Історія української літератури. Том 6

Котрым ся, як мечем, є / реси посЂкало.

Пред ним бовЂм як пред у / стрям всЂ уходили,

Котрые єдно правдЂ / противными были.

Голосу ся єго, як грому, лякаючи,

Языку як лысканю 1, не стерпЂваючи.

Ей, встань, о пастыру, встань / церков боронити

И з неприятелми о / ню досыть чинити.

Якобы ся потужность 2 твоя указала,

Кгды ся будет тобою церков ратовала —

Пастырем добрым неба от Бога наданым

З ласки духа святого ясне поволаным,

Ей встань, отче, нех бы ся церков ратовала

И всЂм иншим на приклад тебе указала.

Тысь бовЂм скутком (самим) 3 слув твоих доказав,

Кгды же сь ведлуг науки и живот указав.

1 Блискавиці.

2 Сила.

3 Я додав це слово — його бракує до метру.

Натомість досить довга декламація "на Феофанію альбо Богоявленіа" (64 строфи) не дає чогось інтересного; досить вона сіра і монотонна; відзначу тільки кінець, де автор заповідає подібний цикл святочних вірш на великодній цикл: "Хотячи ся въскресе / ніа домЂстити И на Христос — воскрес зно / ву рифмы зложити, Чим могучи пресвЂтлый день оный здобячи И "въистину въскрес" / до себе мовячи".

Після цієї вірші, дрібнішим друком — таким, як присвята, — надруковане віршоване післяслово "До чительника" (20 строф). Автор просить його ласкаво і "вдячно" прийняти цю книжку, вважаючи більше на його "хуть" (добру волю), ніж на художество (умЂєтность), і або "дати місце" цій книжці, або, коли цей читач уважає себе "ученшим", нехай "рачить иншую написати" — "которыє рифмы (що їх читач напише), певне бу / дуть мЂсце мЂли И за преднейшіи ся / у всЂх розумЂли". Аби тільки не було "заздрості" — без неї все добре, "Там приязнь плынеть и все / доброє походить". Коли це писання автора буде "вдячно прийняте" і його добра воля відповідно оцінена, то він знайде для видання і щось значніше, з святих старих авторів, таке, що й церкві стане на пожиток: