Історія української літератури. Том 1

Для теми «вінець на воді» хорватська паралель:

— Рибари, рибари на тихом Дунаjи,

Jecтe ли ми вид’ли моj венац зелени,

Кад ми je одплавал по Дунаjу, доли?

— Видила ге jесмо, вхитили га нисмо.

— Моj венац зелени воды су рознесле,

Моj венац зелени ветри розпухали,

Моj венац зелени магли [мгли] розмаглили

(Курелац, 65 і 56).

Пав’яний вінок — болгарська паралель:

Лазор [жених] са вози на златна колца,

Из село ходи, Богу ся моли:

«Я дай ми, Боже, дробен ми дъждец,

Трева да расте, паун да пасе,

Цере да хврга, моми да берат,

Моми да берат, венци да віят».

(Каравелов, 205).

Порівнюючи сі паралелі з східнослов’янськими, бачимо, що паралелі білоруські і великоруські далеко ближчі нашим: нераз близькі до подробиць, до буквальностей, так що являються простими переспівами тої самої пісні. Паралелі ж балканські дають подібності тільки в основних мотивах, які розроблюються там і у нас здебільшого незалежно, в деталях і комбінаціях. З того вивожу: споріднення українсько-балканські старші, ніж часи київські, від котрих ідуть аналогії українсько-білоруські та великоруські.

На закінчення ще кілька слів про форму.

Той матеріал, що ми тут розглянули, той, що доніс нам найбільше старих мотивів, в котрих можемо добачати відгомони часів чорноморсько-київських, се переважно обрядові, найчастіше величальні пісні, уложені в рівноскладових строфах простої, одностайної, архаїчної будови, схарактеризованої вище. Одним із засобів, котрим додається деяка змінність сьому досить монотонному співові, являється приспів, досить вільно і дотепно змінюваний. Старші рефрени, традиційні — одностайні і незмінні. Вони характеризують, очевидно, цілі цикли пісень: