Історія української літератури. Том 1

Намощу мости все перстневиї,

Погачу гатки все вінковиї,

Поставлю стовпи все золотиї,

Повішаю короговки все шовковиї,

Виорю поле сизими орли,

Насію жемчугу близько дороги —

Ой як буду я Ганочку везти,

Забрязчать мости все перстневиї

і т. д.

Закричать орли в чистому полі,

Зацвіте жемчуг близько дороги

(Малинка, №158).

Се що потім виступає в поклику до святих-сівачів:

Ой Петре, Павле, Іване,

Зоримо поле орлами,

Та засіймо поле цвітами —

вар.: та засіймо жемчугами, і т. д.

Подібно фантастичні образи зв’язуються з конем товаришем. Він перескакує з крутого берега через синє море, не замочивши копит, ні стремена їздця; він копитами не тільки каміння креше, але воно складається в будову (в наших варіантах — церкву, але то могла бути і всяка інша будова — палата для героя абощо):

Як-ім тя виніс із трьох побоїв

[нагадує кінь господареві]