Історія України-Руси. Том 3

Дуже неправдоподібним здаєть ся минї й такий здогад, що Новгородська лїтопись проминула зовсїм перший похід Мстислава і записала останнїй. Насамперед — як толкувати собі дати другого й третього походів, котрі ми маємо в Суздальській і Воскрес. лїтоп.? По друге, перший похід, коли Мстислав з тим і з Новгорода виберав ся, на жаль Новгородцїв, аби добувати Галич, мав усї причини більше інтересувати Новгородцїв, нїж пізнїйші, коли Новгородцї до певної міри випустили Мстислава з виду. Пояснити дату 1219 р. спішеннєм не можна, тому що спішення в сих роках Новгор. лїтописи не примітно. Зрештою, відкинувши дату 1215 р. для першого похода Мстислава, ми мусимо його однаково класти десь між 1217 і 1219 р. Супроти сього всього я думаю, що дата Новгородської лїтописи 1219 р. належать до першого походу (можливо що ся чутка трохи спізнила ся, нїм прийшла з далекого полудня, і похід належить до 1218 р.), тільки в оповіданню Новгор. лїт. замішали ся сюди деякі подробицї з останнього, третього походу Мстислава.

Натомість Галицька лїтопись говорить тільки про перший і останнїй (третїй) похід Мстислава на Галич, проминаючи другий — про сей говорять Воскресенська й иньші пізнїйші компіляції. Оповіданнє Длуґоша баламутне, як взагалї його оповідання про руські подїї в сїй части: він мішає до купи факти почавши від вигнання Мстислава з Галича аж до останнього похода (прикладом його баламуцтв може бути імя Атилїя Фільнія, зробленого з лїтописного „Филї”; Tyla з Филя, відти атилїй); але безперечно є в нього тут і подробицї, зачерпнені з якогось руського джерела нам незвісного: імена князїв Ростислава Давидовича, Ростислава Мстиславича, подробиця, що Кольомана відіслано до Торчеська. Інтересна, але непевна, наведена при текстї його слава Мстиславу:

Великий княже, побідителю, Мстиславе Мстиславичу, Сильний соколе, Богом післаний-пострашити сильних та міцних і їх Не будуть хвалити ся вони, що тїшили ся побідою над тобою [зброю Тобою, великий і славний наш господине, всї понижені й побиті. З угорських документів в згаданій уже (в прим. 5) пізнїйшій грамотї кор. Андрія маґістру Димитрію, пістуну Кольомана, 1234 р. (Codex Arpad. VI c. 546) оповідаєть ся, що postquam infidi Rutheni, qui vnanimiter cum ex instinctu scelerato in excellencie nostre depressionem et sepedicti filii nostri captiuitatem seu mortem communiter inspirarent, et hoc non semel uel bis, sed multotiens nefandissime et crudeliter attemptarent, той маґістр Димитрій брав участь в ріжних битвах і ріжні небезпечности переходив з своїми товаришами, між иньшим in quodam conflictu a Rutenis tam ipse quam fratres sui Mykola videlicet bone memorie et Ladislaus frater eiusdem captiuati cum magnis uulneribus diu in Lodomeria inferrati et aliis penis dificillimis anxiati per plurima tempora sunt detenti et atrociter cruciati; cuius eciam frater vterinus nomine Aba cum aliis suis consanguieneis: Thoma filio Janus et Johanne consanguieneo suo ex parte matris et Juda filio Othonis, Mathya filio Wyd, Moys filio Pexa ibidem interiit, necnon et alii quamplures non solum illa sed et aliis vicibus de suis sodalibus multi bello interierunt; rerumque suarum aliarum, equorum et armorum magnarumque expensarum in redempcionibus hominum captiuorum quam magna damna sit perpessus, vix posset sufficienter enarrari. Може мова тут іде про невільників-Угрів, забраних в неволю разом з Кольоманом в 1221 р.?

7. Звістки угорських грамот про похід кор. Андрія на Волинь і иньші угорські походи на Галичину (до c. 43).

В угорських грамотах стрічаємо досить часті згадки про походи в Галичину. Правдоподібно до походу кор. Андрія 1226/7 р. належить оповіданнє в грамоті Белї Діонисию (Fejer IV l c. 23, 1235 р.): Ad haec dum contra Ruthenos, a fidelitate nobis debita se subtrahere molientes, de mandato et voluntate patris nostri incliti regis Andree duximus exercitum, ac sub castro Gallicie metati fuissemus castra nostra, memoratus Dionysius, vigil ad prelia, quemdam militem egredientem e Castro prenotato contra partem nostram subito conspexit, primusque lanceam vibrans in ipsum deiiecit eundem in terram letaliter vulneratum, qui et ibidem vitam finiuit. Postmodum etiam eadem expedicione durante ipsum contra aciem aduersam, que circa Kuzmench curtem videlicet ducatus Gallicie fixerat castra sua, transmisimus, gerentes de ipsius probitate fiduciam specialem; vbi inito cum eisdem prelio et optata victoria quendam nobilem et nominatum militem Mathei nomine ad nox adduxit post conflictus varios captivatum. Persistentibus denique nobis in expeditione memorata dum aciem bellatorum contra Lodomerium duxissemus, ipsum pariter cum aliis baronibus nostris ducem et rectorem exercitus duximus preficiendum. Ubi castro Luchuchku viriliter expugnato, habitatoribus ipsius pro parte captis et pro parte interemptis, bona ibidem reperta et immobilia, que non solum numero comprehendi, sed et oculis metiri non poterant, nobis detulit, in nostra donatiua militum conuertenda.

На хронольоґію сеї події маємо лише одну вказівку: по сїй історії між иньшими заслугами Діонисия потім згадуєть ся його участь в облозї Ярослава 1232 р., отже сей похід Белї в Галичину й на Волинь (Lodomerium) належить до попереднїх років; в них одинокий похід на Волинь угорською війська — се похід короля 1226/7 р. Хоч Галицька лїтопись в сїм походї не згадує Белї, але се може бути простим опущеннєм, він міг ходити з батьком, і той міг його вислати під Галич, куди, як каже лїтопись, сам король іти бояв ся, бо йому напророчили „волъхвы угорьекыя”, що як побачить Галич, то не буде живим.

Коли таке датованнє буде вірне, насуваєть ся питаннє, про які місця говорить оповіданнє — Kuzmench i Luchuchko? Порівнюючи з оповіданнєм лїтописи про сей похід, Kuzmench дуже легко може бути попсованим Kremench; Luchuchko духе нагадує Лучеськ, але так далеко угорське військо, по лїтописи, не заходило; правдоподібно се якийсь замок в полудневій Волини, коло Кремінця.

До походу Белї 1230 р. може належати згадка в грамотї Белї з 1246 р. для ґр. Герборда, як він via quadam in Ruscia sub magna porta Gallicie quae uocatur Vngarica nobis nostrisque baronibus in expeditione presentibus laudabiliter dimicando, dehinc eciam super fluuium Denisztur viriliter coram nobis prestitit in conflictu — Codex Arp. VII c. 263, перед тим Fejer IV. 2 c. 33. Що правда, може се належати й до котрогось пізнїйшого походу (нпр. 1239 р. — Іпат. c. 510), так само й друга така недатована згадка в грамотї Белї з 1240 р. Миколаю comiti de Gumur, що він dum in expeditioni Ruscie essemus constituti et bellorum cuneus esset hinc inde in coflictum accintus, ipse in adversam aciem uiriliter irruens, multos in ore gladii neci tradidit et innumeros captiuauit, sui tamen sanguinis effusionem non modicam sustinendo — Codex Arpad. VII c. 100.

Нотую заразом иньші подібні згадки з руських походів — Codex Arp. VI. c. 484 (1230), XI. c. 220 (1231), VII. с. 193 (1245 р.) і c. 283 (1249); остання трохи інтереснїйша: надворний судя Павел in obsidione castri Ruthenorum Galich nomine quandam aciem clam in nostrum exercitum irrumpere cupientem militari bello prohibuit, quod nostro exercitui non potuit quid nocere; et iterum alia vice pedestrem aliam aciem Ruthenorum, dum super nostrum exercitum irruisset, plus ipse ceteris honoris nostri conseruacioni vigilanter insudendo, hostili pugna inuadens, illam milicie sue viribus fugauit, secum tam acriter decertans, quod nobili et forti dextrario suo sub ipso occiso, licet triumphasset de hostibus, se tamen ibidem vix de mortis periculo potuit liberare. Див. ще Codex Patrius VIII ч. 67 (1261) — servicia comitis Thome, que d. Colomanno fratri nostro in Ruthenia contra insultus Ruthenorum extubuit.

8. Австрийський епізод полїтики Данила (до c. 74-6).

Окрім Галицької лїтописи (Іпат. c. 544-8, 554-5) ми маємо лише коротенькі звістки в нїмецьких хронїках і річниках про шлюб Романа з Ґертрудою, взагалї неприхильні для нього: що він оженив ся з нею, потім покинув її minus honeste, й більше вона його не бачила. Іпат. с. 544-8, 554-5, Monumenta Germ. hist. IX c. 599 (continuatio Garstensis), c. 612 (continuatio Claustroneuburgensis І) і 727 (continuatio praedicatorum vindobonensium), Pez Scriptores rerum austriacarum I c. 462 (Chr. Claustroneuburgense), 576 (Narratio genealogica), 821 i 822 (т. зв. An. Leobiensis), 982 (Chr. an. Zwetlicensis), 1074 (Chr. Hageni), 1211 (Chr. Arnpeck), II c. 729 (Chr. Thomae Ebendorfer), IIІ c. 37. Цїкавий погляд Cont. Garst., що Bela consilium et auxilium tulit, ut rex Ruscie, qui apud ipsum tunc degebat, forsitan a suis eiectus, Gertrudem ducet in uxorem; але він потім auxiliо regis (Белї) destitutus redit ad sua.

Для означення дати шлюбу Романа важна вказана Шараневичом (Die Hypat-Chr. 71) буля у Фішера Merkwurdige Schicksale d. Stiftes und d. Stadt von Kloster-Neuburg, ч. 60, датована 27/VI 1252 р.;

вона згадує про сей шлюб як факт уже довершений: nobilis mulier Gertudis uxor nobilis viri Danielis Pruteni. Відсувати сей шлюб дуже від сеї дати назад не годить ся: 1252 роком датують його нїмецькі лїтописи, і він мабуть і хронольоґічно й річево стояв у звязку а походом Белї на Австрію весною-лїтом 1252 р. (маємо грамоти його з під Відня, датовані серединою червня — Fejer IV, 2, Cod. Arpad. VII 342): Беля „ Ђ xa во Н Ђ мц Ђ с Романомъ и да сестру герцюкову за Романа”. Що шлюб в усякім разї не став ся значно скорше перед сим походом, се виходить з оповідання Галицької літописи, що Беля потім не піддержав Романа: отже похід Белї на Австрію 1252 р. в усякім разї не був значно пізнїйше по шлюбі Романа.

Оповіданнє Галицької лїтописи, в порівнанню з неприхильними для Романа записками австрийських хронїк, звучить як оборона Романа, доводячи, що він мусїв кинути Ґертруду й зробив се за її порадою. Ті детайлї, які наводить вона, показують, що оповіданнє її в фактах вірне. Цїнну аналїзу й коментар до нього подав Шараневич, Die Hypat.-Chr. c. 67 і далї, тільки гадки його (зрештою висловленої ще перед ним), що лїтопись оповідає про облогу Романа в Кльостер-Найбурґу, не можна прийняти: лїтописне „у город Ђ Инеп Ђ рьц Ђ (видавці хибно читають:

и Неп Ђ рьц Ђ ) — nom. Инеперькъ, виразно вказує на Гімберґ — нор. Huber Geschichte Oesterreichs I. 534. До сих подїй див. ще розвідку Губера Die steirische Reimchronik und das osterreichische Interregnum — Mittheilungen des Instituts fur ost. Geschichtsforschung IV c. 51.

Короткі згадки австрійських хронїк дуже добре ілюструють мале значіннє цїлого епізоду з Романом в історії боротьби за австрійську спадщину, нерозмірно побільшене в оповіданнях декотрих новійших дослїдників. Навіть Дашкевич в своїй моноґрафії про Данила підносить, що його син „якийсь час сидїв на австрійськім герцоґськім столї” (с. 101).

Не знати, чи в якім звязку з австрійськими справами стояла подоріж Льва на Угорщину десь коло р. 1254 (Іпат. c. 550: Льва бо преже отрядилъ б Ђ королеви). Ся подоріж припала на час походу Ізяслава Мстиславича на Галич, а Ізяслав шукав, видко, помочи на Угорщинї, отже се б підсувало гадку, що Данню хотїв як не помочи, то невтральности угорського короля супроти Ізяслава. Але звязати подоріж Льва з сим походом Ізяслава трудно тому, що похід Ізяслава став ся нагло, „в невид Ђ ньи”.

Між участниками рішучої битви під Кресенбруном (4/VII 1260) Danielem regem Russiae et filios eius et caeteros Ruthenorum ac ac Tataros згадують Annales Ottocariani — т. зв. лист Отокара (Monumenta Germ. hist. Scr. IX c. 184). Відси перейняв сю звістку Длуґош (II с. 378), пояснивши своїм звичаєм, що з Данилом були Лев і Роман (се неможливо). Про сю звістку про участь Русинів Шараневич Die Hyp.-Chr. стр. 86, 144-5 і Кордуба в Записках H. т. ім. Ш. Х miscel.: Участь Данила в битві під Крессенбрунн. Др. Кордуба тут з більшою рішучістю підніс гадку, меньше виразно висловлену у Шараневича про припадковий характер участи Дапила в угорськім походї 1260 р. Натомість Венцель в згаданій монографії думає, що Данило брав участь в битві з військом — ор. c. c. 383. Годить ся запримітити, що закид д-ра Кордуби галицько-руській історіоґрафії, нїби вона сього факту не знала, несправедливий супроти згаданої працї Шараневича, а сам др. Кордуба хибно покликуєть ся на Штирійську римовану хронїку (Pez. Scriptores rerum austr. III c. 76), що згадує не Russen, a Rassen, себто Сербів (Rassen, Porn (очев. Posn) und Chrobaten, a в Annales Ottocariani 2 ): Ruscenses et Bosnenses (c. 185), у Длуґоша II 378 Raczones et Bosnenses).

Про участь Данила в віденськім з'їздї каже хронїка т. зв. Ґеорґа Гаґена (Pez Scriptores І c. 1079): Mit уm (Белєю) cham auch der Ghunig von Rewssen und der Chunig Machow (Ростислав), der auch des Chunigs Welans (Белї) Tochter hett, und der Chunig auss der Syrfey — die drey Chunig in Chron von den von Vngern empfahent. Шараневич (Die Hypatios-Chr. 85) приймав сю звістку скептично, але нїчим свого скептицизму це умотивував.

9. Традиція про останнї лїта житя Льва і дата його смерти (до c. 109).