Історія української літератури. Том 1

— A jednemu złotorożek,

A drugiemu srebrnyrożek.

— Cóż na nie zrobić każemy?

Srebrne jarzma, złote zatki (занози)

Będą orać małe dziatki’.

Образи чудесного коня, з таким замилуванням розроблені в українських величальних піснях, між іншим, в формі розмови героя з конем, його наміру продати коня і под., вказані в румунській колядці. Молодець-герой хоче продати коня, кінь дивується, не знаючи за собою ніякої вини. Одно він може пригадати: «Коли ми билися на морськім березі з турками, з франками, франки нас погромили, турки побили, в море покидали, багато там потонуло, а я поплив морем вздовж і впоперек — одним винуват2: зачепився за перо мурени [риби] і замочив полу твого кафтана 3, край кишені, але, вийшовши на беріг, я висушив їх, подувши з ніздрів». Тоді господар заспокоює, що хотів його тільки спробувати 4.

1 Пор. українські образи вище.

2 D’asta’ sŭ vinovatŭ.

3 Pólą de kaftanŭ.

4 Веселовський: Румынскія, славянскія и греческія коляды (Разысканія, VII — Сборникъ, т. 32), c. 278 — 9. З приводу сього цікаві замітки Потебні, II, с. 683 — 4. Принципіально погоджуючися з тим, що через румунів могли йти на Україну полудневослов’янські і грецькі мотиви, він взагалі більше добачав укр. впливів в румунськім, ніж навпаки, і спеціально вказаний Веселовським образ вважав залежним від слов’янського, спеціально укр. взірця, краще і повніше розробленого:

Ти згадай, пане, свою пригоду,

Свою пригоду, мою вигоду:

Як ми з тобою на війні були:

Як нас татари в Дунай нагнали:

Єдні втонули, другі сплинули,

А я скочив та й перескочив:

Та й не замочив ні копитечка,

Ні копиточка, ні стременочка,

Ні поли каптана, ні чобота сапьяна,

Ні ящур-сідельця, ні тебе, молодця.