Історія української літератури. Том 1

Срібнеє зерно, мідяне стебло.

Або: Вона [пшениця] ізійде, як тихий Дунай,

Та вродить нам ся земчужний колос,

Земчужний колос, золоте зерно.

Навіть на попаси, де попасає герой, гора

...зродила жемчужну траву,

жемчужну траву, золоту росу,

і вітри — «...зашуміли в жемчужній траві|та задзвеніли в золотій рясі».

Не диво, отже, коли у героя величання

срібна стрільбонька, золотий лучок,

злотий човничок, срібне весельце,

золотий міст, срібная лавка.

А вже цілі скарбниці дорогоцінностей розсипаються чудесними помічниками на весільній дорозі його. Ми вже бачили їх вище; наведу ще сей варіант:

Як меш їхати у Ляцьку землю,

По королівну — по собі рівну,

Споряджу мости дорогим кам[е] нем,

Загачу гати ляцькими шати,

Зволочу ліси паволоками,

Засію поля срібнов жемчугов.

З’їдеш на мости — задзвенять мости,