Історія української літератури. Том 1

Ой ходила Маруся по крутій горі,

Да загледіла селізня на бистрій воді.

— Пливи, пливи, селезню, тихо по воді [до покійного батька],

Прибудь, прибудь, мій батеньку, тепер ік мині!

— Ох і рад би я, дитя моє, до тебе устать,

Насипано сирої землі на руки мої,

Склепилися карі очі й устонька мої! (Чуб., 161).

Марусин батенько перед Богом стоїть,

Навхрест руки держить, Господа просить:

Ой Боже, мій милий [2], пусти мене з неба додому,

Да нехай я побачу свою доню,

Чи хороше да поряжена, чи в добрий час да посажена

(там же, с. 158, потім як в попереднім).

Ой великий двір, да невеликий збір,

Не вся моя родинонька!

Та нема родини ні половини —

Нема мого батенька.

Пошлю соловейка, пошлю маленького

По батенька рідненького.

Пошлю зозулю, пошлю малесеньку