Історія української літератури. Том 6

В "промові" (присвяті) автор рекомендує свою працю "Як першій мой колоск неродного жнива (неродного — очевидно, в значенні неврожайного), котрого в невмЂєтность обфита єсть нива" (можна це розуміти про самого "невмЂєтного", початкуючого автора і загальніше — про київський переліг). Звиняється з своєї смілості і прирівнює своє бажання описати "на аркуші паперу" цноти і заслуги шановного архімандрита — "Чого б и сам Цицеро не могл доказати" — з замислом вилити море до викопаної на березі ями:

Збытней своєй смЂлости / велце ся дивую,

Же ся речей великих / — простак — подеймую:

Цноты твои, о отче, / всему свЂту явны,

А в кгмЂне 2 православных / велице похвалны.

Границею обвести / в аркушу папЂру,

Котрым до величеня / нЂхтъ не найдет мЂру.

А власне подобенство в той мЂрЂ найдую,

И собЂ то за власност(ь) слушне приписую

Якбы хто в дол море выляти ся важил —

Того нЂгды не допнет, бы яких штук зажил.

Але певен, що його "персона в шедивости цная" 3, що всіх ховає в ласці і ніким не погорджує, не погордить його скромною колядою, як "оний монарха, котрый воды троха / Не гордЂвши рад принил /, хочай была плоха, Кгды убогій подданый чинил то зычливе".

1 Панегірик цей досі аналізовано з боку змісту, особливо в згаданій вище (с. 26) статті Голубєва; кілька уваг про взаємовідносини "Візерунка" і "Вірш на рождество" в тій же статті Щеглової, с. 88.

2 Громада.

3 Шановна своєю сивиною.

Славословія починається від герба ("клейноду") Плетеницьких (перша частина панегірика, дев’ять строф) — інтегральна частина кожного тодішнього панегірика, що тепер починає культивуватися на нашім грунті. Хрест, місяць і звізди, представлені на їх гербі, звичаєм таких панегіриків толкуються як символи високих чеснот цієї фамілії:

То их бронь была и єст(ь) крестом звитяжати

И прикладным житєм свым як слонце сіати.

Нехай прето слава их дотоль не вступуєт,

Поколь мЂсяць з звЂздам бЂг свой отправуєт.