Історія української літератури. Том 6

И преч юж отшедшди по / чани съми спЂвати

И з радости оноє / гойне выскакати —

През поле до стад своих / що вскок ся маючи,

В пищалки весело со / бЂ заграваючи.

Потом пЂсни почали / хмы просто складати

И при музыцЂ пастыр / ской корикговати.

Наконец кгды мы юж до / кошарнь своих пришли,

Таме хмы як и перше / все зась вцале нашли

Где теж и овечки нам / веселья додали,

Кгды съмы им в пищалки на / шЂ разне заграли

Бо, бегечучи, поча / ли рЂзко скакати,

Радости и веселья нам збыть додавати;

По горах и падолах / ся уганяючи,

Нас скоки своими у / добро мысляючи

(ст.251-268).

По цім "шестий отрок" коротко (14 строф) зазначає тему про королів "астролатрів" (на боці: звЂздослужителів) — "Я бым тыж о астролат / рах кролех промовил, На що-мся ачколвек зо / всЂм и не готовил Вшак же хотЂл бы-м о них / змЂнку учинити И скунд ся взяли філе / ортом (на боці — празднолюбцем) обяснити". Але кінець кінцем відступає цю тему "другому", щоб не наприкрятися слухачам, обмежується тільки загальними побажаннями, щоб сучасне громадянство знайшло собі добрий приклад в учинках трьох королів.

Тоді "седьмий отрок" теж доволі коротко (23 строфи) оповідає про прихід королів-волхвів, їх дари і значення їх приходу і, "занехавши на он час" довгу історію, щоб не "бавити" слухачів, закликав їх заспівати з пастирями ангельської пісні — "Слава в вышних", що, мабуть, і була при тім виконувана школярським хором. По сім наступає "епілог", виголошений, очевидно, восьмим отроком (52 строфи). Він описує благодать і радість, принесену на землю Христовим народженням:

Земля которая терньє / и осет плодила,

Тая нынЂ хлЂб небес / ный буйно зродила.

Земля, котрая венц пля / цом была до бою,