Історія української літератури. Том 6

Невинняток, которым / бы му задЂлали,

За що бы слушне горла / свои подавали,

Умыслил тирани не слуш / не пренаходити

И в буйной крови цных дЂток / меч свой омочити.

Оныє то там дЂточ / ки свякготливыє,

При персях маток своих / збыт пещотливыє,

З яким ся жалем з матей / ками розставали,

Кгды их катове з рук им / смутных вырывали.

Як там смерть срокгая кож / дого не минула,

И кров з них буйными рЂ / ками поплинула.

Але не треба заглиблюватись у ці смутні спомини — "Вшеляких смутков и фра / сунков занехаймо, C пастухами оными / богу хвалу даймо". Отже, фіналом цього діалогу був знов-таки, правдоподібно, хоровий спів шкільної братії.

Як бачимо, діалог цей доволі слабий у діалогічній формі: її робить тільки виклик "третього отрока", що на нього потім нібито відповідають інші декламатори. В грунті речі це збірка монологів, віршованих орацій, так само, як і ті вірші на дальші свята різдвяного циклу, що займають другу половину книжечки (картки 12-18).

Маємо тут коротку віршу Стефанові першому мученикові (що святкується другого дня різдва). Дві вірші на обрізання (одна цілком коротка, 7 строф), друга трохи довша — "На приклад дітям християнським", аби вони собі брали приклад з малого Христа, що знайшовся в храмі (тема Євангелія, що читається на Новий рік): "В науцЂ тръвати a po / дичов шановати". Наводить ще інші біблійні приклади дітям, що кінець кінцем зводяться на науку "при вЂрЂ отцевской моцно стояти". Далі небезінтересна вірша (23 строфи) на честь св. Василія (що святкується того ж дня, першого січня) в формі похоронного плачу його громади з приводу його смерті, що віддає, очевидно, прийняті традиційні форми таких плачів у Галичині:

Отишол нам опо†/ дач слова, отишол!

И покою власного / иднач c свЂта зышол!

Отишол пастыр, яко / го трудно поискати:

Трудно бовЂм го иншій / может целювати.

Ой ой, юж уста Васи / лієвы устали,

Котрыє венц отпур є / ретикум давали!

Ей, не стуйте ж, же язы / ка того не стало,