Історія української літератури. Том 6

СвятЂйшій патріарх, сам / єхал до Кгреціи.

Которого тот рыцер / з Войском Запорозким

Отпровадил в покою / к границом Волоским.

Чинячи то за єго / Kop. Мил. 5 позволенєм,

И тыж войска Запорозкого повеленєм.

О якій там плач был, кгды / ся войско вертало

Назад и з святЂйшим ся / отцем юж жегнало!

Сердце их пра†мдлЂло / з набожного жалю

1 В сам час.

2 Тут підчеркується мотив, повторюваний у тодішній релігійній публіцистиці: єрусалимський патріарх, хоч Київ не належав до його єпархії, мав право відновити тут ієрархію, бо з Єрусалима пішло все християнство.

3 Кома після "православними" — це належить до "поклону".

4 Читалось: постити, як написано (під титлою).

5 І ці слова читались, видно, так, як скорочені.

В оном их з собою / ся в дорозЂ розстаню.

Тую теды послугу годне отправивши

И благословеніє войску одержавши,

Вернули ся в покою до своих салашов,

И ледво трохы вытхли, али Турчин нашол

З многоличбным поганством на отчизну нашу,

Юж назначивши свого до мЂст наших башу.