Історія української літератури. Том 1

Парубки: Не пустимо, не пустимо —

Мости поломите.

— Як ми мости поломимо,

Ой то ми вам заплатимо

Самими рублями, самими рублями

(Правдоподібно: срібними рублями).

Варіанти пропонованого викупу взагалі дуже різнорідні. Дівоцький гурт пропонує то різну худобу (корову з телям, кобилу з лошам, гуску з гусятами і т. д.), то різну монету, включно до «золотого зернятка». Парубки не приймають сеї заплати, чи застава:

Не хочемо вашої заплати,

Не пустимо до гір воювати,

або:

Не пустимо, не приймемо,

Мости поломимо (себто: розведемо, а не пустимо).

Нарешті дівчата пропонують: «Вам дівчину зіставимо, самі поїдемо», і тоді парубки пропускають весь дівочий «ключ», лишаючи собі останню дівчину (варіант співанки: «Заплатимо, заплатимо тим крайнім дитятком»). Перед нею спускають руки і питають, кого .вона любить, і аж покаже кого, тоді її пускають, — себто парують її з котримсь з парубоцької громади.

В варіантах сеї гри парубки, що затримують дівчат, звуться королями або царевичами («царенками»):

— Королі, королі, пустіть на войну воювать,

— Не пустимо, не пустимо мости поламать.

Часом ролі міняються, поїзд царенка їде свататись за котрусь з дівчачого ключа і просить його перепустити:

— Царівно, царівно, мостіте мости,

Ладо моє, мостіте мости!

Царенку, царенку, вже й помостили,