Історія української літератури. Том 1

«Гоя, батеньку, гоя [bis], вирятуй мене з моря!»

Не моя, доню, воля [bis] рятувать тебе з моря.

Їхала дівочка з-під вінця,

І зломила берез(оч)ку з верхівця:

Стій, моя березочко, без верха —

Без кудрявого гілленька, без широкого листонька.

Живи, мій татуньцю, без мене,

Без моєї русої косоньки, без моєї тихої ходоньки,

Без моєї низької уклононьки.

Розхиляйтеся, дуби, берези, розхиляйтеся, зелененькиї,

Нех я забачу батенька свого, нех я забачу рідненького!

— Вже ти, Марусю, звінчана,

Буйні вітри не розвіють.

Дрібні дощі не розмиють,

Людські язики не розмовлять!

Ісхилилася верба до кореня,

Схилилася Марися через стіл до матінки.

На стіл головку клонить, а під столом слізоньки ронить 1.

1 Чубинського, IV, с. 168, 172, 250, 280, 373, 389. І тут справляю діалектичні форми на загальні.

Особливо глибоким почуттям надихані пісні на весіллі сироти, — перейняті нотами похоронного голосіння: