Історія української літератури. Том 1

Ладо моє, вже й помостили.

Царівно, царівно, ми ваші гості!

Царенку, царенку, за чім ви гості?

Царівно, царівно, за дівчиною!

— Царенку, царенку за которою?

— Царівно, царівно, за старшенькою.

— Царенку, царенку, старшенька крива.

— Царівно, царівно, так ми підемо!

— Царенку, царенку, так вернітеся.

Се повторюється наново, поки не видасться котрась дівчина, і так далі йде гра, аж поки всі дівчата не перейдуть до табору сватів 1.

Тут, як бачимо, виступає сей традиційний приспів добровільного парування: «Ладо моє!»

Натомість інші варіанти заховали мотив насильного заволодіння дівчиною, дарма, що первісний характер грища настільки затратився, що в обох хорах виступають уже самі дівчата: «вхопивши одну дівчину з-помежи всіх, перетягають її силоміць на свій бік — так повторюється ціла забава доти, доки дві дівчини (що представляють парубків) не перетягнуть на свій бік усіх дівчат» 2.

До сього ж циклу грищ, як уже було зазначено, належить і «воротар»: болгарська гра, вказана свого часу Потебнею, дає можливість відтворити таку первісну гру в «Ворота» — цілком аналогічну з «Мостами». Дві дівчини стоять обнявшись, представляючи сторожів, що стережуть воріт. Дівчата, ставши одна за другою, підходять, просячи пропуску: «Кралю, порталю [воротарю], отвори порти [ворота], Че ште да влЂзе царева войска [нехай пройдуть цареві війська]!». Сторожа не пропускає і не приймає різного викупу — «маргарит» (перед), золота і т. д., аж поки не дістає дівчини, котру затримує за плату 3.

1 Чуб., с. 83.

2 Мат. до етн., XII, с. 29.

3 Потебня, Объясненія, І, с. 56 — 7, пор. вище.

Початок, як бачимо, вповні відповідає нашому заспіву: «Воротарю, воротареньку, відчини ворітонька», але далі інші мотиви змішалися й закрили первісний зміст гри.

Мотив «Мосту» приводить нас до групи мотивів, зв’яваних з водою як елементом особливого значення при паруванні. Вище було зазначено се значення води в його обрядовості і поетичній символіці. Даремно було б заглублюватися в питання, щó тут мало першинство в розвою сього мотиву: чи та обставина, що парування відбувалося при воді, куди сходилась молодіж, стрічалась, знайомилась, засідалась, хапала дівчат, які виходили по воду і ін., — чи навпаки: значення води в магічній обрядовості, з котрим вона ввійшла в усякі церемонії, зв’язане з ідеєю прокреації, парування і подружнього щастя. Річ очевидна, що сі ідеї стали сплітатися в таких ранніх стадіях культури і соціального життя, що до них наша літературна аналіза не може й сягнути. Ми можемо тільки вказати на паралелізм таких поетичних мотивів залицяння, як напування водою, як перевіз через ріку, рятування з води потопаючої дівчини або якихось її уборів, вінка, дорогоцінностей, що впали до води, і т. д., — з обрядовим «умиканням» при воді, обрядовим спільним умиванням при зав’язуванні подружжя, купанням, обливанням водою і т. д. Віддаватися — бристи через воду, посватити — перенести дівчину через воду, оженитися — зловити вінець дівчини, переплисти — одружитися, утопитися — не одружитися. Такі і подібні літературні символи, в величезнім багацтві розсипані в піснях наших та інших слов’янських народів, мають під собою щось реальніше, ніж просто символіку або церемоніальні форми. В кожнім разі, лежать тут і певні ритуальні акти, які дійсно практикувались як форми парування на старих сходинах і грищах.

Бачили ми церемонію пускання вінків, яке дожило, в пережитках, до наших часів і оспівується в піснях, як, напр., отся поліська (з Кобринського пов.):

Посію я руту, | Руту за річкою,