотрих — як Щербатова, і ще перед тим — в деяких місцях Татїщева, зародки федеративної теорії, для котрої давали підставу особливо анальоґії з устроєм Нїмецького цїсарства. В серединї XIX в. бере перевагу теорія родових патріархальних відносин, розвинена в приложенню до полїтичної системи земель давньої Руської держави головно Соловьовим (див. лїтературу в прим. 47 т. І сеї Історії). Вона викликала ряд поправок. Славянофільська теорія піднесла значіннє землї в сїй системі. З особливою виразністю на значіннє її вказав В. Пассек в своїй працї: Княжеская и докняжеская Русь, видрукованій одначе пізно (в москов. Чтеніях 1870), по працях Костомарова, котрого погляди він не в однім випереджував. Костомаров, підносячи впливи племінного, етноґрафічного підкладу на полїтичні відносини, представляв собі систему XI-XII в. як рід федерації народностей. Таких народностей він рахував шість: полуднево-руська, сїверська, великоруська, білоруська, псковська і новгородська; їх звязували такі звязки: спільне походженнє, подібности побуту й мови, одність княжого роду, християнська віра й одність церковної орґанїзації. „Русь стремилась къ федераціи, и федерація была формою, въ которую она начинала облекать ся”. Перебила се Татарщина.

Ся теорія, виложена в спеціальній статї: ”Мысли о федеративномъ начал Ђ древней Руси” (Основа 1861), стріла ся з критикою, яка вказала вповнї очевидно на брак таких форм орґанїзації, які б позволяли говорити про федеративний устрій давнїх земель, з другого боку — на слабі сторони теорії народностей (критики Лохвицкого, Гильфердинга). Сам Костомаров, уже в згаданій статї досить невиразно і загально стилїзувавши свою теорію, з огляду на сї вказівки в пізнїйших працях висловляв ся ще обережнїйше. В статї ”Начало единодержавія въ древней Руси”, 1870, він писав уже: „Зародышъ федераціи лежалъ въ первобытномъ стро Ђ общественного быта. Розум Ђ ется, мы зд Ђ сь говоримъ о т Ђ хъ первоначальныхъ признакахъ, которые, какъ ростки, указываютъ на будущее растеніе, а не воображаемъ себ Ђ существованія какихъ либо формъ общественной связи, способныхъ быть причисленными къ видамъ федераціи”. „Такъ какъ въ в Ђ чевой періодъ вся русская жизнь отличалась крайнею неопределенностью, неточностью и невыработанностью формъ, то зд Ђ сь какъ въ хаос Ђ можно намъ отыскивать и задатки федераціи, и республики, и монархіи; въ сущности же тутъ ничто не подходитъ вполн Ђ подъ т Ђ осязательныя представленія, какія мы привыкли себ Ђ составлять въ качеств Ђ общей м Ђ рки, прилагаемой къ различнымъ видамъ общественнаго строя” (Монографіи XII с. 6-7, 54). Заразом на місце своїх давнїх народностей він висуває зовсїм справедливо, „землї”, як комбінацію племенного й городського устрою. Але хоч сї його пізнїйші, зовсїм справедливі вислови звели властиво цїлу федеративну теорію на нїщо, вона держала ся дуже довго й сильно. Причиною було, що в тих часах в староруськім устрою й відносинах залюбки шукали тих явищ і моментів, які інтересували суспільність в сучасности, і супроти актуальности федеративної теорії в тодїшній суспільности, особливо українській, федеративне об'ясненнє староруського устрою було дуже привабним і знаходило богато прихильників.

Другою поправкою, що хоч не знайшла такого відгомону в суспільности як федеративна теорія, але мала сильний вплив в наукових сферах, була зроблена завдяки працї Сергєєвіча. В своїй працї „В Ђ че и князь”, 1867 (в переробленій формі увійшла в його Рус. юрид. древности) він, не признаючи зовсїм (так як перед тим Поґодін) системи й порядку, який бачив в княжих відносинах Соловйов, доводив, що принціпом княжого володїння було „здобуваннє” стола, що нормувало ся й ограничувало ся лише ”договором”. Але хоч його критика родової теорії йшла за далеко, як то кажуть — викидаючи з купелею й дитину, але як поправка родової теорії його спостереження були прийняті в науцї. (Недавно його теорію розвивав, виступаючи против погляду Ключевского на княжі з'їзди як певний орґан загально-державної управи, Тельберґ в статейцї: Н Ђ сколько зам Ђ чаній в междукняжескихъ снемахъ въ древней Руси Ж. М. Н. П. 1905, VI).

Під впливом сих теорій зачинаєть ся сінкретичне об'яснюваннє полїтичної системи XI-XII в. Його знаходимо у Бестужева-Рюміна (Русская исторія І с. 152), десять лїт пізнїйше подібні погляди висловляє Багалїй в своїм відчитї: Уд Ђ льный періодъ и его изученіе (К. Стар. 1883, II) і останнїми часами Рожков (ор. c. І). З сього становища осьвітлює княже право В.-Буданов (Обзоръ исторіи рус. права). Тойже напрям (одначе з перевагою родового принціпа в теорії княжих відносин, як і у мене) заступає в нововиданім своїм курсї Ключевский (Курсъ русской исторіи І гл. XI-XII), подібні погляди і в написанім, здаєть ся, під впливом курсів Ключевского очерку Шмельова: Очередной порядокъ княжескаго волод Ђ нія (Книга для чтенія під ред. Д.-Запольского). Ключевский при тім вертаєть ся також до певної міри до федеративної теорії; ”при первомъ взгляд Ђ Русская земля XII в. представляется политической федераціей, союзомъ самостоятельныхъ, областей или княжествъ”, а вказавши на кардинальні ріжницї від правдивої федерації, він пробує схарактеризувати її як ”федерацію не политическую, а генеалогическую” (с. 239 і 241).

Повні огляди полїтичної орґанїзації землї за часів руського державного права (але однаково земель українсько-руських і иньших) містять курси історії руського права: Серг Ђ евичъ Русскія юридическія древности т. II — власти (Спб., 1893-6, вип. 1 — віче й князь, вип. 2 — дорадники князя, боярська рада і духовенство); головна недостача курса — що автор не відріжняє порядків давньої Руси від Московської держави, трактуючи се в суміш однаково як „древнюю Русь”. Владимирскій-Будановъ Обзоръ исторіи русскаго права (Київ, вид. 3, 1900 р.): праця коротка й суха — як унїверситетський компендіум, але се найбільш повний й систематичний огляд; з декотрими поглядами автора, які минї здають ся хибними, стрітимо ся ще далї. Загоскинъ (проф. казан. университета) почав видавати Исторію права русскаго народа, т. І, 1899, але се тільки prolegomena. На таких пролєґоменах спинила ся й Исторія русскаго права проф. Леонтовича, І, Одеса, 1869 (статя перероблена звідти — Старый земскій обычай, про славянське звичаєве право — Труди VI арх. з'їзда). Видання для слухачів: Исторія русскаго права Д. Самоквасова, Мва, 1888; Лекціи по історії русскаго права В. Серг Ђ евича, Спб., 1890; Лекціи по исторіи русскаго права Филиппова, 1891; Исторія русскаго права Мрочекъ-Дроздовского, Мва, 1894. Тут же треба згадати книжки: Тюрина Общественная жизнь и земскія отношенія въ древней Россіи, Мва, 1850; Лешкова Русскій народъ и государство. Исторія русскаго общественнаго права до XVIII в., Мва, 1858; Хл Ђ бникова Общество и государство въ домонгольскій періодъ русской исторіи, Спб., 1872 (містить огляд суспільно-полїтичного устрою давньої Руси, широко зачеркнений, але богатий довільностями, хибами, побільшеннями).

Далї, подібні огляди (коротші, часто меньш докладні) містять курси історії давньої Руси; вкажу Соловйова т. І кн. 3 гл. 1 (c. 669 і далї), Поґодїна Изсл Ђ дованія т. VII (вибрані з лїтописей тексти) і його ж Древняя русская исторія домонгольскаго ига т. II (два видання), Бестужева-Рюміна Русская исторія т. І (c. 192 і далї), Іловайского Исторія Россіи т. І (гл. XIX), Рожкова Обзоръ рус. исторіи съ соціолог. точки зр Ђ нія (І гл. 4), Платонова Лекціи по рус. исторіи (коротеньке). Огляд полїтичного устрою українсько-руських земель на підставі типового — київського матеріалу подав я в гл. V своєї Історії Київщини. Подібні (коротші) огляди містять також моноґрафія — Багалїя про Сїверщину, Іванова про Волинь, Ляскоронского про Переяславщину, Ол. Грушевського про Турово-Пинщину. Півпопулярні статї: В Ђ че, князь и княжеское управленіе Д.-Запольского — Книга для чтенія по русской исторіи І, і зовсїм популярне: Алекс Ђ евъ Народовластіе въ древней Рус, 1905 (вид. Донская Р Ђ чь).

23. Лїтература церковного устрою в давнїй Руси.

Головною підставою для студій церковного устрою давньої Руси служить капітальна праця б. професора московської дух. академії Е. Ґолубінского: Исторія русской церкви, т. І — періодъ первый, кіевскій или домонгольскій, в двох книгах, Мва, 1880-1, нове вид. 1901-4 (не скінчене ще). Перша книга містить історію розповсюднення християнства, огляд церковної управи, осьвіти й письменства, друга — церковну археольоґію (церкви, богослуження, сьвята і т. и.), огляд монашества, релїґійности і моральности народа. Праця цїна тим, що звертає головну увагу на устрій церкви, не на факти церковного житя; одиноким в своїй сфері зістаєть ся вона також завдяки свому критицизму, майстерному науковому методу й широкому використанню анальоґій з грецької церкви й фактів пізнїйших часів. (Простора рецензія на неї проф. Малишевского в Записках петерб. академії (т. 41) дає дуже мало). Зовсїм инакший характер має 1 книга II тому, видана в 1900 р. — вона містить огляд зверхньої історії церкви XIII-XVI в. в біоґрафіях митрополитів всеї Руси (історію тих митрополитів Ґ. обробляв моноґрафічно, в рядї статей, друкованих в московськім Богословскім вістнику, від р. 1893 зачавши, і в такім стилю обробив цїлий час). Хоч лїпша від попереднїх курсів, вона стоїть низше від І тому і що до концепції роботи, і що до сьміливої об'єктивности дослїду (пор. мою рецензію в XLVI т. Записок).

Иньші курси — давнїйші — стоять далеко низше працї Ґолубінского. З них більше значіннє мають: арх. Филарета (Гумилевського) Исторія русской церкви, — коротенька, в пяти книжках, 1-ше вид. 1847, 5-те вид. 1888; з них до перед-татарських часів належить перша книжка. Митр. Макарія (Булгакова) Исторія русской церкви, ширша від попередньої: до передтатарських часів належать I-III томи (2 вид. 1868) і осібний ще вступ під титулом Исторія христіанства в Россіи до кн. равноап. Владиміра (2 вид. 1868); і. IV і V (разом) присьвячені часам до полов. XV в. При великих розмірах і досить богатім матеріалї праця, особливо в перших трох томах, хорує дробязковим схолястичним схематизмом і перевагою зверхнїх фактів; при тім критицизм автора не виходить за дуже тїсні границї.

Давнє руське канонїчне право не дуже богате лїтературою. Загальні курси: еп. Іоаннъ Объ основаніяхъ русскаго церковнаго права (Христ. Чт. 1846). Мысовскій — Древнее русское церковное право — Православный собес Ђ дникъ 1862-3. Соколовъ Изъ лекцій по церковному праву, Мва, 1874 (не скінчене). Альбомъ Краткій курсъ лекцій по церковному праву, Спб. 1882. Бердниковъ Краткій курсъ церковнаго права греко-россійской церкви, Казань, 1888 і „Дополненія”, Каз. 1899. Суворовъ-Курсъ церковнаго права, Ярославль, 1889-90, т. І — частина історична (тут до історії руського церковного права особливо гл. VI частини І і II), т. II — доґматична; друге виданнє — скорочене, як для унїверситетського підручника, але де в чім і доповнене и. т.: Учебникъ церковнаго права, Яросл., 1898. Лашкаревъ Право церковное въ его основахъ, видахъ и источникахъ, 2 вид., К., 1889. Остроумовъ Введеніе въ православное церковное право, Харьк., 1893. Вкінцї — посмертний курс Павлова: Курсъ церковнаго права, 1902.

Памятки давнього руського канонїчного права видав пок. Павлов — Русская историческая библіотека, VI (1880). Сюди одначе не увійшли анї церковні устави князїв (видані в курсах Макарія, Ґолубінского і в Хрестоматії по ист. рус. права. В.-Буданова, т. І), анї деякі иньші памятки. Доповненнєм служать видання того ж Павлова: Первоначальный славяно-русскій Номоканонъ, Казань, 1869, Книги законныя содержащія византійскіе законы, землед Ђ льческіе, уголовные, брачные и судебные, Спб., 1885, Неизданный памятникъ церковнаго права XII в. (Правила еп. новгородського Ілї — Ж. М. Н. П. 1890, X). Нове виданнє: Goetz Kirchenrechtliche und kulturgeschichtliche Denkmaler Altrusslands, 1905 (Kirchenrechtliche Abhandlungen hrsg. von Stutz, Siuttgart, 18-9) містить окрім витягу з Курса Павлова Правила м. Іоанна, Вопрошания Кирика і Правила еп. Ілї з коментарем.

Спеціальнїйші працї (важнїйші) — з давнїйших: Амвросій Исторія россійской іерархіи т. I-VI, Мва, 1807-15. Рудневъ — Разсужденіе о ересахъ и расколахъ въ русской церкви со времени Владиміра В., Мва, 2 вид., 1840. Евгеній Описаніе кіево-софійскаго собора и кіевской іерархіи, К., 1825. Розенкампфъ Обозр Ђ ніе кормчей книги, Спб., 2 вид. 1839. Соловьевъ — Взглядъ на состояніе духовенства въ древней Руси (Чтенія моск. 1846). Зернинъ Объ отношеніи константинопольскаго патріарха къ русской іерархіи, 1846. Неволинъ — О пространств Ђ церковнаго суда въ Россіи до Петра В., Спб., 1847 (потім в Полном собраніи сочиненій т. VI). Калачевъ — О значеніи кормчей въ систем Ђ русскаго права (Чтенія моск. 1847 т. XVI). Любимовъ О способахъ содержанія духовенства, 1851. Казанскій — Исторія православнаго русскаго монашества, М. 1855. Б Ђ ляевъ Объ общественномъ значеніи христіанской церкви на Руси — Ж. М. Н. П., 1856. VII. Лохвицкій — Очеркъ церковной администраціи въ древней Руси — Русскій в Ђ стникъ, 1857. И. С. — О цервовномъ судоустройств Ђ въ древней Руси — Чтенія московські 1865, І.