Історія української літератури. Том 1

Поза столами все реміснички,

Все реміснички самі шевцеве —

Ой ладять, ладять та червен сафян.

Все реміснички самі кравцеве —

Ой ладять, ладять дорогу шубу.

Все реміснички самі ткачеве —

Ой ладять, ладять дорогий завій...

(Гол., II, 47).

Сей образок входить в серію величань господині. Репертуар її сорозмірно невеликий — поруч господаря, з одного боку, і старших дітей: сина на ожененню та доньки-відданиці — з другого. Але вона змальована в нім кількома сильними і величавими рисами, як душа дому:

По двору ходить — як сонце сходить,

А в хату війде — як зоря зійде,

Як заговорить — як дзвін зазвонить,

Як засміється — сад-виноград в’ється,

Як зажартує — коня дарує (Кравченко, с. 24).

Дом і двір наповнений її неустанним рухом, дозором і присутністю, «звоном її ключів» як атрибутом домовитості і заможності:

Наша госпося ходя-походя,

Ключами зьснить, мед-вино носить...

А в нових сінях, а в будованих,

Ой ходить у них статочна жона,

Статочна жона [на ім’я N. N.],