Історія української літератури. Том 1

А копитами біл камінь лупав,

Біл камінь лупав, церкву мурував...

То він си виграв коня в короля —

У того коня золота грива,

Коня вкрасила, уподобила.

На тім коники золоте сідло,

Та й на конику білий молодчик,

Конем літає, камінь лупає,

Білий молодчик камінь збирає,

Камінь збирає, у купу кладе,

В купу складає, церков будує

(Гн., 203, 214, 217).

Відкидаючи різні пізніші акцесорії, і тут дістаємо образи казочно-героїчні.

Кінець кінцем, з поданого матеріалу вирисовується, сподіваюсь, доволі ясно образ сеї старої поезії, котру, в головнім, ми можемо зв’язувати з тою старою епохою, хоч, розуміється, не у всім можна бути певним, що нема тут і новіших елементів — навіть зіставляючи на боці християнські впливи, які я по можності обминав, лишаючи на дальше, та різні зверхні деталі польсько-литовської доби (всі ті «пани», «панночки», які заступили колишніх «молодців» і «дівочок», і т. под.).

В порівнянні з пізнішою поезією, остаточно скристалізованою в піснях покозацької доби, ся старша, як я сказав, більш елементарна, грубувата, матеріалістична. Вона не вглиблюється в психологію, не інтересується тоншими душевними зворушеннями. Обертається в темах зверхніх: матеріального достатку, багатства, любується в розкоші й виставності. Орудує соціальними формами і індивідуальними відносинами ясними, простими, елементарними, твердо збудованими на предковічнім обичаю: відносин батьків до дітей, господарів до слуг, жінок до чоловіків і навпаки. Все певне і тверде, так як старі люди, що «радочку радять первовічную», пильнуючи чистоти і сили патріархальної моралі:

Що не так тепер як стародавно —

Що син на вітця руку здоймає,

Донька матері суперечає,

Сестра на сестру чарів шукає (Гн., №315).

Конфлікту індивідуальних поглядів з сим «первовічним» ладом вона не любить і не спиняється над ними, як то залюбки робить поезія пізніша.