Історія України-Руси. Том 3

Спеціальна лїтература умов з Греками подана в І т. прим. 57;

додати належить іще нову розвідку А. Лонгинова: Мирные договоры Русскихъ съ Греками, заключенные въ Х в Ђ к Ђ (Записки одес. общ. XXV, 1904). В оцїнцї відносин руських і грецьких елєментів в сих умовах найдальше іде д. Серґеєвіч, заперечуючи майже всяке значіннє сих умов для пізнання руського права (розвідка його передрукована в новім виданню Лекцій, 1903).

Лїтература Руської Правди і взагалї давнього руського права дуже велика й не перестає зростати, завдяки тому, що се увійшло в проґраму курсу „русского права” в російських унїверситетах. Студиї розпочали ся в серединї XVIII в., коли росийський історик Татїщев віднайшов коротку редакцію Правди і 1738 р. передав її з своїми коментарами (де в чім інтересними) петербурській академії. Там одначе вона не звернула в початку уваги на себе, і тільки 1767 р. видав її Шлєцер під тутулом: „Правда Русская, данная въ одинадцатомъ в Ђ к Ђ отъ в. кн. Ярослава Владимирича и сына его Изяслава Ярославича”, а Струбе де Пірмон (Strube de Pyermont) взяв її під увагу в своїй академічній промові Discours sur 1'origine et les changements de lois russiennes, 1757. Після того до кінця XVIII в. Рус. Правда (коротша і ширша) була видана ще пять разів (видання сї й дальші вичислені в Христоматії В.Буданова І c. 86).

З видань 1-ої пол. XIX в. мали більше значіннє — Раковєцкого (Prawda ruska, т. 1 і 2, 1820 і 1822, на підставі кількох кодексів, з коментарем, де ся памятка поставлена була в звязку з законодатними памятками иньших словянських народів), Дубєнского (Русскія Достопамятности, II, 1843), Тобіна (Tobien Kritische Ausgabe der Prawda Ruskaia, 1848, Die Prawda Russkaia, das alteste Rechtsbuch Russlands 1844, Sammlung kritisch-bearbeiteten Quellen der Geschichte des russischen Rechts, 1844).

Але сї видання стратили своє значіннє, коли 1846 р. Мик. Калачов видав під титулом: Предварительныя изсл Ђ дованія служащія для полнаго объясненія Русской Правды, збірний текст її опертий на пятдесяти кодексах: в основу положено найстарший — Синодальний кодекс, і до нього подані варіанти. Се виданнє (вдруге передруковане 1880 р.) зістало ся досї підвалиною для всяких текстуальних студий, рівнож і прийнятий Калачовим подїл на параґрафи досї прийнято загально, хоч він і не завсїди щасливий, а ще меньше щасливий був плян видання Правди в Изсл Ђ дованіях, бо параґрафи її автор подає в своїм власнім систематичнім порядку. Сю недостачу він поправив, видавши на другий рік чотири типові кодекси (по його клясифікації) осібно, під титулом: Текстъ Русской Правды на основаніи четырехъ списковъ разныхъ редакцій, 1847 (нове виданнє 1881).

Сї видання Калачова зістали ся основними й досї, хоч його подїл кодексів на чотири катеґорії відповідно характеру тих памяток, де сї кодекси переховали ся, не удержав ся, як зовсїм припадковий: вернули ся до подїлу Тобіна на коротшу й ширшу редакцію, а до них прилучила ся відкрита Калачовим ще третя — скорочена редакція. З пізнїйших текстуальних видань треба піднести виданнє Троіцького кодексу ширшої редакції (досить важного — Серґєєвіч нпр. признає його найблизшим з усїх до архетипа), разом з двома иньшими, в книзї Собраніе важн Ђ йшихъ памятниковъ по исторіи русскаго права Утина и Лазаревского, 1859. Далї Изсл'вдованія о Руссвой Правді Мрочекъ — Дровдовского, I-III, Мва, 1881-92, де видано кілька кодексів. Христоматія по исторіи русскаго права Владимірского-Буданова, кн. І, 1-е вид. 1872, — виданнє коротшої і ширшої редакції (кодекси Академічний і Карамзинський) з цїнним коментарем: се дуже користний підручник для кождого, хто береть ся до студийовання памяток давнього руського права; (иньша хрестоматійна.; С Ђ верскій Памятники древне-русскаго законодательства, 1893). Вкінцї Серг Ђ евичъ Русская правда въ четырехъ редакціяхъ, Спб. 1904 — тексти, з новим подїлом на параґрафи, з деякими варіантами, без коментара. В нашій лїтературі є виданнє Руської Правди ширшої редакції (Карамзинський кодекс в Христоматії Буданова, з руським перекладом), зроблений дром К. Левицьким в Правничій часописи т. V і осібно (1895).

Наукове обробленнє Руської Правди і взагалї давнього руського права починаєть ся працями дорпатських професорів, вихованих в нїмецькій правничій науцї — Еверса (головно Das alteste Recht der Russen, 1826), Рейца (Reutz Versuch uber die geschichtliche Ausbildung der russischen Staats- und Reehtsverfassung, 1829, росийський переклад Морошкіна 1836 р. п. т. Опытъ исторіи россійскихъ госуд. и гражд. законовъ, з додатком розвідки перекладчика про Руську Правду) і Тобіна (окрім що йно названого ще Die Blut-Bache nach dem alten russischen Rechte, 1840 i Взглядъ на основныя начала русскаго уголовнаго законодательства, 1847).

З дальшого згадаю теж тільки важнїйше (дрібнїйша лїтература вказана у Загоскина Наука Исторіи русскаго права, Казань, 1891 і Леонтовича Исторія русскаго права, І, 1902, Варшава). Такі насамперед працї Неволїна, зібрані в Собранії сочиненій його (особливо Исторія россійскихь гражданскихъ законовъ, 1851), працї Кавелїна (з них особливо: Взглядъ на юридическій бытъ древней Руси, 1846, і Взглядъ на историческое развитіе русскаго порядка законного насл Ђ дованія, 1860, передр. в Собранії сочиненій). Беляєва О насл Ђ дств Ђ безъ зав Ђ щанія, 1858, і Лекціи по исторіи русскаго законодательства (видані по смерти його 1879 р.). Демченка Историческое изсл Ђ дованіе о показаніяхъ свидетелей по рус. праву, 1859, і його ж Существо насл Ђ дства и призваніе къ насл Ђ дованію по рус. праву, К., 1877. Никольского О началахъ насл Ђ дованія по древнему русскому праву, М., 1859, і його ж Объ основныхъ моментахъ насл Ђ дованія, 1871. Ланге Изсл Ђ дованіе объ уголовномъ прав Ђ Русской Правды, 1860. Власьевъ О вм Ђ неніи по началамъ теоріи и древняго р. права, М., 1860. Грицко Участіе общины въ суд Ђ по Р. Правд Ђ (Архивъ историческихъ и практическихъ св Ђ д Ђ ній, 1863, т. V). Мстиславскій О поклепной вир Ђ или понятіе объ обвинительномъ процесс Ђ по Р. Правд Ђ (Юрид. Журналъ, 1861). Чебышевъ-Дмитріевъ О преступномъ д Ђ йствіи по русскому до-петровскому праву, Каз., 1862. Леонтовичъ — Русская Правда и Литовскій Статутъ, К., 1862. Алекс Ђ евъ Имущественный отношенія супруговъ по др. русскому праву, 1868 (Чтенія московські), Дювернуа Источники права и судъ въ др. Россіи, 1869. Hube Historya prawa karnego ruskiego, 1870. Цитовичъ Исходные моменты въ исторіи русскаго права насл Ђ дованія, 1870. Станиславскій Разграниченіе гражданскаго и уголовнаго судопроизводства въ исторіи р. права (Ж. М. Н. П. 1873). Пихно Историческій очеркь м Ђ ръ гражданскаго взысканія по р. праву, 1874. Загоровскій Историческій очеркъ займа по русскому праву до конца XIII ст., 1875. Ведровъ О денежныхъ пеняхъ по Р. Правд Ђ , сравнительно съ законами салическихъ Франковъ, М. 1877. Тарасовъ Личное задержаніе. Полицейскій арестъ въ Россіи, 1877. Тальбергъ Насильственное похищеніе имуществъ по р. праву (разбой и грабежъ), Спб., 1880. Б Ђ логрицъ-Котляревскій О воровств Ђ -краж Ђ по русскому праву. К., 1880. Мрочекъ-Дроздовскій Изсл Ђ дованія о Русской Правд Ђ , I-III, М„ 1881-92. Барацъ О чужеземномъ происхожденіи большинства русскихъ гражданскихъ законовъ, 1885. Соболевскій Языкъ Русской Правды (Ж. М. Н. П. 1886, IV). Бобровскій Преступленія противъ чести по русскимъ законамъ до нач. XVIII в., Спб., 1889. Загоскинъ Очеркь Исторіи смертной казни въ Россіи, Каз., 1892. Есиповъ Поврежденіе имущества по русскому праву, Спб., 1892, його ж Святотатство въ исторіи русскаго законодательства, Варшава, 1893. П. Рудневъ О духовныхъ зав Ђ щаніяхъ по русскому гражданскому праву въ историческомъ развитіи, К., 1895. Ннконовъ Поручительство въ его историческомъ развитіи по русскому праву, Спб., 1895. П. Б Ђ ляевъ Очеркъ права и процесса въ эпоху Русской Правды, Мва, 1895, його ж Спеціальное назначеніе судей и судебная грамота въ древне-русскомъ процесс Ђ (Сборникъ правов Ђ д Ђ нія, VIII, 1897), його ж Анализъ н Ђ которыхъ пунктовъ древнерусскихъ зав Ђ щаній, Мва, 1897, його ж Первичныя формы зав Ђ щательнаго распоряженія и назначенія душеприказчиковъ въ древнемъ русскомъ прав Ђ (Журналъ Мин. Юст. 1901, VI, IX), його ж Источники древнерусскихъ законодательныхъ памятниковъ (ibid., 1899, XI і 1900, X). Рожковъ Очерки юридическаго быта по Русской Правд Ђ (право карне, цивільне і процес, автор скрізь наводить гадки попереднїх дослїдників в кождій справі, так що статї його, хоч важко написані, дуже наручні для обзнайомлення з сучасним станом поодиноких питань, — Ж. М. Н. П., 1897, 11 і 12). Ясинскій Лекціи по вн Ђ шней исторіи русскаго права, К., І, 1898. Кокорудз Взаємини між староруськими законодатними памятками (Справозд. акад. ґімн. 1898-9). Товстол Ђ съ Сущность залога въ историческомъ развитіи по древнему русскому праву (Ж. M. Ю. 1898, Х, 1900, X і XI). Шершеневичъ Исторія кодификаціи гражданскаго права въ Россіи (Уч. Зап. казан. унив. 1899, І). Серг Ђ евичъ Русская Правда и ея списки (Ж. М. Н. П. 1899, І, увійшла в друге виданнє його Лекцій) і вступна розвідка при виданню текстів (як вище). Дебольскій Гражданская д Ђ еспособность по русскому праву, 1903. Ключевскій Курсъ рус. исторіи І гл. XIII-XIV (про походженнє Р. Правди і характер її постанов — теорія, що се кодекс, зладжений в церковних кругах). Шмелевъ Судъ въ эпоху Р. Правды і Происхожденіе и состав Р. Правди (популярні статї — Книга для чтенія по рус. исторіи під ред. Д.-Запольского, І, 1904). Максимейко Русская Правда и литовско-русское право (Сборникъ учениковъ В.-Буданова, 1904, пор. мої замітки в Записках Н. тов. ім. Шевченка т. LXII). Павловъ-Сильванскій Симоволизмъ въ древнемъ русскомъ прав Ђ (Ж. М. Н. П. 1905, VI).

29. Питаннє про рецепцію в староруськім праві (до с. 357).

Рецепція скандинавського і взагалї ґерманського права, як я сказав в текстї, тепер стратила кредит і навіть часами вповнї іґноруєть ся дослїдниками. З сучасних істориків руського права пор. В.-Буданов зовсїм відкидав її — Обзоръ c. 104, пор. його Христоматию І c. 26-7,29. Обережнїйше висловляєть ся Серґєєвіч — він допускає вплив скандинавського права через варяжських судий (Лекціи c. 83), підносить, що „одиницї викупа” (compositio) Правди подекуди однакові з ґерманскими, і припускає, що вони могли взяти ся з скандинавського права; слово вира „може бути що не славянське, а ґерманське” (ib. c. 385); з тим усїм він одначе зістаєть ся тільки при обережних припущеннях і даючи візантийському праву, як джерелу Правди, самостійне місце, і детайлїчно дослїджуючи можливі візантийські запозичення, зовсїм не робить сього що до скандинавського права. Ще загальнїйше, ставить питаннє нпр. Ключевский (ор. с. с. 268); у нього ”русскій закон” кодифікований в Р. Правдї має „отдаленные корни въ народныхъ обычаяхъ варяжскихъ и славянскихъ”, але змодифікований пізнїйшою еволюцією міського житя і впливами християнства. Скандинавське право при такім поставленню справи стає чимсь вповнї теоретичним, недослїдженим, в що так само можна вірити, як і заперечити.

З поміж подібностей в композиціях з ґерманським правом особливо піднесена була здавна плата трох гривен за уживаннє чужого коня без дозволу властителя (Ак. 11); як раз кару 3 марок за се має ютляндське право (кодіфіковане пізнїйше). Але три гривни — се такса дорожшого коня (княжого) — Кар. 41, кара ж за уживаннє чужого коня без дозволу є і в екльозї Льва і Константина. Взагалї ж коінцидеція таких чисел як 3, 7, 12 зовсїм нїчого не може довести. Що до вири, то подібність з нїмецьким Wehrgeld дїйсно кидаєть ся в очі, але з другого боку вказують на вир — кров у финських мовах; до того треба запримітити, що в найдавнїйшій Правдї, складаній в часи найбільшої сили скандинавського елємента на Руси, сього слова нема. Ріжницї між нїмецьким і руським правом на пунктї вири виясняв уже київський професор Іванїшев в своїй дісертації О плат Ђ за убійство въ древнемъ русскомъ и другихъ славянскихъ законодательствахъ въ сравненіи съ германскою вирою, 1840 (передр. в Сочиненіях). Загалом же взявши в цїлім сїм питанню замало звертали увагу на можливости спільного походження певних правних понять у славянських і ґерманських племен, взагалї найбільше зближених в сфері культури між собою. Ляйст в своїх дослїдах над індоевропейським правом дуже справедливо положив натиск на те, що певні подібности староруського права з ґерманським, латинським й ин. знаходять своє об'ясненнє в спільности основних правних понять індоевропейських племен, і з сього становища знаходить своє об'ясненнє й спеціальна близькість староруського права до ґерманського (Leist Altarisches jus civile II c. 232).

Сю точку не треба спускати з ока і при слїдженню подібностей староруського права і з римо-візантийським. Що більше. Не треба спускати з очей сильного пословянщення Візантиї й можливости сильних впливів на її пізнїйше право словянського звичайового (такі можливости відношено уже в лїтературі). Як раз анальоґії з Рус. Правдою вказують ся переважно в пізнїйших кодексах — Екльозїі, Прохіронї, що стоять більше на ґрунтї нового звичайового права, як leges barbarorum, а не старого римського. Тому в кождім осібнім випадку треба добре застановити ся, чи дїйсно маємо вплив тих кодексів, а не анальоґію руського права з славянським звичайовим правом Візантиї. А сього новійші дослїдники, що займають ся такими анальоґіями, не роблять зовсїм — вони ловлять подібности і годї, а справа тим часом зовсїм не так проста.

Про візантийські впливи див. Дювернуа Источники права и судъ въ древней Россіи, гл. IV, його ж Изъ курса лекцій по русскому гражданскому праву, І, Спб., 1889; Поповъ О значеніи германскаго и византійскаго вліяній на русскую историческую жизнь въ первые два в Ђ ка ея развитія (Записка моск. унив. 1871, I); Ключевского Курсъ І нпр. с. 369-70; Серг Ђ евича Лекціи c. 44, 466, 502 і далї.

30. Лїтература родинного права (до c. 372 і далї).

Лїтературу про шлюб і родинні відносини див. в т. І прим. 46, тут додам іще: Дубакинъ Вліяніе христіянства на семейный бытъ русскаго общества, Спб., 1880, його ж: О вліяніи Византіи на семейный бытъ русскаго общества (відчит, Христіанское Чтеніе, 1881, III-IV); про се також Ключевский ор. c. і Рожковъ (Обворъ). Староруське родинне право: А. Поповъ Объ опек Ђ и насл Ђ дств Ђ по Русской Правд Ђ (Сборникъ истор. и статист. св Ђ д Ђ ній о Россіи Валуева, І, 1845). Мулловъ Русскіе законы о союз Ђ семейственномъ (Архивъ ист. и практ. св Ђ д. Калачева, 1860, IV і V). Алекс Ђ евъ Объ отношеніяхъ супруговъ къ имуществу въ древней Польш Ђ и Россіи (Чтенія московські, 1868, II). Горчаковъ О тайн Ђ супружества — Происхожденіе, ист.-юрид. значеніе и канонич. достоинство 50 гл. Кормчей книги, Спб. 1880. Загоровскій О развод Ђ по русскому праву, Харків, 1884, його ж: О незаконнорожденныхъ по древнему русскому праву (Журн. Мин. Юст. 1898, V). Ланге О правахъ собственности супруговъ по древнерусскому праву, 1886. Павловъ — 50 глава Кормчей книги какъ историческій и практическій источникъ русскаго брачнаго права, Мва, 1887 (викликане книгою Горчакова, з початку статї в Христ. Чтеній1882 і 1883 та Трудах київ. д. ак. 1884). Пергаментъ — Къ вопросу объ имущественныхъ отношеніяхъ супруговъ по древн Ђ йшему русскому праву (Ж. М. Н. П. 1894, XI). Леонтовичъ О происхожденіи семьи вообще и о ея организаціи по древнему русскому праву (Ж. М. Ю. 1900, VI, IX-X). Окрім того сюди ж належать відповідні віддїли курсів історії руського права і канонїчного права.

31. Лїтература староруської штуки (до c. 422 і далї).

Перший компендіум історії староруської штуки попробував дати Новицкий в книзї Исторія русскаго искусства т. І, 1898-9; се досить механїчно зроблена компіляція, і поодинокі її роздїли мають ріжну вартість в взалежности від тих моноґрафій, на котрих автор операв ся; в огляд увійшли тільки плястичні штуки (без музики). Перед ним загальний погляд на руську штуку пробували дати Viollet le Duc L'art russe, ses origines, ses elements constitutifs, son apogee, son avenir, Париж, 1877 — але староруська штука тут не відграничена від пізнїйшої великороссийської. Проф. Соколовский в статї Bizancyum i Rus (1888, передр. в його книжцї Studya і szkice z dziejow sztuki i cywilizacyi, I, 1899) також пробував дати загальний погляд на неї, але вона оперта на досить перестарілім матеріалї. Коротка, популярна статя Айналова: Искуство Кіевской Руси (Книга для чтенія по рус. ист. під ред. Д.-Запольского, 1904) — не обіймає всїх галузей штуки; його ж: Л Ђ топись о начальной пор Ђ русскаго іскусства (Отчетъ петерб. унив. за 1903 г.) — мало вартний відчит, що містить богато натягненого і хибного (див. рецензію в Записках Наук. тов. ім. Ш. LXII).

Моноґрафічно заступлені поодинокі штуки не однаково. Для архітектури є загальний курс Павлинова Исторія русской архитектуры, Москва, 1894, але він зроблений занадто побіжно й лихо, що до давньої української архітектури спеціально. Дуже короткий і побіжний огляд Покровского: Памятники христіанской архитектуры, особенно византійскіе и русскіе, 1901 (курс лекцій). Не стоїть на рівенї сучасної науки і огляд староруської церковної архітектури Ґолубінского в новім виданню його Исторіи рус. церкви, І. 2, 1904. Солїдну підставу для студіовання її дають натомість статї пок. київського професора Лашкарьова зібрані в книжцї Церковно-археологичеекія изсл Ђ дованія, очерки и рефераты, К. 1898; доповненнєм служить його посмертна статя про чернигівські церкви: Церкви Чернигова і Новгородъ-С Ђ верска (Труды XI съ Ђ зда). Окрім того статї: Лебединцева О св. Софіи кіевской (Труды III археол. съ Ђ зда, I), Павлиновъ Спасо-преображенскій соборный храмъ въ Чернигов Ђ (Зодчій, 1882, VI), його ж Древнія церкви Витебска и Пинска (Труды IX археол. съ Ђ зда, I, 1895), статї Лущкевича, Захарієвича (зібрані в книжцї проф. Шараневича Trzy opisy Halicza) і Шараневича (головно Die Franciskaner-Kirche des h. Stanislaus im Halicz) про галицькі церкви (див. про них т. II прим. 9) і нововипущена праця: K. Moklowski i M. Sokolowski Do dziejow budownictwa cerkiewnego na Rusi Czerwonej, Краків 1905 — про церкву лаврівську. Потаповъ Очеркъ древней русской гражданской архитектуры (Древности-Труды москов. археол. общ. XIX) для українських земель не дає нїчого.

До історії нашого малярства з мозаїкою разом: Софійські мозаіки й фрески видані в монументальнім виданню петербурського археольоґічного товариства: „Древности россійскаго государства. Кіевскій Софійскій соборъ”, I-IV, 1871-87. Коментарем до нього служить розвідка Айналова и Р Ђ дина Кіево-софійскій соборъ,· Спб., 1889 (відб. з IV т. Записок петерб. археол. общества). Окрім того: Кондаковъ О фрескахъ л Ђ стницъ Кіево-софійскаго собора (Записки археол. общества, III, 1888). Праховъ Кіевскіе памятники византійско-русскаго искусства (про кирилівські фрески, одинока робота — Труды москов. археол. общ. XI). Толстой і Кондаковъ Русскія древности, IV, 1891. Айналовъ и Р Ђ динъ Древніе памятники искусства Кіева — Софійскій соборъ, Златоверхомихайловскій и Кирилловскій монастыри (більш популярно), Харьків, 1899 (зі Сборника харьковского истор.-фил. общества). По працях Кондакова, Айналова й Рідина стратили всяке значіннє давнїйші розвідки (з них важнїйші: С. Крижановского в VIII т. Записок археол. общества, Закревского в його Описанії Кіева, П. Лебединцева в Описанії Кіево-софійскаго собора, 1882).

До історії іконописного малярства передовсїм новороспочата роскішна публїкація Кондакова: Лицевой иконописный подлинникъ, т. І — иконографія Іисуса Христа, Спб., 1905, з характером одначе більш практичним (для церковних малярів), але і з цїнними історичними замітками. Крім того: Ровинскій Исторія русскихъ школъ иконописанія до конца XVII в., 1856 і нове виданнє 1903 р. Буслаевъ Историческіе очерки русской народной словесности и искусства, II, 1861. Марковъ — Древнее иконописаніе въ Россіи — Правосл. обозр Ђ ніе 1885; де що є в остатнїй (VI) кн. Рус. древн. Толстого-Кондакова. Про мінятюри — Буслаєв ibid., його ж критика на згадану працю Віолє-Лєдюка в московськім Критическім Обозр Ђ нії 1879, II і V (Русское искусство въ оц Ђ нк Ђ французскаго ученаго) і витяг в Archiv fur sl. Phil. т. IV: Die Ornamentik in den slavisch-russischen Handschriften des Х-XIV Jahrh. Бутовскій Исторія русскаго орнамента съ Х по XVI ст., Мва, 1869-72. Стасовъ Славянскій и восточный орнаментъ по рукописяхъ древняго и новаго времени, Спб., 1884-7 (тільки таблицї, без текста), його ж Картины и композиціи скрытыя въ заглавныхъ буквахъ др. русскихъ рукописей, Спб., 1884 — див. його Собраніе сочиненій, 1894. Арх. Амфилохій (Сергіевскій), Сборникъ изображеній Спасителя, Б. Матери и др. святыхъ і т. и. Х-XV в., Мва, 1885.