Історія української літератури. Том 1

Сходини сих громад, парубоцької і дівоцької, відбувались або принагідно, з приводу різних свят і публічних обходів, або в спеціально на те призначені пори року, епізодично чи більш постійно, сезоново, на окремих, традицією освячених місцях, під голим небом і в спеціальних хатах, як по сезону.

Сходини, зв’язані з вегетаційними святами і церемоніями, в зв’язку з ними мусили набирати оргіястичного характеру, який проступає в деяких деталях весільного обряду і весняних та літніх забавах і грах.

Поза тим вони служили для парування — або як передвступні забави, які мали на меті зближення, знайомість, порозуміння молодців і дівчат, або як форма самого парування, яке дійсно заходило тут же, на грищах і забавах, між обома групами, молодецькою і дівочою. Деякі гри і забави (особливо весняні), що в різних стилізованих і символізованих образах представляють заволодіння молодцем дівчини, правдоподібно віддають досить близько старі форми сього парування — в варіантах дещо змінених, часом дуже мало змінених — тільки з заміною хлопців-учасників дівчатами, підлітками, які часом ще носять назву парубків, а часом уже й зовсім затратили про них пам’ять.

Різні переживання, особливо досвідчанні звичаї спільного спання парубків і дівчат, не полишають ніякого сумніву в існуванні колись дуже свобідного парування нежонатої молодіжи. Се загальноконстатований факт. При тім звичайно приймається, що таке свобідне пожиття між молодцями і дівчатами існувало до подружжя. Так воно звичайно буває — причім при існуванні тісної товариської солідарності в дружинній, парубоцькій верстві часто і по ожененню вважається злим тоном бути занадто ригористом в своїх правах на жінку супроти своїх «дружків». Але бувають і такі практики, що моногамічне подружжя стає уділом тільки багатших, сильніших, старших людей, які можуть прогодувати сім’ю і вести відповідне для того господарство. Отже, тим часом як частина парубків згодом переженюється і виходить з спільного куреня, значна частина «старих парубків» далі зостається в спільнім куріню з молодіжжю і спільними жінками. Хоча у нас, з розвитком хліборобства і родинної спілки після розселення, моногамне подружжя мусило ставати нормою всезагальнішою, — проте належало б зостановитись, чи не знайдеться і у нас останків і такого «парубоцького» пожиття на цілий вік (як се бувало потім звичаєм особливо відданих військовому ділу січовиків).

З певними ваганнями і збочіннями, викликуваними спеціальними колонізаційними обставинами, загальна еволюція йшла в напрямі розвитку родинного життя коштом вільних сексуальних відносин нежонатого парубоцтва і дівоцтва. Господарство потрібувало рук, родина спішила можливо скорше увести своїх молодших членів до хазяйської праці, можливо обмежити час парубоцтва і дівоцтва, можливо скорше «окрутити» своїх парубків і дівчат. Громадська опінія, котра перед тим, як бачимо у багатьох народів, могла як раз захвалювати, з мотивів економічних і всяких інших (напр., інтересів оборони, війни), стан свобідний, безженний, молодецький, — тепер настоює на можливім обмеженні молодецької сваволі. Сходини молодіжи відходять на другий план, для «отецьких синів і доньок» підшукується пара безпосередньо з-під рідної стріхи — вони виступають як «кандидати супружного стану» в окруженні своєї родини, в батьківськім домі, як то ми бачили в перегляді різдвяного репертуару. Тут виступає перед нами в усій своїй силі перевага родини, — тим часом як у весняних і літніх обрядах і забавах бачимо свобідні громади, парубоцьку і дівоцьку. Складається й нова мораль — непорушеної дівоцької честі. Величається новий образ дівчини, яка пильно береже себе — «свій вінок» чи «свій сад» від усяких спокус, для будучого чоловіка. «Грища» та «вечірки» трактуються вже як речі з родинною мораллю мало згідні 1.

1 Ой садись, дівочко, на возі, та покидай батькові норови:

Первиї норовки — вечорки,

Другиї норовки — попрядки,

Третії норовки — ігрища:

Коло тебе нагаєчка засвище! (Чуб., III, с. 401).

Наведу отсі замітки з Слобідщини (Сборникъ харьков. ист. ф., т. XVII, с. 209), котрими пояснюється, чому практика вечорниць тримається далі, невважаючи на всю боротьбу з ними: багатші родини не пускають доньок на вечорниці, хоч синам не боронять туди ходити; бідні хоч і признають, що роблять не добре, пускаючи доньок на вечорниці, але толкуються тим, що при зимовій тісноті в хаті дівчатам нема де прясти, вони можуть більше зробити на вечорницях, і саме ночування дорослих дітей в своїй хаті заважає. Не корисним рахують також позбавляти їх тих товариських, громадських зв’язків, котрі дає товаришування на вечорницях. Нарешті вважають несправедливим відмовляти своїм дітям тої свободи, котру батьки зазнали за своєї молодості:

не вольно вже парубкам з дівчатами гуляти?

по чім же вони молодість свою будуть знати! (Супліка на попа).

Сі дві системи відносин між молодіжжю, дві моралі, дві точки погляду на відносини еротичні, сексуальні, боролись довго, може, навіть треба сказати — завсіди. Невважаючи на перевагу, яка взяла в селянськім житті та друга мораль — родини, моногамії, дівоцької честі і стиду, — пошукування за старшими формами пожиття і еротики, не тільки в етнології, але і в словесній творчості, будуть не безплодні, я певен. Напр., зверну увагу на отсю співанку:

Через наше сельце везено деревце —

Приспів: Стояло світило зірочок чотири,

А з того деревця роблено комірку —

Стояло світило місяців чотири,

А у тій комірці роблено кроватьку —

Стояло світило зірочок чотири,