Історія української літератури. Том 1

Тема:

Красна дівонька за ними ходить,

Пірє збирає, в рукавець кладе,

З рукавця бере, на столик кладе,

З столика бере, вінок звиває.

Вар.: Віночок плете, красно вплітає,

Бо самим шовком перевиває,

До головоньки го прикладає,

А матіноньки все ся питає:

Вар.: Віночок плете, на голов [главку] кладе,

На голов кладе, чи красно буде:

— Дивися, ненько, чи подібненько?

— Ой подібненько, моя доненько!

Вар.: Ой, донько моя, коби ще вище,

Коби ще вище, то би ще краще!

На голов кладе, на ігру іде...

Пізніша відміна:

Чи красно буде до церкви піти...

До сього прилучається інший мотив — вітри зносять з голови дівчини вінець-павянець до води, до Дунаю, де його ловлять переємці і один з них дістає дівчину (див. вище). В сім золоті, в перлах, в павиних або струсіх перах єсть певний стиль епохи, романсько-візантійський, іконописний, замилований в тяжких, багатих тонах декорації 1, так само як раннєгерманський, т. зв. готський, або меровінгський, стиль, який теж стояв під впливами іранськими і візантійськими — в зв’язку з тодішніми культурними впливами Візантії, Боспору, Туркестану. Замилування до сього тяжкого, золотописного стилю проходить широкою верствою в старій поезії і може до певної міри вважають її характеристичною прикметою, яка відповідає тодішній ноші, юбілярству, декоративному мистецтву. Золотошкірі дерева, жемчужна трава, золота ряска, мощені «жуковинами» (дорогим, кольоровим камінням) і всякими дорогоцінностями завішані мости, золотоверхі стоги, завершені «струсовимі пером», золоті тереми і колиски, завішані «паволоками» та шовковими коврами, золоті столики — срібні слупки, золота брама — срібная приспа:

Обжинкове величання: «А в нашого пана (Золотая брама, | Срібная приспа, | Сіло женчиків триста» (Гол., III, 196).